Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/9707/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/16/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/9707/18 Категорія: 304090000 Мельник І. О. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Матюхи В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 27 лютого 2006 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №895/06-034-54. Кредит надається позичальнику на наступні цілі: на споживчі цілі. Відповідно до п. 1.1. кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 10000 Євро. Свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові, що підтверджується заявою на видачу готівки. У порушення умов договору, позичальник ОСОБА_1 , зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 11.07.2018 року заборгованість за кредитом - 9176 Євро, за відсотками - 12819,75 Євро, яку банк і просив суд стягнути з відповідача разом із понесеними судовими витратами. Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2019 року позов АТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредитному договору №895/06-034-54 від 27.02.2006 року в розмірі 9176 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення складає еквівалент в національній валюті в сумі 290203,85 грн, відсотки за користування кредитом в розмірі 12819,75 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату ухвалення судом рішення складає еквівалент в національній валюті в сумі 405 418, 82 грн, а всього 695 622, 67 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в сумі 10404, 51 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що даючи юридичну оцінку доказам, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, а отже, зобов`язана повернути позивачу борг по кредитному договору, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним, необ`єктивним тому просила апеляційний суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку; зобов`язати суд першої інстанції вирішити питання щодо прийняття до свого провадження її зустрічний позов до банку про визнання кредитного договору недійсним; постановити окрему ухвалу суду у відповідності до ст. 262 ЦПК України про виявлені порушення, вчинені юридичною особою АТ «Укрсоцбанк» при здійсненні господарської діяльності та направити її до відповідальних організацій та установ для усунення виявлених порушень, а також до правоохоронних органів влади для притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб. Апеляційну скаргу мотивувала тим, що відповідача не було повідомлено судом належним чином про розгляд справи; в ухвалі суду про прийняття до свого провадження не зазначено строків для надання відзиву на позов, не зазначено за якими правилами буде проводитьсь розгляд позову; не постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження; судом не надано оцінку тому, що кредитором не надано первинних документів про фактичну видачу готівки. Зазначила, що плата по відсотках за користування кредитом розрахована кредитором не з розрахунку 10,5% річних, а з використанням реальної відсоткової ставки у розмірі 11,73% річних, яку позичальник не погоджував, а кредитор приховав. Також звернуто увагу суду, що у зв`язку із неналежним повідомленням відповідач не могла подати заяву про сплив строку позовної давності для звернення кредитора до суду, оскільки кінцевий термін погашення заборгованості по Договору кредиту встановлений до 26.02.2016 року, а позивач звернувся до суду у вересні 16.08.2018 року. Прострочення позичальника ОСОБА_1 виникло 29.09.2008 року, тому кредитний договір припинив дію 04.10.2008 року. Таким чином строк позовної давності сплив 04.10.2011 року. Крім того, суд не надав можливості відповідачу подати зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року залучено до участі в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якості позивача АТ «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) замість АТ «Укрсоцбанк». У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Альфа-Банк» - Луньова А.Г. вказує на те, що свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальникові, що підтверджується заявами на видачу готівки підписані ОСОБА_1 . Вказує, що наявність виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості. Тим більше, що той факт, що виконавчий напис не виконаний не заперечує і апелянт. Щодо строку позовної давності, то представник банку зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як видно із матеріалів справи, 27 лютого 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк`та ОСОБА_1 було укладено договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №895/06-034-54 у відповідності до якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до п. 1.1.1. вказаного договору, надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 10,5% процентів річних в межах максимального ліміту заборгованості 10 000 євро. Згідно з п. 1.1.2. кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту обумовлено до 26.02.2016 року. Пунктом 2.1. договору визначено, що надання траншів кредиту на цілі, визначені п. 1.2 цього Договору, проводиться шляхом надання готівкових коштів позичкового рахунку № НОМЕР_1 в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» в межах максимального ліміту заборгованості , що діє на дату оплати. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 27 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, (одночасно з погашенням траншів кредиту відповідно до п. 1.1.2. цього договору) на рахунок № НОМЕР_2 в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі (п. 2.5. договору). Відповідно до п. 7.3. вказаного договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. 13 червня 2007 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору про надання не відновлювальної кредитної лінії №895/06-034-54 від 27.02.2006 року, у відповідності до якого сторони домовились викласти пункт 3.3.10. статті 3 договору в наступній редакції: «3.3.10. достроково погасити всі Транші Кредиту та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.п. 2.12.3, 3.2.3, 4.4., 5.4. цього Договору та при невиконанні умов договору кредиту №895/06-034-415 від 12.06.2007 року укладеного між кредитором та позичальником». Звертаючись до суду із зазначеним позовом, банк вказував, що у порушення умов договору, позичальник ОСОБА_1 , зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 11.07.2018 року заборгованість за кредитом становить 9176 Євро, за відсотками - 12819,75 Євро, які позивач просив суд стягнути саме у такій валюті. Банком додано до матеріалів справи заяви на видачі готівки, у відповідності до яких ОСОБА_1 отримала грошові кошти на загальну суму 10 000 Євро. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). У заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції відповідач посилалася на неналежність її повідомлення про час і місце розгляду справи судом та неможливість у зв`язку з цим заявити про пропуск банком строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу. Нормами частини 1 статті 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини 3 та 4 статті 128 ЦПК України). Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадках наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Крім того, згідно з частиною 11 статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Як видно із відповіді відділу реєстрації місця проживання управління з питань державної реєстрації департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, інформація про зареєстроване місце проживання відповідача відсутня. У своєму рішенні суд першої інстанції вказав на те, що відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі, з заявами до суду не зверталася, відзив не направляла. Разом з тим, повідомлення про вручення поштового відправлення, яким суд першої інстанції обґрунтовує належність повідомлення ОСОБА_1 про судові засідання не містять підпису відповідача про його отримання, а містять помітки «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частин 6, 11 статті 128 ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань, фактично позбавив її права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-59цс18. Отже, заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності обґрунтовано врахована апеляційним судом при розгляді справи. Установлено, що згідно пункту 1.1.2. кредитного договору від 27 лютого 2006 року строк виконання грошового зобов`язання визначений сторонами до 26 лютого 2016 року. Щомісячно у період до 27 числа позичальник мав сплачувати платіж у розмірі 103 Євро. Останній платіж ОСОБА_1 здійснила 04 листопада 2008 року. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду № 14-10цс18 від 28 березня 2018 року. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (до 26 лютого 2016 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розмірі щомісячних платежів. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Виходячи з наданого банком розрахунку та беручи до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, враховуючи, що банк звернувся до суду із позовом 14.08.2018 року, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення заборгованості за тілом необхідно обраховувати з 14.08.2015 року по 26.02.2016 року, та у такому випадку підлягає стягненню у сумі 730 Євро (9176 Євро - 8446 Євро). Однак, як видно із розрахунку заборгованості за відсотками, банком здійснювалось їх нарахування після визначеного строку кредитування та при цьому процентна ставка із 27.07.2008 року становила не 10,5% , як визначено в договорі, а 14% річних. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, нарахування банком відсотків після 26.02.2016 року не відповідає вищевказаним положенням закону. Пунктами 2.12., 2.12.1., 2.12.2 кредитного договору передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, тарифного комітету Кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначених п. 1.1.1. цього Договору. Про намір змінити розмір процентів за надання Кредиту, кредитор зобов`язаний повідомити позичальників не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальники погодяться зі зміненим розміром процентів за Кредитом, вони зобов`язані протягом строку, зазначеного в п. 2.12.1. цього Договору, підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та повернути її кредитору. Колегія суддів, звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутня Додаткова угода про зміну процентної ставки за кредитним договором з 10,5% річних на 14% річних. Таким чином необхідно проводити розрахунок заборгованості у відповідності до відсоткової ставки 10,5% річних, яка передбачена умовами кредитного договору від 27.02.2006 року. Виходячи з наданого банком розрахунку та беручи до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, враховуючи, що банк звернувся до суду із позовом 14.08.2018 року, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення заборгованості за відсотками необхідно обраховувати з 14.08.2015 року по 26.02.2016 року, та у такому випадку підлягає стягненню у сумі 743, 83 Євро. Що стосується стягнення судом першої інстанції суми позики та процентів за користування чужими коштами в іноземній валюті - Євро із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, водночас як в позовній заяві банком заявлено клопотання про стягнення кредиту у валюті, то колегія суддів враховує наступне. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавством не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиними законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19). Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) висловлена позиція, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Тому, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково зазначив у своєму рішенні висновок про стягнення з відповідача на користь позивача боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні. Щодо доводів апеляційної скарги в частині визнання кредитного договору недійсним та те, що суд першої інстанції не надав можливості відповідачу подати зустрічний позов, то колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов було подано відповідачем 02 жовтня 2019 року, тобто після звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення 15 серпня 2019 року. За змістом частини третьої статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2019 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2019 року залишено без задоволення. Роз`яснено відповідачу його право на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення. Ураховуючи те, що ухвалою районного суду заяву відповідача про перегляд судового рішення залишено без задоволення, справа спочатку не розглядалась, тому зустрічний позов було подано після розгляду справи по суті, що не передбачено нормами чинного ЦПК України. Відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до позивача про визнання кредитного договору недійсним. Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В апеляційній скарзі відповідач одним із доводів як підставу для скасування судового рішення зазначила не повідомлення її судом про час та місце розгляду справи, які підтверджуються матеріалами справи. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та розглянуто справу за відсутності відповідача, відомості про належне повідомлення якого відсутні, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення в порядку п. 3 ч.3 ст. 376 ЦПК України. Інші аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження в суді апеляційної інстанції, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10 ст. 141 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2019 року - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору №895/06-034-54 від 27.02.2006 року по тілу кредиту в розмірі 730 Євро, відсотки за користування кредитом в розмірі 743, 82 Євро. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13 863, 97 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 січня 2020 року. Судді Б.Б. Вініченко О.М. Новіков С.І. Бондаренко