Постанова 4801 № 145/1630/17

Справа № 145/1630/17 Провадження № 22-ц/801/35/2020 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 рокуСправа № 145/1630/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Шемети Т. М., Якименко М. М. за участю секретаря Кирилюк Л. М. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» про визнання незаконним та скасування наказу про перепідпорядкування економіста договірного підрозділу юридичної служби, визнання дій щодо переводу економіста юридичної служби незаконними, поновлення на попередній посаді, зобов`язання провести відповідні розрахунки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу та їх стягнення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 22 липня 2019 року в м. Тиврові суддею цього суду Кіосак Н. О., зі складанням його повного тексту 02 серпня 2019 року, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Гніванський завод спецзалізобетону» (далі - ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону»), в якому із урахуванням уточнених позовних вимог від 27 вересня 2018 року, просила визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» № 97 від 11 липня 2017 року про перепідпорядкування її як економіста договірного підрозділу юридичної служби в зв`язку із реорганізацією юридичної служби; визнати дії відповідача щодо переведення економіста юридичної служби згідно записів № 20, 21 в її трудовій книжці незаконними та поновити її на попередній посаді; зобов`язати відповідача провести відповідні розрахунки втраченого нею заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня 2017 року по день винесення рішення в зв`язку із змінами істотних умов праці, які фактично відбулись після її переводу та стягнути їх з відповідача на її користь. Вказаний позов мотивовано тим, що 24 лютого 2003 року позивач прийнята на роботу в ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону», а 10 вересня 2014 року її переведено на посаду економіста юридичної служби. 11 липня 2017 року її ознайомлено з наказом № 97, відповідно до якого, в зв`язку із реорганізацією юридичної служби, її перепідпорядковано начальнику відділу маркетингу та збуту, проте з наказом про реорганізацію ОСОБА_1 ознайомлена не була. 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 дізналась від начальника юридичної служби Прігоцької О. А. про те, що ніякої реорганізації юридичної служби не відбулось, про її переведення останній нічого не відомо та вона постійно здає графіки фактично відпацьованого часу на позивача. Звернувшись до відділу кадрів та секретаря керівника товариства з проханням надати наказ про проведення реорганізації, ОСОБА_1 отримала відповідь про його відсутність. 29 вересня 2017 року позивач звернулась до голови комісії по трудовим спорам з заявою щодо неправомірності наказу № 97 від 11 липня 2017 року, також нею написано відповідні листи на ім`я голови правління та голови профспілкового комітету, проте жодної відповіді їй надано не було. У п. 2 наказу № 97 від 11 липня 2017 року зазначено про переведення ОСОБА_1 на іншу роботу, згоду на яку вона не надавала, що є порушенням вимог ст. 32 КЗпП, водночас, до обов`язків економіста маркетингу та збуту вона не приступала, оскільки фактично виконує обов`язки економіста договірного підрозділу юридичної служби. Крім того, позивач зазначає, що вона не має відповідної кваліфікації, навичок та знань для того, щоб виконувати роботу економіста відділу маркетингу, її посадові обов`язки значно відрізняються від обов`язків економіста відділу збуту, визначених Випуску професій № 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджених наказом Мінпраці та соціальної політики №

336. За таких обставин, оскільки на товаристві відсутній наказ про реорганізацію юридичної служби і фактично така не відбулась, а спірний наказ № 97 прийнятий саме у зв`язку з реорганізацією, тому він є таким, що не відповідає нормам чинного трудового законодавства України та має бути визнаний недійсним. Водночас, після переводу змінились істотні умови праці: робочий тиждень скоротився з 5-ти днів до 3-х; згідно посадової інструкції позивача зобов`язано заміщувати інженера товариства, хоча у неї відсутні відповідні навички та інженерна освіта і фактично її посадові обов`язки значно відрізняються від посадових обов`язків економіста юридичної служби. Пославшись на викладене та на те, що наказ № 97 від 11 липня 2017 року не містить посилань на норми трудового законодавства, а підстави для зміни умов трудового договору не відповідають дійсним обставинам, ОСОБА_1 просила задовольнити її вимоги в повному обсязі. Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року відмовлено в прийнятті до розгляду вимоги про визнання дій ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» щодо переводу економіста юридичної служби ОСОБА_1 згідно запису № 21 в її трудовій книжці незаконними та поновлення її на попередній посаді. Відмовляючи в прийнятті до розгляду вказаних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 фактично доповнила поданий раніше нею позов новими позовними вимогами, а відтак новим предметом, оскільки даний запис стосується її переведення економіста на посаду відділу матеріального постачання згідно наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року, який предметом позову не був. Водночас, суд роз`яснив, що дані вимоги утворюють самостійний позов з самостійними предметом і підставами, який може бути предметом окремого судового розгляду. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 97 від 11 липня 2017 року про перепідпорядкування економіста договірного підрозділу юридичної служби ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією юридичної служби, визнано дії ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» щодо переводу економіста юридичної служби ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» ОСОБА_1 згідно записів № 20 в її трудовій книжці незаконними, в задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, то така зміна є неправомірною, а, з урахуванням положень ст. 32 КЗпП України, згідно наказу № 97 від 11 липня 2017 року не мало місце переміщення працівника - позивача, а фактично відбулось її переведення на іншу роботу, що вбачається зі змісту Посадових інструкцій економіста юридичної служби та економісту відділу маркетингу та збуту, отже спірний наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Проте, за наявності наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріального постачання та збуту, який не оскаржувався та не скасований, поновити її на посаді економіста юридичної служби, а відтак вирішувати питання про стягнення середнього заробітку, є неможливим. Не погодившись із ухваленим рішенням в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови поновити ОСОБА_1 на посаді економіста юридичної служби ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» та виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. До апеляційної скарги ОСОБА_1 додано клопотання про витребування доказів, а саме: табеля обліку робочого часу та помісячні відомості про заробітну плату в період з жовтня 2018 року по 01 жовтня 2019 року з повною розшифровкою, мотивоване тим, що відповідач ігнорує її прохання та офіційні запити профспілки щодо надання цих відомостей, які можуть підтвердити фактичні зміни як в оплаті праці так і в інших суттєвих умовах праці. Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи видно, що 12 березня 2018 року ОСОБА_1 подавала до суду першої інстанції клопотання про витребування з ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону», зокрема, помісячних відомостей про заробітну плату в період з 01 січня 2017 року по 01 лютого 2018 року, у задоволенні якого місцевим судом було відмовлено. Дослідивши долучене до апеляційної скарги клопотання апеляційний суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки, з огляду на положення ст. ст. 76 - 81, 102, 367 ЦПК України, інформація по обліку робочого часу та заробітній платі в період з жовтня 2018 року по 01 жовтня 2019 року є новим доказом, який не був поданий до суду першої інстанції, а тому він не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції (не може бути витребуваний такий доказ) у зв`язку з ненаданням апелянтом доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судове засідання в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час, день та місце розгляду справи повідомлена завчасно та належним чином. 14 січня 2020 року ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» подало заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині вимог, у задоволені яких відмовлено, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 24 лютого 2003 року вона прийнята на роботу в ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону», 10 вересня 2014 року її переведено на посаду економіста юридичної служби, 11 липня 2017 року згідно з наказом № 97 переведено на посаду економіста відділу маркетингу і збуту, про що зроблено запис № 20, а 01 листопада 2017 року - на посаду економіста відділу матеріально-технічного постачання і збуту відповідно до наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року, про що зроблено запис № 21 (т. 1, а. с. 11-13, 103-105). Згідно зі змінами в штатному розкладі, затвердженими головою правління ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону», з 21 червня 2017 року виключено посаду економіста з договірних та претензійних робіт ІІ категорії юридичної служби з місячним посадовим окладом 4815,00 грн та введено з 21 червня 2017 року посаду провідний юрисконсульт з місячним посадовим окладом 5380,00 грн (т. 1, а. с. 158). 11 липня 2017 року ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону» прийнято наказ № 97, з яким ОСОБА_1 ознайомилась 11 липня 2017 року, про те, що у зв`язку з реорганізацією юридичної служби внесено зміни до штатного розпису, підпорядкувавши економіста юридичної служби - начальнику відділу маркетингу та збуту. Наказано переглянути та внести зміни до посадової інструкції економіста відділу маркетингу та збуту, зазначивши порядок заміщення на період відсутності працівника (т. 1, а. с. 10). Відповідно до змін в штатному розкладі, затверджених головою правління ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону» 10 липня 2017 року, з 11 липня 2017 року виключено посаду економіста юридичної служби з місячним посадовим окладом 4400,00 грн (т. 1, а. с. 45). 28 грудня 2017 року ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону» прийнято наказ про встановлення з 01 січня 2018 року працівникам неповного робочого дня і тижня у зв`язку з погіршенням фінансового стану, значним падінням обсягів виробництва, відсутністю обігових коштів та з метою збереження трудового колективу (т. 1, а. с. 102). Згідно зі штатним розписом ПрАТ «Гніванський завод Спецзалізобетону» станом на 01 березня 2018 року ОСОБА_1 працює на посаді економіста відділу матеріально-технічного постачання і збуту з посадовим окладом 5225,00 грн. Відділ юридичної служби та відділ маркетингу і збуту у штатному розписі відсутні (т. 1, а. с. 106-107). 13 березня 2018 року ОСОБА_1 подано до Тиврівського районного суду Вінницької області заяву про зміну позовних вимог, у якій вона просила визнати дії відповідача щодо її переведення з посади економіста договірного підрозділу юридичної служби на посаду економіста відділу маркетингу та збуту незаконними та повити її на посаді; зобов`язати відповідача визнати наказ ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» № 97 від 11 липня 2017 року про перепідпорядкування її як економіста договірного підрозділу юридичної служби в зв`язку із реорганізацією юридичної служби в частині обґрунтування недійсним, та неправомірним в основній частині, в результаті чого зобов`язати скасувати його (т. 1, а. с. 84-85). 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 подано до Тиврівського районного суду Вінницької області клопотання про зміну прохальної частини позову, а саме: визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» № 97 від 11 липня 2017 року про перепідпорядкування економіста договірного підрозділу юридичної служби у зв`язку із реорганізацією юридичної служби; визнати дії ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» щодо переводу економіста юридичної служби згідно записів № 20, 21 в її трудовій книжці незаконними та поновити її на попередній посаді; зобов`язати відповідача провести відповідні розрахунки втраченого нею заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 липня 2017 року по день винесення рішення в зв`язку із змінами істотних умов праці, які фактично відбулись після її переводу та стягнути їх з відповідача на її користь (т. 1, а. с. 140-141). Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року прийнято до розгляду вказані змінені позовні вимоги частково, зокрема відмовлено в прийнятті до розгляду вимоги про визнання дій ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» щодо переводу економіста юридичної служби ОСОБА_1 згідно запису № 21 в її трудовій книжці незаконними та поновлення її на попередній посаді, оскільки в клопотанні від 27 вересня 2018 року позивачем фактично доповнено поданий раніше позов новими позовними вимогами, а відтак новим предметом, так як запис стосується переведення економіста на посаду відділу матеріального постачання згідно наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року, вимоги про скасування якого ОСОБА_1 під час звернення з позовом не заявлялись (т. 1, а. с. 147-148). З матеріалів справи видно, що провадження у справі судом першої інстанції відкрито 07 грудня 2017 року за правила ЦПК України 2004 року в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, тобто суд не переходив до з`ясування обставин у справі та одразу призначив її до судового розгляду. За правилами ЦПК України 2004 року в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, позивач вправі був протягом усього часу судового розгляду справи змінити розмір позовних вимог, до початку розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову. Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакції Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. За таких обставин, положеннями ЦПК України як в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, так і в попередній редакції, не передбачено право позивача доповнювати позовну заяву новим предметом з самостійними підставами. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно за ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Ведення трудових книжок працівників на підприємстві здійснюється відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма № П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277 ( v0277202-95 ), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша) (п. п. 2.4, 2.5 Інструкції). За приписами ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. За таких обставин, оскільки запис в трудовій книжці ОСОБА_1 за № 21 здійснено на підставі наказу, вирішуючи спір про визнання дій відповідача щодо переведення позивача згідно цього запису незаконними, суд повинен встановити правомірність підстав його внесення, зокрема наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року. Проте, вказаний наказ про переведення ОСОБА_1 економістом на посаду відділу матеріального постачання та збуту предметом судового розгляду у цій справі по суті заявлених вимог не був, доказів про його оскарження та скасування матеріали справи не містять, як і не містять самого наказу, а з вказаної посади позивач не звільнена. На підставі викладеного вище апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наявності не скасованого наказу № 151 від 18 жовтня 2017 року, який прийнято після оскаржуваного наказу № 97 від 11 липня 2017 року, поновити ОСОБА_1 на посаді економіста юридичної служби є неможливим. Крім того, оскільки стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має похідний характер від вимоги про поновлення на роботі, тобто є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, отже у задоволенні зазначеної вимоги за наведеною підставою також необхідно відмовити. З урахуванням наведеного, місцевий суд розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів, тому апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не відмовив позивачу в поновленні на посаді та стягненні коштів за вимушений прогул в рамках позовних вимог, а лише усунувся від вирішення цього питання, що спростовуються крім того і текстом оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що наказ № 151 від 18 жовтня 2017 року позивачем не оскаржувався у зв`язку з тим, що їй невідомо його змісту та відповідач не надавав його ОСОБА_1 для ознайомлення, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки скаржником не надано жодних доказів на підтвердження цих доводів, зокрема, звернення до ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» з заявою про ознайомлення з цим наказом та отримання відмови, або заявлення клопотання до суду першої інстанції про витребування цього наказу та особистої картки, у якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки. Крім того, посилаючись в апеляційній скарзі на наведені обставини, позивач залишила поза своєю увагою, що звертаючись із позовною заявою, а в подальшому і з заявою про уточнення позовних вимог, вона заявлені позовні вимоги такими обставинами не обґрунтовувала. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення. Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 22 липня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О.В. Ковальчук Судді : Т. М. Шемета М. М. Якименко Повний текст постанови виготовлено 14 січня 2020 року.