Постанова 4852 № 215/2131/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 січня 2020 року м. Дніпросправа № 215/2131/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (головуючий суддя - Бондар М.В.) про повернення позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м.Кривому Розі ради Солод Віталія Михайловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся із позовом до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради Солод Віталія Михайловича (далі - Відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі №215/2131/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с.20-21). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради Солод Віталія Михайловича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу (а.с. 27). Позивач - ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив її в апеляційному порядку (а.с. 49-52). В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу відповідно до територіальної підсудності для розгляду. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що Позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі, однак судом першої інстанції не було надано належної оцінки поданим Позивачем документам на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, що призвело до винесення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, що не перешкоджає розгляду справи. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який належним чином повідомлений про залишення його позовної заяви без руху, у визначений судом термін недоліки позовної заяви у повному обсязі не усунув, що є підставою для повернення позовної заяви згідно з ст. 169 КАС України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У ч.ч. 1.-4 ст. 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Таким чином, необхідною умовою для повернення позивачу поданої ним позовної заяви на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України є наявність одночасної сукупності наступних умов: 1) позовна заява була залишена ухвалою суду без руху із визначенням її конкретних недоліків відповідно до вимог статей 160, 161 КАС України; 2) позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, визначений судом. Разом з цим, колегія суддів вважає, що, з урахуванням належного забезпечення права Позивача на судовий захист, обставини, які свідчать про недодержання вимог, передбачених процесуальним законодавством для звернення до суду, мають бути такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі. З матеріалів справи встановлено, що 31 травня 2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліки позовної заяви, а саме шляхом надання до суду: - доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; - інформації щодо адреси електронної пошти позивача або зазначити про те, що така адреса відсутня; - копії паспорта громадянина України на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача; - документу про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. за кожну заявлену позовну вимогу немайнового характеру. Дослідивши подану Позивачем на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 31 травня 2019 року заяву (а.с. 24-26), колегія суддів дійшла висновку, що останнім, у достатньому для відкриття провадження обсязі, виправлено недоліки позовної заяви, а також додано усі наявні у нього докази. Щодо ненадання Позивачем документів на підтвердження його адміністративної процесуальної дієздатності (копії паспорта громадянина України) як на підставу для повернення позову колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами) (ч. 1 ст. 43 КАС України). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 43 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Адміністративний позов у цій справі поданий позивачем особисто. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивач є неповнолітнім або недієздатним, тому у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для висновку про відсутність адміністративної процесуальної дієздатності позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 2 ст. 160 КАС України та ст. 161 КАС України не передбачено долучення до позовної заяви документів, що посвідчують особу, яка її підписала. Таким чином, висновок суду про відсутність у позивача адміністративної процесуальної дієздатності з підстав не надання документів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності є таким, що не ґрунтується на нормах чинного процесуального законодавства. Щодо висновку суду першої інстанції про не надання Позивачем доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частини 1, 3 статті 77 КАС України). Проте, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зважаючи, що Позивач оскаржує бездіяльність Відповідача, зобов`язання в наданні доказів Позивача є недоречними, оскільки Відповідачем не надано відповіді на звернення Позивача, про що зазначено останнім в заяві про поновлення провадження у справі після усунення недоліків. Аналогічні роз`яснення з цього приводу надані Позивачем і у заяві від про витребування доказів, порушені питання якої не вирішено судом першої інстанції. Щодо надання суду доказів сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, не надав належної оцінки довідці Управління праці та соціального захисту населення Тернівського району м. Кривий Ріг від 03.06.2019 №4634 про щомісячну компенсаційну виплату по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_2 , як доказу майнового стану Позивача, що перешкоджає останньому сплатити судовий збір за подання позовної заяви у даній справі. Зокрема, суд першої інстанції не проаналізував ту обставину, що Позивач, в даному випадку, не може одночасно бути працевлаштованим та отримувати компенсаційні виплати за постійне надання соціальних послуг по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_2 , так як п. 4 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. №558, встановлено певні обмеження щодо кола осіб, які можуть отримувати щомісячні компенсаційні виплати за постійне надання соціальних послуг. Зазначене свідчить про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали про повернення позовної заяви, у зв`язку з не усуненням її недоліків. У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів бере до уваги й те, що Європейський Суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосудді можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним право обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви зумовила утворення перешкод ОСОБА_1 у доступі до правосуддя, що свідчить про наявність підстав для її скасування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання про повернення позовної заяви у цій справі та порушено норми процесуального права, тому ухвала суду першої інстанції від 27 червня 2019 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року по справі №215/2131/19 - скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. В повному обсязі постанова складена 16 січня 2020 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова