Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/9770/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/9770/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 16 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0117234-5113-0608, яким йому визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 125 305,01 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 у позові відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій порушується питання про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що поза увагою суду залишилось те, що при винесенні податкового повідомлення-рішення відповідачем була застосована ставка податку, затверджена рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", яке набрало законної сили 01.03.2018. Оскільки зазначене рішення прийнято з порушенням строків, визначених у пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, тобто пізніше як за шість місяців до початку бюджетного періоду 2018 календарного року, то нарахування відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставками встановленими рішенням Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291, можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2019 року. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що належний йому майновий комплекс, який складається з виробничого та адміністративного корпусів, відносяться до будівель промисловості та використовується позивачем в діяльності, спрямованій на виробництво товарів та послуг, відповідно до абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Та обставина, що будівлі в даний час не використовуються для підприємницької діяльності пояснюється тим, що вони знищені невідомими особами, що стало підставою для порушення кримінального провадження за ч.2 ст.194 КК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено те, що на підставі договорів купівлі-продажу від 01.03.2012 (а.с.31-34) та від 11.12.2013 (а.с.39-42) ОСОБА_1 придбав у приватну власність майновий комплекс загальною площею 8975,2 кв.м., який складається з виробничого та адміністративного корпусу літ "Б" та розташований за адресою: Житомирська область, Овруцький район, с. Слобода-Шоломківська, вул. Заводська,

22. Право власності позивача на вказаний об`єкт нерухомості підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу про державну реєстрацію від 02.03.2012 (а.с.37-38), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.12.2013 (а.с.43-44), а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за №180818124 станом на 12.09.2019 (а.с.70-71). 16 лютого 2018 року Овруцькою міською радою Житомирської області на восьмій сесії сьомого скликання прийнято рішення №291 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2018 рік на території Овруцької ОТГ", згідно якого встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,75 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування (а.с.20-30). Вказане рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 16.02.2018 №291 набрало чинності 01.03.2018 року та було оприлюднено на офіційному сайті Овруцької міської ради 19 лютого 2018 року 20 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення №0117234-5113-0608, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 ріку розмірі 125305,01 гривень (а.с.14). Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування. Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем: 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2018 податковий період у розмірі 125305,01 грн., оскільки позивач є власником об`єкту нежитлової нерухомості, який є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України). Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо). Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, поданої ОСОБА_1 за 2018 рік, видами підприємницької діяльності у звітному періоді визначено, зокрема КВЕД Основний: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля Інші: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів Отже, позивач не є промисловим підприємством в розумінні Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, тому положення пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на нього не поширюються. Таким чином, на підставі наведеного, апеляційний суд погоджує висноволк суду першої інстанції, що позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 819/818/17, від 26.03.2019 у справі № 808/722/17, від 02.10.2018 у справі № 823/1702/16, від 11.12.2018 у справі № 822/2614/16. Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Разом з тим, в межах спірних відносин відсутні вказані умови. Відтак, об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Аналогічний правовий висновок викладений також в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року, справа №806/2676/17 та № 806/2461/17. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Посилання позивача у апеляційній скарзі на порушення відповідачем принципу стабільності податкового законодавства та неможливість застосовувати рішення Овруцької міської ради від 16.02.2018 №291 для нарахування податку за 2018 рік не заслуговує на увагу, оскільки пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 07.12.2017 № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Таким чином, враховуючи наведене у сукупності та в межах апеляційної скарги, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 16 січня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.