Постанова 4808 № 350/1252/19

Справа № 350/1252/19 Провадження № 22-ц/4808/86/20 Головуючий у 1 інстанції Максимів І. В. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Мелінишин Г.П., Девляшевського В.А. секретаря Мельник О.В. з участю ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Брошнів-Осадська селищна рада ОТГ Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рожнятівського районного суду від 28 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Максимів І. В. у м. Рожнятів, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Брошнів-Осадська селищна рада ОТГ Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 10 листопада 2005 року та по даний час проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 . Разом з нею проживають її неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 За вказаний житловий будинок з господарською будівлею і спорудами вона заплатила відповідачу ОСОБА_3 у присутності його дружини ОСОБА_9 1200 доларів США та 3000 гривень. Згідно виписок з погосподарських кних за 1991-1995 роки та за 1996-2000 роки, номери господарства 883, 878, спірний житловий будинок 1934 року побудови зареєстрований за ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки № 38 виданої 16.04.2019 Креховицьким старостинським округом Брошнів-Осадської селищної ради ОТГ в 2001-2005 році спірне господарство за ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 закрито; згідно виписок з погосподарських книг за 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2023 роки, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрований житловий будинок 1932 року побудови в с АДРЕСА_1 . Обласне комунальне господарство "Івано-Франківське ОБТІ" своїм листом № 367/01-21 від 05.06.2019 повідомило про відсутність інвентарної та реєстраційної справи на будинок АДРЕСА_1 . З інформаційної довідки виданої 04.07.2019 Державним реєстратором Рожнятівської селищної ради Казимирович О.А. вбачається, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно будь-які відомості за ОСОБА_3 відсутні. Таким чином, станом на 2005 рік ОСОБА_3 не був власником купленого нею домоволодіння та до цього часу не має на нього правовстановлюючого документу, про що їй, як на час заволодіння домоволодінням і до цього часу не було відомо. Посилаючись на те, що вона не могла знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності на спірний будинок, так як була впевнена, що заволоділа вказаним домоволодінням правомірно зі згоди ОСОБА_3 , просила визнати за нею права власності на житловий будинок, площею 80,8 кв.м., господарську будівлю, криницю 31 та огорожу № 2 , яке знаходиться по АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Заочним рішенням Рожнятівського районного суду від 28 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Брошнів-Осадська селищна рада ОТГ Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що вона на підставі домовленості з ОСОБА_3 вселилась та проживає в житлову будинку по АДРЕСА_1 . Останньому нею було оплачено 1200 дол США та 3 000 грн для оформлення в майбутньому договору купівлі- продажу спірного будинку, що підтверджується показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу. ОСОБА_3 належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явився, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок належить ОСОБА_3 ОСОБА_1 проживає понад десять років у даному будинку, здійснювала ремонт та оплачує комунальні послуги. Разом з тим, заначені обставини не є підставою для набуття права власності позивачки на житловий будинок, площею 80.8 кв.м., господарську будівлю, криницю 31 та огорожу № 2 , яке знаходиться по АДРЕСА_1 за набувальною давністю як передбачено ст. 344 ЦК України Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає, що разом зі своїми неповнолітніми дітьми з листопада 2005 року по теперішній час проживає по АДРЕСА_1 . З копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виданого ФОП ОСОБА_14 11.06.2019 вбачається, що в АДРЕСА_1 знаходиться будинковолодіння, яке складається з житлового будинку "А", сараю "Б", криниці "N1", огорожі "N2" (а.с.20-23). Згідно виписок з погосподарських кних за 1991-1995 роки та за 1996-2000 роки, номери господарства 883, 878 вбачається, що житловий будинок 1934 року був зареєстрований за ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8-12) З листа-повідомлення Обласного комунального господарства "Івано-Франківське ОБТІ" № 367/01-21 від 05.06.2019 вбачається, що в Івано-Франківському ОБТІ відсутні інвентарні та реєстраційні справи на будинок АДРЕСА_1 (а.с.25). Згідно виписок з погосподарських кних за 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2023 роки, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстрований житловий будинок 1932 року побудови в с АДРЕСА_1 . З інформаційної довідки виданої 04.07.2019 Державним реєстратором Рожнятівської селищної ради Казимирович О.А. вбачається, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 відомості відсутні (а.с.26). Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Судом установлено, що згідно погоспродарських книг Брошнів-Осадська селищної рада ОТГ Івано-Франківської області домоволодінням 1934 року побудови площею 80,8 кв.м., та земельна ділянка площею 0,38 га, яке знаходиться по АДРЕСА_1 зареєстроване ОСОБА_3 . Згідно положень Цивільного кодексу (далі - ЦК) УРСР 1963 року, Закону України «Про власність», Законом України від 07.12.1990 № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом Української РСР від 25.12.1974 № 3377-VIII «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 12.05.1985 № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31.10.1975 № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністерства юстиції УРСР від 19.01.1976 № 1/5, та іншими нормативними актами. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, чинних на час побудови спірного будинку, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24?753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»), хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлювальними документами на об`єкти нерухомого майна. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останньою не подано доказів для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу про визнання за нею права власності на житловий будинок, площею 80,8 кв.м., господарську будівлю, криницю 31 та огорожу № 2 , яке знаходиться по АДРЕСА_1 . Крім того, позивачкою як володілецем спірного майна не подано доказів того, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Рожнятівського районного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 20 січня 2020 року. Судді: В.Д.Фединяк Г.П.Мелінишин В.А.Девляшевський