Постанова 4872 № 923/786/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 року Справа № 923/786/19 м.Одеса, проспект Шевченка,29 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді М.А.Мишкіної суддів В.В. Бєляновського, Л.О. Будішевської Розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Херсонської області від 21 жовтня 2019 року у справі №923/786/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" про стягнення 26412,69грн. суддя суду першої інстанції: М.К. Закурін час і місце ухвалення рішення: 21.10.2019р., м.Херсон, господарський суд Херсонської області встановив: 16.09.2019р. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Міського комунального підприємства "Херсонтеплоенерго" (далі - відповідач, МКП «Херсонтеплоенерго») про стягнення 26 412,69 грн., з яких: 23 111,10 грн. пені, 3 301,59 грн. річних нарахованих за договором постачання природного газу № 2583/1617-БО-33 від 31.10.2016р.. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору передав відповідачу у власність природний газ на загальну суму 36 290 506,86 грн., проте відповідач свої договірні зобов`язання виконував несвоєчасно та не у повному обсязі, порушив умови п. 6.1. Договору № 2583/1617-БО-33 від 31.10.2016р. щодо оплати отриманого природного газу, що згідно п. 8.2 Договору, ч.2 ст. 193, ч.2 ст.218 ГК України, ч.2 ст. 625 ЦК України є підставою для стягнення з відповідача пені та 3% річних у вищезазначених сумах. З посиланням на норми ст.ст. 20,173,174,175, 193, 216, 217,218, 230, 231, 264,265 ГК України, ст.ст. 11-16, 258, 509, 525,526, 530, 549, 610, 611, 612, 625,629, 712 ЦК України позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 10.10.2019р. від МКП «Херсонтеплоенерго» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, посилаючись на норми ст.ст. ст.ст. 11, 204, 509, 546, 549, 625, 626, 627, 628, 629, 655, 692 ЦК України, ст. 7, 12, 173 Господарського кодексу України просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «НАК «Нафтогаз України», зазначаючи, що за умовами договору № 2583/1617-БО-33 від 31.10.2016р. оплата вартості природного газу здійснювалася із застосуванням банківського рахунка зі спеціальним режимом використання у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.04.2014 на підставі нормативів перерахування коштів, застосування такого механізму розрахунку унеможливило вплив відповідача на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем. Також відповідач просив врахувати позицію, викладену у постановах Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № 906/1599/15, від 23.02.2016 у справі № 903/861/15, від 22.11.2016 у справі № 920/458/16, 07.12.2011 у справі № 17/77, від 19.12.2012 у справі № 5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі № 906/575/15 тощо, що свідчить про широку імплементацію судами України положень та позиції, викладеної у рішенні КСУ №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. МКП «Херсонтеплоенерго» вказувало, що основним видом діяльності МКП «Херсонтеплоенерго» є надання послуг з постачання теплової енергії споживачам, з яких 80% складає населення міста. Станом на 01.10.2019 абоненти заборгували МКП „Херсонтеплоенерго" понад 94 млн. 519 тис.грн., а бюджетні організації - 53,0 тис. грн.,у зв`язку з відсутністю вільних грошових коштів підприємство має велику заборгованість по сплаті своєї кредиторської заборгованості яка становить 267млн. 614 тис. грн. МКП «Херсонтеплоенерго» є збитковою організацією, тільки за перше півріччя 2019 року збитки підприємства складають 16 211 тис. грн. В період дії договору МКП «Херсонтеплоенерго» не мало власних коштів для розрахунку по договору № 2583/1617-БО-33 від 31.10.2016 р., що підтверджується балансам та звітом МКП «Херсонтеплоенерго». Стягнення пені в повному обсязі призведе до понесення підприємством додаткових збитків та не дасть змоги провести ремонтно-відновлювальні роботи обладнання в неопалювальний період, погіршить фінансове становище Підприємства, що в майбутньому може призвести до зриву опалювального періоду та банкрутства підприємства. Виходячи з викладеного, відповідач просив у разі задоволення вимог в повному обсязі зменшити розмір пені на 90 %. Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.10.2019р. частково задоволено позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": стягнуто з МКП "Херсонтеплоенерго" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 11555,55грн пені, 3 301,9грн. річних та 1921грн. компенсації по сплаті судового збору; в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення обґрунтоване посиланнями на норми ст.ст. 173, 174, 175, 193, 199 (ч.1), 216 (ч.1), 217 (ч.ч. 1,2), 230 (ч.1), 692 (ч.1) ГК України, ст.ст. 549, 551(ч.2), 625 (ч.2) ЦК України та вмотивоване наступним: - за законодавством та умовами договору відповідач зобов`язаний сплатити позивачу вартість переданого природного газу, тоді як несвоєчасне та неповне виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання зі сплати вартості отриманого природного газу, є порушенням взятих ним на себе зобов`язань. - умовами пункту 8.2. договору сторонами встановлена відповідальність відповідача за несвоєчасне та неповне виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого природного газу у вигляді пені, а тому нарахування позивачем пені у сумі 23 111,10 грн. за зобов`язаннями за грудень 2016 року, лютий та березень 2017 року є правомірним. - виходячи із факту повної оплати відповідачем вартості отриманого природного газу на час розгляду справи в суді, його фінансовий стан, що підтверджується Звітом про фінансові результати за 1 квартал 2019 року, Балансом підприємства станом на 01.07.2019 та довідкою про заборгованість споживачів перед позивачем, яка становить 94 572 800 грн., можливим є зменшення розміру нарахованої пені на 50 % -сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому, порушивши грошові зобов`язання за грудень 2016 року, лютий та березень 2017 року, відповідач повинен сплатити позивачу 3 301,59 грн. річних, розрахунок яких судом визнано правомірним. - судом не прийнято до уваги заперечення відповідача, які стосуються порядку оплати вартості отриманого природного газу із застосуванням банківського рахунка зі спеціальним режимом використання у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.04.2014 на підставі нормативів перерахування коштів, оскільки відповідно до підпункту 2 пункту 6.2. Договору № 2583/1617-БО-33 від 31.10.2016 р. сторонами обумовлений обов`язок відповідача своєчасно та у повному обсязі сплачувати вартість природного газу в незалежності від факту недостатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, а тому така умова зобов`язувала відповідача у випадку недостатності коштів забезпечити оплату іншим шляхом. 12.11.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга АТ "НАК "Нафтогаз "України", в якій скаржник просить скасувати оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені 11555,55грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з огляду наступного: - суд не врахував, що питання збитків взагалі не досліджувалося судом першої інстанції, що є обов`язковим для застосування ст.233 ЦК України. - відповідно до положень ст. 551 ЦК України та висновків постанови Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі №902/1568/14 право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14. -відповідач не надав господарському суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд попередньої інстанції не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та «сухими» посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача зменшили розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 ГК України, зі змісту якої вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. -відповідно до ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань. -сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому суд неправомірно самостійно визначив розмір пені. -відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 922/1010/16 від 12.06.2018. - зменшення судом першої інстанції розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника. -неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших суб`єктів господарювання, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. - здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов`язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань. -судом мають бути враховані інтереси обох сторін у даній справі, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. - посилання відповідача на скрутне фінансове становище через несвоєчасність розрахунків населення за спожиті послуги не є виключною обставиною, яка є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідач, як сторона, яка надає оплатні послуги, має вчиняти дії щодо належного виконання його контрагентами своїх зобов`язань та вчиняти дії, направлені на стягнення заборгованості за надані послуги та запобігати несвоєчасним розрахункам. - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як державне підприємство є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України. Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. - внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами Договорів. Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю втрат від сплати відсотків за комерційними кредитами. - несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. - даний випадок не є винятковим (в провадженні господарського суду Херсонської області знаходиться декілька аналогічних справ по даному відповідачу), відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин порушення умов договору, а тому підстави для зменшення розміру пені відсутні. 09.12.2019р. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначено: - Державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматизованому перерахунку зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за нормативами перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП. - у МКП «Херсонтеплоенерго» була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, гарантований постачальник отримує грошовий ресурс для розрахунку з позивачем за природний газ лише після здійснення споживачами природного газу (населенням) повних розрахунків за весь обсяг спожитого газу. -відповідач здійснював розрахунок перед позивачем за умовами договору лише через поточний рахунок із спеціальним режимом використання в межах коштів, передбачених нормативом перерахування коштів, затверджених НКРЕКП, при цьому сам відповідач самостійно не мав можливості вплинути на проведення розрахунків за спожитий природний газ населенням, оскільки всі кошти, які потрапляли на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого постановами НКРЕКП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача. - при винесенні рішення, судом першої інстанції було враховано, що відповідач за наслідками своєї господарської діяльності є збитковим, що підтверджується копіями балансу відповідача та звітами про фінансові результати; основним видом діяльності відповідача є централізоване теплопостачання населення, бюджетних організацій та інших споживачів; найбільшу та переважну частину з споживачів послуг відповідача складає населення, заборгованість якого станом на 01.07.2019 становить близько 95млн. грн.; кредиторська заборгованость Відповідача становить 267млн. 614 тис. грн.; заборгованість з оплати товару позивача, у зв`язку з наявністю якої нарахована заявлена до стягнення пеня, повністю погашена (сплачена) відповідачем тощо. -суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами даної справи, з достовірністю встановленими та з`ясованими шляхом дослідження та оцінки належних і допустимих доказів у справі, що є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, дослідивши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. Судом першої інстанції встановлені, не оспорені учасниками справи, а також підтверджені при апеляційному розгляді справи такі обставини. 31.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), як Постачальником, та Міським комунальним підприємством "Херсонтеплоенерго", як Споживачем, був укладений договір постачання природного газу № 2583/1617-БО-33, відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплати його на умовах цього договору. Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом стовідсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п.6.2. Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на споживача поширюється дія ст. 19-1 ЗУ «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору у разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19і Закову України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Згідно п. 8.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Відповідно до п.10.3 Договору №2583/1617-БО-33 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків, річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. Також сторонами були укладені додаткові угоди до договору постачання, а саме № 1 від 01.10.2016р., № 2 від 22.11.2016р., № 3 від 30.12.2016р., № 4 від 23.01.2017р., якими вносилися зміни до договору, зокрема, щодо ціни газу. На виконання умов договору позивачем передано відповідачеві природний газ на загальну суму 36 290 506,86 грн,, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 30-35): у жовтні 2016 року на суму 1 533 036,74 грн. (Акт від 31.10.2016р.), у листопаді 2016 року на суму 7 160 989,21 грн. (Акт від 30.11.2016р.), у грудні 2016 року на суму 9 306 320,77 грн. (Акт від 31.12.2016р.), у січні 2017 року на суму 7 259 159,50 грн. (Акт від 31.01.2017р.), у лютому 2017 року на суму 6 315 105,05 грн. (Акт від 28.02.2017р.), у березні 2017 року на суму 4 715 895,59 грн. (Акт приймання-передачі від 31.03.2017р.). Відповідно до довідки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" ("Сальдо, Підприємство "Херсонтеплоенерго МКП") щодо стану розрахунків за договором, відповідачем вартість отриманого природного газу за вищевказані періоди сплачена у повному обсязі станом на 31.05.2018р. Звертаючись до суду з позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що вартість природного газу сплачувалася відповідачем несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв`язку з чим позивачем за зобов`язаннями за грудень нараховано 11 154,35 грн. пені та 1 593,48 грн. річних, за лютий - 5 888,49 грн. пені та 841,21 грн. річних, за березень - 6 068,26 грн. пені та 866,90 грн. річних. (відповідні розрахунки додані до позовної заяви). Згідно із ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно із ст.ст.526,525, ч.1 ст.530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом жовтня 2016 року - березня 2017 року був поставлений МКП «Херсонтеплоенерго» природний газ на загальну суму 36 290 506,86грн., остаточний розрахунок за цим обсягом газу відбувся 18.04.2017р. (а.с. 28). У відповідності до п.6.1 Договору №2583/1617-БО-33 постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення у МКП «Херсонтеплоенерго» зобов`язання остаточно розрахуватись за фактично отриманий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання з боку МКП «Херсонтеплоенерго». Факт порушення строків оплати відповідачем не заперечується та підтверджується розрахунками позивача та роздруківкою «Операції по договору 2583/1617-БО-33» (а.с. 37-38). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що МКП «Херсонтеплоенерго» свої зобов`язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вартість поставленого природного газу за актами приймання-передачі в сумі 36 290 506,86грн., проте з порушенням строків оплати згідно із п.6.1 Договору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно із ч.1 ст.548, ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до п.8.2 Договору №2853/1617-БО-33 у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Згідно із ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Згідно із ч.ч.1,2,4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України). Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч.2 ст.343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно із ст.ст.1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Оскільки в Договорі №2853/1617-БО-33 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв`язку із несвоєчасною сплатою вартості отриманого природного газу, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" нарахувало відповідачу пеню та 3 відсотки річних, проте суд першої інстанції зменшив на 50 відсотків розмір пені на підставі ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України . Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що у суду були відсутні підстави для зменшення розміру пені у зв`язку з тим, що не досліджувалося питання наявності збитків з огляду наступного. Згідно з положеннями частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зміст ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018р. у справі №67/1346/15-ц. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ст.3, ч3 ст.509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Частково задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, нарахованої на прострочену заборгованість на підставі договору, господарський суд вірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, фінансовий стан відповідача, який за результатами фінансової діяльності має збитки. Поряд з цими обставинами колегія суддів приймає до уваги також ту обставину, що відповідач є комунальним підприємством та існує спеціальний режим використання підприємством коштів, проведення розрахунків в тому числі і з постачальником природного газу. До того ж, відповідно до умов Договору №2583/1617-БО-33 від 31.10.2016р. відповідач отримував природний газ від позивача не для власних потреб, а виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Аргументи скаржника стосовно того, що господарським судом не досліджено питання чи були заподіяні позивачу збитки внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань та не було оцінено розмір таких збитків, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не наводились відомості та докази щодо понесених збитків, їх розмір, настання для позивача негативних наслідків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх обов`язків, тощо, тому суд першої інстанції не повинен був з`ясовувати це питання за відсутності будь-якого обґрунтування з посиланням на докази з боку позивача. Відповідно до ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. Згідно ч.1, п.5 ч.3, ч.6 ст.162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. За відсутності будь-якого обґрунтування наявності збитків та їх співвідношення із нарахованими штрафними санкціями в позовній заяві, скаржник безпідставно покладає на господарський суд обов`язок з`ясування обставин, що не входили до предмета доказування за змістом ч.2 ст.76 ГПК України. Колегія суддів також звертає увагу, що предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність. Дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, враховується також, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що господарським судом вірно задоволено частково клопотання відповідача та зменшено штрафні санкції на 50%. Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на викладені в постанові Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі №908/1453/14 загальні висновки про необхідність об`єктивної оцінки того, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання), оскільки винятковість випадків для визначення підстав зменшення розміру стягуваної пені має встановлюватися та оцінюватися господарським судом у залежності від конкретних фактичних обставин кожної розглядуваної справи, які у справі №908/1453/14 та розглядуваній справі не є однаковими. Відтак на підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що господарський суд за результатами оцінки в сукупності всіх наявних у справі матеріалів дійшов вірного висновку про можливість зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 50%. Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування закріпленої у ст.233 ГК України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в достатній мірі з`ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, вважаючи, що даний випадок може вважатись винятковим для зменшення пені. Також колегією суддів не приймаються посилання скаржника на висловлену в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 правову позицію про те, що відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо, оскільки з постанови Верховного Суду у справі №922/1010/16 вбачається, що питання про зменшення розміру стягуваної пені відповідачем (боржником) не порушувалося та судами не вирішувалося, а часткова відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення 8057005,76 грн. пені мотивована тим, що продавець має право на нарахування пені за період з 20.07.2015 по 02.11.2015, а нарахування позивачем пені за більший період (з 20.01.2015 по 02.11.2015) не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК України у частині 6-місячного строку нарахування пені та умовам договору №13-229-Н. Таким чином предмет, підстави позову та фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у справах №922/1010/16 і №923/768/19 не є однаковими, а самі правовідносини у вказаних справах не є подібними, що виключає застосування правової позиції у справі №922/1010/16 до спірних правовідносин за участю АТ "НАК "Нафтогаз України" та МКП «Херсонтеплоенерго» . Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване рішення від 21.10.2019р. в частині визначення належної до стягнення пені шляхом зменшення її розміру на 50%до суми 11 555,55 грн. ухвалено судом першої інстанції відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування чи зміни відсутні, доводи апеляційної скарги загалом не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в частині зменшення розміру пені, оскільки зменшення пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів. На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2019р. залишається без змін, а апеляційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" без задоволення. Відповідно до ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на АТ "НАК "Нафтогаз України", оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі. Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 240, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Херсонської області від 21 жовтня 2019 року у справі №923/786/19 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Херсонської області від 21 жовтня 2019 року у справі №923/786/19 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України. Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.287,288 ГПК України. Постанова підписана 20.01.2020 року у зв`язку із перебуванням судді Бєляновського В.В. у відпустці з 02.01.2020р. 17.01.2020р. включно Головуючий суддя М.А. Мишкіна Суддя В.В. Бєляновський Суддя Л.О.Будішевська