Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/1324/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 січня 2020 року справа № 340/1324/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач), суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №340/1324/19 (справа розглянута в порядку спрощеного провадження, суддя Брегей Р.І.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області (далі відповідач), в якому просив: -визнати протиправною відмову, яка відображена у листі відповідача від 10.05.2019року №61/д/-144/17 у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 04.08.2017р о 15.04.2019р; -зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за 620 днів затримки розрахунку при звільненні в сумі 266 686,08 грн., без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 250 114,20грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовив. Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, скаржник зазначає, що норми Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правил загальної норми щодо виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів при звільненні лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою. Позивач проходив військову службу в органах СБ України як співробітник-військовослужбовець, тому до спірних відносин мають застосовуватись положення Закону України «Про Службу безпеки України», Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007. Також, апелянт вказує, що протиправна бездіяльність та вина у його діях відсутня, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні стала можливою лише після рішення суду, що набрало законно сили. Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржив. На адресу суду надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві позивач стверджує, що вважає вірними висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, а рішення законним і обґрунтованим. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та обґрунтування вимог апеляційної скарги, наполягав на задоволенні скарги. Позивач у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржене лише відповідачем в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на це оцінка обставин та рішення суду надається в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія судів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 21 липня 2017 року наказом Служби безпеки України №814 ОСОБА_2 ОСОБА_3 було звільнено з військової служби (а.с.23-28). Наказом начальника Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області від 03 серпня 2017 року №166-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з цього ж дня (а.с.79). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2018 року у справі №1140/2513/18 ДСК було зобов`язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з 50% місячного грошового забезпечення за 15 років вислуги, в сумі 93 792,22 грн. Рішення набрало законної сили 08.02.2019р (а.с.29-34, 128-129). Судом у рішенні було встановлено, що середньомісячне грошове забезпечення на час звільнення позивача становило 12505,63 (93792,22 : 15 х 2) грн., а середньоденне - 403,41 (12505,63 : 31) грн. Відповідачем надано довідку, згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 409,27 грн. (а.с.123), при цьому довідка не містить алгоритму визначення такого розміру. За підрахунками позивача його середньоденне грошове забезпечення становить 430,14 грн. (а.с.125). ОСОБА_1 отримав допомогу у касі Управління СБУ в Кіровоградській області 15 квітня 2019 року (а.с.81), тобто через 620 днів після звільнення зі служби (період з 04 серпня 2017 року по 15 квітня 2019 року). За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, визначеній судом у рішенні, з огляду на наступне. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум. Згідно ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, виходячи з наведених вимог Закону, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. В свою чергу, ні Законами України «Про Сужбу безпеки України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований, виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством взагалі це питання не врегульоване, в даному випадку слід застосувати норми Кодексу законів про працю. Враховуючи зазначене вище, колегія суддів не приймає доводи апелянта, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини. Крім того, у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15 Верховний Суд України вказав, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами. Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо наявності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України. Судом першої інстанції встановлено, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу з 03.08.2017, тоді як фактичний розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем проведено лише 15.04.2019, тобто із затримкою на 620 днів. Одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення та є виплатою компенсаційного характеру, і виплачується особам, які звільняються зі служби. При цьому, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Доводи відповідача про відсутність вини у несвоєчасному розрахунку з позивачем та правомірність своїх дій, що на його думку виключає можливість застосування відповідальності, визначеної ст.117 КЗпП України, колегія суддів оцінює критично. Так, судовим рішенням у справі №1140/2513/18 ДСК, що набрало законної сили, встановлено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені та встановлено факт не виплати відповідачем останньому законодавчо гарантованих виплат. Судом першої інстанції визначено суму середнього заробітку 250 114,20 грн, яку належить присудити позивачу у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 04.08.2017 по 15.04.2019. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не оспорюється в скарзі ні період, визначений судом, ні розрахунок суми, що належить до стягнення, наведений у судовому рішенні. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду. Доводи, наведені у апеляційній скарзі відповідача, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №340/1324/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16.01.2020р. Повний текст постанови виготовлено 20.01.2020р. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак