Постанова 4824 № 761/46573/18

Справа № 761/46573/18 Головуючий 1 інстанція- Осаулов А.А. Провадження № 22-ц/824/2417/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 16 січня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Вергелес О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Генеральної прокуратури України, назву змінено на Офіс Генерального прокурора, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року у справі за позовом Генеральної прокуратури України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Плюс», Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест», ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Прокуратура м.Києва, Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів та зобов`язання вчинити дії, - в с т а н о в и в: У грудні 2018 року Генеральна прокуратура України, назву змінено на Офіс Генерального прокурора, звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивований тим, що 10 лютого 2005 року між Прокуратурою м.Києва і відповідачем ТОВ «Будінвест» було укладено договір участі в будівництві житлового будинку, відповідно до якого сторони зобов`язалися шляхом прямих інвестицій товариства та залучення коштів фізичних і юридичних осіб виконати роботи з будівництва 7000 кв.м. загальної площі житлового будинку по АДРЕСА_1 . На виконання умов цього договору 22 листопада 2013 року ТОВ «Будінвест» уклало з ТОВ «Граніт-Плюс» договір резервування квартири шляхом вкладення цільових облігацій, згідно якого за ТОВ «Будінвест» здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 . В подальшому 18 грудня 2013 року між ТОВ «Будінвест» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно якого продавець зобов`язався передати у власність ТОВ «Будінвест» облігації укількості та серії, зазначені в договорі резервування квартири в будинку, шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(134)-72К. Прокуратурою м.Києва за актом № 2/13 від 22 листопада 2013 року квартиру АДРЕСА_3 передано Генеральній прокуратурі України, яка набуламайнові права на вказане нерухоме майно, зокрема і за договорами, укладеними між ТОВ - 2 - «Будінвест», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Граніт-Плюс». Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службового житла ГПУ, а за розпорядженням Печерської районної в м.Києві державної адміністрації від 27 листопада 2014 року видано ордер № НОМЕР_1 на право зайняття службового жилого приміщення старшому прокурору відділу ГПУ ОСОБА_2. Позивач зазначав, що у вересні 2015 року ТОВ «Будінвест» звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до Прокуратури м.Києва про розірвання договору про участь у будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року, у задоволенні якого рішенням господарського суду м.Києва від 12 листопада 2015 року відмовлено (справа 910/23710/15). Однак, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року вказане судове рішення скасовано і ухвалено нове, яким позов задоволено повністю. Наступного дня між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест» укладено угоду від 22 березня 2016 про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року. Також, 22 березня 2016 року між ТОВ «Граніт-Плюс» і ТОВ «Будінвест» укладено угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій. Проте, на час розірвання цих угод ТОВ «Будінвест» не володіло майновими правами на спірну квартиру, яка у 2013 році передана Прокуратурі м.Києва, а надалі - ГПУ, яка у свою чергу як власник майнових прав згоди на розірвання цих договорів не надавала та не була стороною цих угод. Надалі, постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року (справа 910/23710/15) задоволено касаційну скаргу Прокуратури м.Києва, постанову суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення господарського суду м.Києва від 12 листопада 2015 року. У березні 2016 року будинок по АДРЕСА_2 прийнято в експлуатацію, про що видано сертифікат від 11 березня 2016 року, і він став об`єктом права власності. Незважаючи це, ТОВ «Граніт-Плюс» 13 вересня 2016 року уклало з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, а не нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, як це передбачено нормами чинного законодавства. Цього ж дня між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Граніт-Плюс» продати майнові права на спірну квартиру. Вважає, оспорювані договори від 22 березня 2016 року та від 13 вересня 2016 року незаконними, оскільки на час їх укладання спірна квартира вже була окремим об`єктом нерухомості та перебувала на обліку в ГПУ як службове житло, а тому ТОВ «Граніт-Плюс» і ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» не мали майнових прав на неї, а відповідно й не могли їх відчужити. Отже, на момент укладення оспорюваних правочинів ТОВ «Будінвест» і ТОВ «Граніт-Плюс» не були власниками майнових прав на спірну квартиру, оскільки ще 22 листопада 2013 року їх було передано Прокуратурі м.Києва, а в подальшому - ГПУ. Крім того, на момент укладення цих угод згадана нерухомість розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року включена до числа службового житла ГПУ, а тому при укладенні спірних правочинів ТОВ «Будінвест» і ТОВ «Граніт-Плюс» діяли з порушенням вимог ст.ст.203, 658 ЦК України, що у свою чергу, є підставою для визнання їх недійсними в порядку, передбаченому ст.215 ЦК України. Посилаючись на порушення своїх прав, Генеральна прокуратура України просилавизнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену між ПАТ «Закритий - 3 - недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року №БВ13-281/1; визнати недійсною угоду від 22 березня 2016 року, укладену між ТОВ «Граніт-Плюс» і ТОВ «Будінвест», про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(134)-72К; визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 13 вересня 2016 року № ДМП-(134)-43К, укладений між ТОВ «Граніт-Плюс» і ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу деривативу від 13 вересня 2016 року № 29119-А, укладений між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ОСОБА_1 , а також додаткову угоду №1 до нього від 20 вересня 2016 року; зобов`язати ТОВ «Будінвест», ТОВ «Граніт-Плюс», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_1 не чинити перешкод Генеральній прокуратурі України у здійсненні права користування службовою квартирою АДРЕСА_3 шляхом надання технічного паспорта на цю квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї, судові витрати покласти на відповідачів. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, Генеральна прокуратура України, назву змінено на Офіс Генерального прокурора, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність у ГПУ майнових прав на спірну квартиру. Суд дав невірну оцінку тому факту, що прокуратурою м.Києва за актом № 2/13 від 22 листопада 2013 року квартиру АДРЕСА_3 передано Генеральній прокуратурі України, що у свою чергу свідчить про набуття нею майнових прав на вказане нерухоме майно за договорами, укладеними між ТОВ «Будінвест», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Граніт-Плюс». Також суд невірно оцінив як розпорядження Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року, яким квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службового житла ГПУ, так і розпорядження Печерської районної в м.Києві державної адміністрації від 27 листопада 2014 року про видачу ордера на право зайняття службового жилого приміщення працівнику ГПУ, які підтвердили права ГПУ на цю квартиру. Вважає, що є підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки на час на час їх укладання спірна квартира вже була окремим об`єктом нерухомості та перебувала на обліку в ГПУ як службове житло, відповідно на час розірвання цих угод ТОВ «Будінвест» не володіло майновими правами на спірну квартиру, яка у 2013 році передана Прокуратурі м.Києва, а надалі - ГПУ, яка у свою чергу як власник майнових прав згоди на розірвання цих договорів не надавала та не була стороною цих угод. Всі учасники справи отримали копію ухвали суду про відкриття апеляційного провадження з копіями апеляційної скарги, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення, проте правом на подання відзиву не скористалися. В суді апеляційної інстанції представник Офісу Генерального прокурора Скрипка М.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва як незаконне. Представник ТОВ «Будінвест» адвокат Питель Л.С. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість - 4 - судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Решта учасників справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки необгрунтованістю позовних вимог. При цьому суд виходив з того, що позивачу не належать майнові права на спірну квартиру АДРЕСА_3 , оскільки станом на момент передачі цієї квартири ГПУ будинок по АДРЕСА_2 не було уведено в експлуатацію, а відтак квартира АДРЕСА_2 , яка передана ГПУ по акту № 2/13 від 22 листопада 2013 року, не існувала як об`єкт нерухомості, що унеможливлює вважати позивача власником майнових прав на спірну квартиру. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. За положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2005 року між Прокуратурою м.Києва і ТОВ «Будінвест» було укладено договір про участь у будівництві житлового будинку за умовами якого сторони зобов`язались шляхом прямих інвестицій інвестора-підрядника та залучення коштів фізичних та юридичних осіб виконати роботи по будівництву 7000 кв.м. загальної площі житлового будинку із вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 . На виконання умов цього договору 22 листопада 2013 року ТОВ «Будінвест» уклало з ТОВ «Граніт-Плюс» договір резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(134)-72К, за умовами якого за ТОВ «Будінвест» здійснено резервування квартири АДРЕСА_2 . 22 листопада 2013 року між ТОВ «Будінвест» і Прокуратурою м. Києва складено акт приймання-передачі майнових прав за договором від 10 лютого 2005 року, відповідно до якого ТОВ «Будінвест» передало, а Прокуратура м.Києва прийняла майнові права на квартиру АДРЕСА_3 . У акті зазначено, що акт приймання-передачі самої квартири сторони зобов`язуються укласти у встановленому порядку після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку. В цей же день, тобто 22 листопада 2013 року, складено акт №2/13, згідно якого Прокуратура м.Києва передала, а Генеральна прокуратура України прийняла квартиру АДРЕСА_3 , хоча станом на 22 листопада 2013 року Прокуратурі - 5 - м.Києва належали лише майнові права на квартиру, бо будинок не був уведений в експлуатацію. Надалі, 18 грудня 2013 року між ТОВ «Будінвест» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ13-281/1, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність ТОВ «Будінвест» облігації відповідної кількості та серії, зазначені в договорі резервування квартири в житловому будинку. 04 червня 2014 року між Прокуратурою м.Києва і ТОВ «Будінвест» укладена додаткова угода до договору від 10 лютого 2005 року, якою п.2.2 договору викладено у наступній редакції: «Після введення відповідно до чинного в Україні законодавства Об`єкта в експлуатацію, у власності Замовника залишається 510 кв.м. загальної площі квартир». Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службових Генеральної прокуратури України, а на підставі розпорядження Печерської районної в м.Києві державної адміністрації від 27 листопада 2014 року видано ордер № НОМЕР_1 на право на зайняття службового жилого приміщення ОСОБА_2 старшому прокурору відділу ГПУ. Рішенням Господарського суду м.Києва від 12 листопада 2015 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Будінвест" про розірвання договору про участь у будівництві житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями і паркінгом по АДРЕСА_1 , укладеного 10 лютого 2005 року між ТОВ "Будінвест" і Прокуратурою м.Києва (справа № 910/23710/15). Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21березня 2016 року вказане рішення господарського суду м.Києва скасовано, і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, розірвано договір про участь у будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року. Постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року скасована, а рішення Господарського суду м.Києва від 12 листопада 2015 року залишено в силі. Водночас, в період чинності постанови Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2016 року про розірвання договору, а саме 22 березня 2016 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Будінвест» було укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 18 грудня 2013 року. В цей же день 22 березня 2016 року між ТОВ «Граніт-Плюс» та ТОВ «Будінвест» було укладено угоду про розірвання договору резервування квартири в житловому будинку шляхом вкладення цільових облігацій № ДРБ-(3)-71К від 22 листопада 2013 року. 11 березня 2016 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта на АДРЕСА_2 та видано сертифікат серії ІУ № 165160711656. 13 вересня 2016 року між ТОВ «Граніт-Плюс» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно якого ОСОБА_1 придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_3 шляхом сплати продавцю договірної ціни. Окрім того, 13 вересня 2016 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу деривативу, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Граніт-Плюс» продати майнові права на квартиру АДРЕСА_3 . 18 квітня 2018 року між ТОВ «Граніт-Плюс» і ОСОБА_1 укладено угоду про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 13 вересня 2016 року, а - 6 - 27 квітня 2018 року на виконання умов угоди складено акт, за яким ОСОБА_1 повернула ТОВ «Граніт-Плюс» майнові права на квартиру АДРЕСА_3 . Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Судом незаперечно встановлено, що позивач - Генеральна прокуратура України, назву змінено на Офіс Генерального прокурора, не є учасником оспорюваних нею правочинів. Як зазначалося вище відповідно до положень ч.3 ст.215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена не тільки стороною цього правочину, а й іншою заінтересованою особою, яка не є стороною. Згідно положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що особа, яка не є стороною правочину, проте оспорює його законність, має довести, що укладений між іншими особами правочин порушує її права та законні інтереси, які підлягають до захисту. З урахуванням встановлених по справі обставин, зокрема відсутності у позивача майнових прав на спірну квартиру АДРЕСА_3 ,суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що укладення оспорюваних правочинів не порушує права позивача. Це ж стосується вимог позивача про зобов`язання відповідачів не чинити перешкод у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_3 шляхом надання технічного паспорту та квартиру та забезпечення безперешкодного доступу до неї. Згідно положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до роз`яснень п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно яких, застосовуючи положення ст.391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність порушення прав позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що після передачі Прокуратурою м.Києва за актом № 2/13 від 22 листопада 2013 року квартири АДРЕСА_3 Генеральній прокуратурі України, остання набула майнових прав на вказане нерухоме майно за договорами, укладеними між ТОВ «Будінвест», ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» і ТОВ «Граніт-Плюс», безпідставні і не грунтуються на вимогах закону. Судом незаперечно встановлено, що Прокуратура м.Києва набула майнових прав на спірну квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про участь у - 7 - будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року, укладеного між Прокуратурою м.Києва і ТОВ «Будінвест» та акту приймання-передачі майнових прав за цим договором від 22 листопада 2013 року. Отже, стороною вказаного договору щодо участі у будівництві є саме Прокуратура м.Києва, яка у спірних правовідносинах виступає як у якості боржника, який має вчинити певні дії на користь ТОВ «Будінвест» (п.1.2 договору), так і у якості кредитора, який набув майнових прав і який в подальшому після виникнення права власності на квартиру має право на отримання її у власність (п.1.3 договору). Згідно приписів ч.ч.1, 3 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Підстави заміни кредитора у зобов`язанні передбачені ст.512 ЦК України, згідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги). Правочин про заміну кредитора вчиняється у тій же формі, що і той, за яким виникло зобов`язання (ч.1 ст.513 ЦК України). Це ж стосується заміни боржника у зобов`язанні, яке може бути здійснено лише на підставі правочину (ст.521 ЦК України). Судом встановлено, що між Прокуратурою м.Києва та Генеральною прокуратурою України правочин про відступлення прав вимоги за договором про участь у будівництві житлового будинку, укладеним 10 лютого 2005 року між Прокуратурою м.Києва і ТОВ «Будінвест», не укладався, а відтак ГПУ не набула прав кредитора за вказаним правочином і відповідно не набула майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт передачі квартири № 2/13 від 22 листопада 2013 року не є таким правочином. Окрім того, як вище вказвалося Прокуратура м.Києва у договорі з ТОВ «Будінвест» одночасно виступає як у якості кредитора, так і боржника (ч.3 ст.510 ЦК України). Заміна боржника у зобов`язанні іншою особою можлива виключно за згодою кредитора, що прямо обумовлено ст.520 ЦК України. Встановлено, що ТОВ «Будінвест», який також одночасно є і кредитором і боржником за договором від 10 лютого 2005 року не надавав своєї згоди на заміну боржника у зобов`язанні за цим договором. За таких обставин власником майнових прав на спірний об`єкт нерухомого майна є саме Прокуратура м.Києва, яка вправі у встановленому законом порядку оскаржити будь-який правочин, який порушує її майнові права, набуті за вказаним договором. Наведені висновки підтверджуються в тому числі тим фактом, що після складання акту № 2/13 від 22 листопада 2013 року про передачу квартири ГПУ, 04червня 2014 року між Прокуратурою м.Києва і ТОВ «Будінвест» укладена додаткова угода до договору від 10 лютого 2005 року, якою п.2.2 договору викладено у наступній редакції: «Після введення відповідно до чинного в Україні законодавства Об`єкта в експлуатацію, у власності Замовника залишається 510 кв.м. загальної площі квартир». Даний факт підтверджує, що стороною договору та власником майнових прав за ним є Прокуратура м.Києва, а не позивач. Ці ж обставини підтверджуються рішенням Господарського суду м.Києва від 12 листопада 2015 року, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Будінвест» до Прокуратури м.Києва про розірвання договору про участь у будівництві житлового по АДРЕСА_1 , укладеного 10 лютого 2005 року між ТОВ «Будінвест» і Прокуратурою м.Києва (справа № 910/23710/15), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року. - 8 - Вказаними рішеннями незаперечно встановлено, що стороною договору про участь у будівництві житлового будинку від 10 лютого 2005 року і відповідно особою, у якої виникли права і обов`язки за цим договором є саме Прокуратура м.Києва. Під час розгляду справи, Прокуратура м.Києва не посилалася на передачу майнових прав Генеральній прокуратурі України, яка не залучалася до участі в господарській справі як новий кредитор і боржник. Доводи апеляційної скарги про те, що підтвердженням наявності майнових прав на спірну квартиру є розпорядження Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 листопада 2014 року, яким квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службових Генеральної прокуратури України, та розпорядження Печерської районної в м.Києві державної адміністрації від 27 листопада 2014 року про видачу ордера на право на зайняття службового жилого приміщення працівнику ГПУ, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Згідно ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Згідно ч.3-6 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Розпорядження державних адміністрацій, на які посилається скаржник, не відносяться до передбачених законом підстав набуття цивільних прав та обов`язків і не тягнуть виникнення майнових прав, як помилково вважає скаржник. Доводи апеляційної скарги про те, що майнові права на спірну квартиру набуті ГПУ на підставі складеного між прокуратурою м.Києва та ГПУ акту №2/13 від 22 листопада 2013 року про передачу спірної квартири необгрунтовані з таких міркувань. Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Згідно ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна - 9 - до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Згідно висновку Верховного Суду України, викладеному в рішенні від 7 грудня 2016 року по справі № 6-1111цс16, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, це обумовлене право придбання в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні і достатні для придбання речового права. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна і яке засвідчує правочинність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Як вбачається з правового висновку, зробленого Верховним Судом України 12 листопада 2014 року при розгляді справи № 6-129цс14 - захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права. Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 22.11.2013 року Прокуратурі м. Києва за актом прийому-передачу було передано лише майнові права на зазначену квартиру, на той час, як вказаний об`єкт нерухомості не було введено в експлуатацію, а по акту №2/13 від 22.11.2013 року Генеральній прокуратурі України була передана квартира АДРЕСА_3 , тобто об`єкт нерухомості, якого станом на 22.11.2013 року не існувало. Вказана обставина унеможливлює суд вважати позивача власником майнових прав на спірну квартиру, оскільки по суті Генеральній прокуратурі України передана неіснуюча як окремий об`єкт нерухомості на той час квартира. Також, встановлено, що після прийняття в експлуатацію будинку, новий акт приймання-передачі квартири між його сторонами не було підписано. У той же час, саме вказана умова є обов`язковою за актом прийому-передачі від 22 листопада 2013 року між Прокуратурою м.Києва та ТОВ «Будінвест» (т. 1 а.с. 19). Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї - 10 - власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа «Steel and others v. The United Kingdom»). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. Суд першої інстанції дав вірну оцінку таким доводам у рішенні, зазначивши, що складання акту про передачу квартири не є передбаченою законом підставою для виникнення у позивача майнових прав на спірне нерухоме майно. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України, назву змінено на Офіс Генерального прокурора, залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: