Постанова 4852 № 340/3898/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 340/3898/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року (суддя Кармазина Т.М.) у справі №340/3898/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- встановиВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 06.09.2022 по 07.06.2024; - визнати протиправною бездіяльність Управління СБУ в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 8542,90 грн за весь час затримки виплати - за період з 06.09.2022 по 07.06.2024; - стягнути з Управління СБУ в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.09.2022 по 07.06.2024 у сумі 82718,00 грн; - зобов`язати Управління СБУ в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 8542,90 грн за весь час затримки виплати - за період з 06.09.2022 по 07.06.2024. Підставами позову визначено несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48870,40 грн.; визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 06.09.2022 по 07.06.2024; зобов`язано Управління СБУ в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 06.09.2022 по 07.06.2024. Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Суд також дійшов висновку про те, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації за дні невикористаної відпустки позивач має право на компенсацію втрати частини доходів, передбаченою Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Позиція відповідача фактично полягає в тому, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст..116 КЗпП України. При звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішенням суду військова частина виплачувала позивачу компенсації за дні невикористаної відпустки, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов`язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України, оскільки у спірному випадку судами вирішувалося питання про право позивача на виплату компенсації вже після його звільнення. Також, за позицією відповідача, у спірних відносинах взагалі не можуть застосовані положення КЗпП України, а порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців врегульовано спеціальним законодавством. Також, відповідач не погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки компенсація за дні невикористаної відпустки не була нарахована на час звільнення позивача, а також має разовий характер та не визначена як систематична виплата. Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що ОСОБА_1 у період з 10.11.2011 року по 23.01.2018 року проходив військову службу за контрактом в Управлінні СБУ в Кіровоградській області, що також не заперечується сторонами. На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 у справі №340/2514/18, яким зокрема зобов`язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивачу здійснено перерахунок коштів на загальну суму 10 916,57 грн, до якої включено виплату грошової компенсації у розмірі 6154,75 грн за 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 2018 роки. Відповідно до рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі №340/6798/21, яким стягнуто з Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік у розмірі 12035,25 грн. (без врахування утримання), позивачу нараховано грошові кошти у сумі 12035,35 грн та, після утримання податків і зборів, 06 вересня 2022 року виплачено шляхом безспірного списання з рахунку відповідача кошти у розмірі 11854,82 грн, перерахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 340/5762/23 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову (як учаснику бойових дій) відпустки з урахуванням виплаченої, на виконання рішень суду індексації. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову (як учаснику бойових дій) відпустки, з урахуванням виплаченої, на виконання рішень суду індексації, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання цього рішення, Управлінням здійснено перерахунок компенсації позивачу у розмірі 8 673 грн за невикористану щорічну основну та додаткову (як учаснику бойових дій) відпустки, з урахуванням виплаченої на виконання рішень суду індексації з урахуванням раніше виплачених сум, та 07 червня 2024 року зараховано на його картковий рахунок грошові кошти у сумі 8 542,90 грн (з відрахуванням ПДФО в розмірі 18% та військового збору в розмірі 1,5%) (а.с.8, 21). Оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні, а виплатив йому всі належні суми лише 07.06.2024, позивач звернувся з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Так, вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв`язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані. Статтею 117 Кодексу законів про працю України в (редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, не виплата військовослужбовцю, на день його звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини, грошової компенсація за невикористані дні відпустку, є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, компенсація за дні невикористаної відпустки, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Водночас судом першої інстанції обгрунтовано враовано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Отже, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. З цих підстав суд першої інстанції обгрунтовано визначив період затримки при звільненні з 06.09.2022 року по 07.06.2024 року у 184 календарні дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України). Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 06.09.2022 року по 07.06.2024 року (дата коли відповідачем виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки позивача згідно рішення суду) (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України), становить: 265,60 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 184 (днів затримки розрахунку) = 48870,40 грн. З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48870,40 грн. Стосовно виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсацією за дні невикористаної відпустки, яка є складовою грошового забезпечення. Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з встановленого факту порушення відповідачем строків виплати позивачу у повному обсязі грошового забезпечення, до якого не було включено компенсацію за дні невикористаної відпустки. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159). Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону № 2262-XII, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення). Отже, оскільки у спірному випадку йдеться про порушення строків виплати грошового забезпечення позивача, так як компенсація за дні не використаної відпустки є складовою грошового забезпечення, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі №340/3898/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ч.5 ст.291 КАС України Повне судове рішення складено 05.12.2024 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк