Постанова 4803 № 243/811/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3624/25 Справа № 243/811/22 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 243/811/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , Слов`янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Фіним І.Ю. у м. Слов`янську Донецької області та повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року, УСТАНОВИВ: В січні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка доводилась матір`ю ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими та побутовими будовами та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Донька померлої ОСОБА_3 , яка зазначена в заповіті складеному ОСОБА_5 при житті та завіреному в Першій слов`янській державній нотаріальній конторі від 18 грудня 1990 року, звернулась 04 серпня 2000 року в дану нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. 16 листопада 2021 року державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки згідно відповіді відділу архітектури Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації від 03 листопада 2021 року № 14-04-04/21 адреса нерухомого майна по АДРЕСА_1 , відсутня. Проте, 23 травня 1990 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_6 продає, а ОСОБА_5 купляє 3/5 долі домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією державного нотаріуса Першої слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н.І. власниками домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , якому належить 2/5 частки домоволодіння та ОСОБА_5 , якій належить 3/5 частки домоволодіння. 23 вересня 2021 року відділом у м. Слов`янську міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області зареєстровано право власності на земельну ділянку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 . Крім того, згідно із кадастровим планом земельної ділянки, кадастровий номер 1414100000:01:002:0334 на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться наступні будівлі: житловий будинок Б, літня кухня Г, сарай В, гараж Ж, вбиральня У, літній душ Т, ворота №

6. Таким чином присвоєння житловому будинку Б адреси АДРЕСА_1 не потребує прийняття окремого рішення органу місцевого самоврядування, адресою такого об`єкта вважається місце розташування земельної ділянки на якій споруджено відповідний будинок. Первісний позивач ОСОБА_3 померла та згідно витребуваних судом даних її правонаступником є її чоловік - ОСОБА_1 , якого ухвалою суду від 14 серпня 2024 року було залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_3 . На підставі наведенного вище позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок Б, літня кухня Г, сарай В, гараж Ж, вбиральня У, літній душ Т, ворота № 6, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті дружини ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку вона успадкувала за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що з позовної заяви позивача відповідачу є незрозумілим її звернення про спадкування за законом чи за заповітом. Крім того, з матеріалів справи не вбачається що ОСОБА_1 , як правонаступник позивача, надав суду від свого імені позову чи уточнену позовну заяву. Зазначає, що згідно заповіту від 18 грудня 1990 року ОСОБА_5 заповіла донці з належного їй майна належний будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться а АДРЕСА_1 , отже є незрозумілим як суд виніс рішення, яке суперечить заповіту. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 22 лютого 2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Слов`янськ Донецької області слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Слов`янськ, Донецької області, в Україні померла ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 18 грудня 1990 року склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № І-5112 та посвідчений державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Причепою В.Р., згідно якого ОСОБА_5 належний їй житловий будинок з господарськими та побутовими будовами та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 заповідала своїй доньці ОСОБА_3 . Постановою державного нотаріуса Першої слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н.І. від 15 листопада 2024 року № 2702-2703/02-31, ОСОБА_3 , від імені якої по довіреності діє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом або по закону на житловий будинок Б, житловою площею 27,8 кв.м., загальною площею 54,8 кв.м. з надвірними спорудами літня кухня Г, сарай В, гараж Ж, вбиральня У, душ Т, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно відповіді відділу архітектури Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації від 03 листопада 2021 року № 14-04-04/21 адреса нерухомого майна по АДРЕСА_1 , відсутня. Згідно договору купівлі-продажу від 23 травня 1990 року слідує, що ОСОБА_6 продала ОСОБА_5 3/5 долі домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 виготовленої ФОП ОСОБА_7 13 вересня 2021 року на замовлення ОСОБА_3 слідує, що земельна ділянки, кадастровий номер 1414100000:01:002:0334, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серія ДЕ № 004852. Згідно технічного паспорту виготовленого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м. Слов`янськ 04 жовтня 2021 року житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , має технічні характеристики відповідно до його змісту. З копії спадкової справи № 772/2000 наданої на підставі ухвали суду від 14 лютого 2022 року державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Браташевською Г.О., що була заведена до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 слідує, що з заявами про прийняття спадщини 05 липня 2000 року звернулися діти померлої ОСОБА_3 , як спадкоємець за заповітом та ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом. 10 листопада 2021 року та 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 , а 12 листопада 2021 року ОСОБА_2 подали до Першої слов`янської державної нотаріальної контори заяви про видачу спадщини. Постановою державного нотаріуса Першої слов`янської державної нотаріальної контори Макарової Н.І. від 15 листопада 2024 року № 2702-2703/02-31, ОСОБА_3 , від імені якої по довіреності діє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом або по закону на житловий будинок Б, житловою площею 27,8 кв.м., загальною площею 54,8 кв.м. з надвірними спорудами літня кухня Г, сарай В, гараж Ж, вбиральня У, душ Т, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно відповіді відділу архітектури Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації від 03 листопада 2021 року № 14-04-04/21 адреса нерухомого майна по АДРЕСА_1 , відсутня. Також, в з інформації в спадковій справі наявні відомості про те, що власниками домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , якому належить 2/5 частки домоволодіння та ОСОБА_5 , якій належить 3/5 частки домоволодіння. Під час розгляду справи первісний позивач ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Слов`янськ Краматорського району Донецької області, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 виданого 19 січня 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Згідно копії спадкової справи № 41/2024 наданої на підставі ухвали суду від 29 січня 2024 року державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Макаровою Н.І., що була заведена до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 слідує, що спадкоємцем останньої за заповітом посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігуном В.В. від 08 жовтня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4769 є її чоловік - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , який прийняв спадщину після смерті своєї дружини. З вказаного заповіту слідує, що ОСОБА_3 зробила наступне розпорядження: все її майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося, та з чого б не складалося і взагалі, все те, на що вона матиме право заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що в сукупності досліджених судом доказів слід вважати, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_2 має саме № 16, тому за позивачем підлягає визнанню саме 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті дружини ОСОБА_3 , яка успадкувала вказану частку домоволодіння після смерті своєї матері за заповітом. Колегія суддів погоджується з таким висновокм суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Стаття 16 ЦК України визначає як один зі способів захисту судом цивільного права та інтересу - визнання права. Відповідно до ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно дост. 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. Неможливість оформлення свідоцтва про право на спадщину позбавляє спадкоємців за законом можливості вільно розпоряджатися майном. Відповідно до ч. 3 ст. 1296 Цивільного кодекс України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб ( спадкоємців). Ст. 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок смерті. Отже обов`язковою умовою визнання за спадкоємцем права власності на майно померлого є належність на праві власності такого майна. Відповідно до ч. 1ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно листа Вищого спеціалізованогол Суду Укоаїни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 рок № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно знаказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів. Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов`язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов`язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження. Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими якІнструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинностіЗаконом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину. При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність»,Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року,Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили). Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Аналіз узагальнень судової практики в справах про спадкування та окремих справ свідчить, що в значній кількості справ судами не перевіряються фактичні та правові підстави виникнення права власності на жилі будинки до 2004 року та на які відсутні правовстановлюючі документи. Такими підставами є створення майна, придбання за договорам купівлі-продажу, дарування, набуття у порядку спадкування тощо. З договору купівлі-продажу від 23 травня 1990 року слідує, що ОСОБА_5 придбала 3/5 долі домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів щодо окремого виділення 3/5 частки спірного житлового будинку належної ОСОБА_5 та присвоєння житловому будинку № саме 16 «а» матеріали справи не містять. На підставі наведенного вище, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 на праві власноті належало саме 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 18 грудня 1990 року, зареєстрований в реєстрі за № І-5112 та посвідчений державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Причепою В.Р. згідно якого ОСОБА_5 належний їй житловий будинок з господарськими та побутовими будовами та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 заповідала своїй доньці ОСОБА_3 , який, як вона вважала, належить їй на праві власності, а не 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на які в дійсності в неї виникло право на підставі договору купівлі-продажу. Статею 1256 ЦК України визначено тлумачення заповіту. Так, згідно ч.2 ст. 1256 ЦК України у разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу. Як зазначено вище, з договору купівлі-продажу від 23.05.1990 слідує, що ОСОБА_5 придбала 3/5 долі домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів щодо окремого виділення 3/5 частки спірного житлового будинку належної ОСОБА_5 та присвоєння житловому будинку № саме 16 «а» матеріали справи не містять, тому суд першої інстанції, в сукупності досліджених судом доказів вірно тлумачив заповіт та вірно вважав, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_2 має саме № 16 та дійшов обгрунтованого висновку про те, що за позивачем підлягає визнанню саме 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті дружини ОСОБА_3 , яка успадкувала вказану частку домоволодіння після смерті своєї матері за заповітом. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що згідно заповіту від 18 грудня 1990 року ОСОБА_5 заповіла донці з належного їй майна належний будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться а АДРЕСА_1 , отже є незрозумілим як суд виніс рішення, яке суперечить заповіту спростовуються вище наведеним. Матеріалми справи чітко встановлено, що померла була власником 3/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які вона фактично заповіла донці ОСОБА_3 . Посилання апелянта на те, що з позовної заяви позивача відповідачу є незрозумілим її звернення про спадкування за законом чи за заповітом та на те, що з матеріалів справи не вбачається що ОСОБА_1 , як правонаступник позивача, надав суду від свого імені позову чи уточнену позовну заяву колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки з позовної заяви чітко вбачаєть що позивач, як на підставу задоволення позовних вимог посилається саме на заповіт, зареєстрований в реєстрі за № І-5112 та посвідчений державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Причепою В.Р., згідно якого ОСОБА_5 належний їй житловий будинок з господарськими та побутовими будовами та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 заповідала своїй доньці ОСОБА_3 , при цьому ЦПК України не передбачено обов`язковість подання правоноаступником позивача уточненного позову лише з тих підств, що такий правонаступник був залучений до участі у справі. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: