Постанова 4818 № 613/737/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 14 травня 2021 року м. Харків справа № 613/737/20 провадження № 22-ц/818/2889/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Кругової С.С., Котелевець А.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року, ухвалене суддею Уваровою Ю.В., - В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позову зазначає, що 11 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, згідно умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі встановлених договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов`язання за договором Банк виконав, надавши відповідачу кредит у вказаному в договорі розмірі. Відповідач зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 31 березня 2020 року мається заборгованість в розмірі 138 360,32грн., яка складається з: 6 943,81грн. - заборгованості за тілом кредиту; 128 150,11грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 3 266,40грн. - пеня, яку Банк просить стягнути. Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» - залишено без задоволення. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки строк дії картки встановлено до 31 липня 2017 року, а з позовом Банку звернувся до суду 28 червня 2020 року, строк позовної давності щодо стягнення тіла кредиту не пропущено. Також вказує, що Банк має право на стягнення відсотків за період з 28 червня 2017 року по 31 липня 2017 року за ставкою 36% в розмірі 27,77грн. - за чотири дні. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту; пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за відсотками за період до 01 липня 2017 року. Що стосується заборгованості по відсотках, які були нараховані після 01 липня 2017 року, то вони також стягненню не підлягають, оскільки були нараховані поза межами строку дії картки. Вимоги щодо стягнення пені також не підлягають задоволенню, оскільки у підписаній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 11 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, шляхом підписання анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Відповідно до укладеного договору № б/н від 11 липня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 2 200грн., який у подальшому було збільшено до 7 040грн., на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% річних (3% на місяць) на суму залишку заборгованості. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до яких відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів відповідачка зобов`язалася сплатити пеню та штраф, у розмірах, в залежності від виду кредитної картки. Згідно наданого Банком розрахунку станом на 31 березня 2020 року мається заборгованість в розмірі 138 360,32грн., яка складається з: 6 943,81грн. - заборгованості за тілом кредиту; 128 150,11грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 3 266,40грн. - пеня. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Як вбачається з матеріалів справи 11 липня 2007 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умова та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Банком на підтвердження наявності не виконаних кредитних зобов`язань надано розрахунок заборгованості за договором та виписки по рахунку. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Згідно із бухгалтерським обліком, якість кредиторської заборгованості характеризується показниками, що відбивають своєчасність здійснення розрахунків по зобов`язанням. Приклад цього дає показник частки простроченої кредиторської заборгованості в загальному обсязі. Дані для розрахунку таких показників (саме розрахунку заборгованості) приводяться в розділі «Дебіторська і кредиторська заборгованість» Додатка до бухгалтерського балансу (форма № 5), який складається на підставі первинної бухгалтерської документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, у вказаному розділі наводяться дані про рух відповідних показників кредиторської заборгованості. Аналіз кредиторської заборгованості проводиться на підставі використання фінансової звітності, бухгалтерського балансу і форми №

5. Для того, щоб співвіднести динаміку величини кредиторської заборгованості зі змінами маштабів діяльності установи, при складанні розрахунку заборгованості, використовуються ряд коефіцієнтів оборотності кредиторської заборгованості, як показники фінансових результатів. Таким чином, розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є похідним від первинної бухгалтерської документації та містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. З розрахунку заборгованості вбачається, що впродовж 2007-2018 років відповідач активно користувався кредитною карткою, поступово отримував кредитні кошти та ним систематично вносились кошти на погашення заборгованості. Як вбачається із наданої Банком виписки за кредитним договором у період з липня 2007 року по липень 2014 року відповідач отримував готівкові кошти. Отже, відповідач своїми діями визнавав наявність кредитних правовідносин з АТ КБ «ПриватБанк». Дані обставини відповідачем не спростовано, доказів щодо неотримання коштів або їх фактичного повернення останнім не надано. За таких обставин, Банком доведена сума боргу за тілом кредиту у розмірі 6 943,81грн. Разом з тим, відповідач в суді першої інстанції просив застосувати позовну давність. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року (справа №6-2104цс16), висловлено наступну правову позицію: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України)». Матеріали справи свідчать про те, що строк дії перевипущеної картки закінчився у липні 2017 року включно (а.с.20), тому строк позовної давності необхідно рахувати з 01 серпня 2017 року, а банк звернувся до суду 10 липня 2020 року, тобто в межах трьох років. За таких обставин, висновок суду першої інстанції, що Банком було пропущеного строк позовної давності є помилковим. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та пеню. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника 11 липня 2007 року визначена відсоткова ставка за кредитом в розмірі 36% річних (3% на місяць) на суму залишку заборгованості. Отже, під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 36% річних (3% на місяць), яка, як вбачається із наданого Банком розрахунку була змінена, а саме: з 01 січня 2013 року по 29 серпня 2014 року на 30%, з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року на 34,8%, з 01 квітня 2015 року по 29 лютого 2020 року на 43,2%. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України 11 жовтня 2017 року по справі №6-1374цс17 у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Проте доказів повідомлення боржника про підвищення розміру процентної ставки позивачем не надано. Посилання Банку на Умови та правила надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору, колегію суддів не приймаються. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 липня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про зміну відсоткової ставки за користування кредитними коштами, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до частини другої ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Матеріали справи свідчать, що остання перевипущена карта була строком дії до липня 2017 року, тобто 31 липня 2017 року. Відтак, у межах строку кредитування до 31 липня 2017 року відповідач має, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти. Починаючи з 01 серпня 2017 року відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, тобто з 01 серпня 2017 року. Таким чином, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитним коштами має бути розрахована за період з 17 грудня 2011 року (дата виникнення прострочки) по 31 липня 2017 року (дата закінчення строку дії картки) та лише за первісною відсотковою ставкою визначеною заяві позичальника, а саме 36 % із розрахунку 360 днів у року, яка становитиме 2064,42 грн. За таких обставин, саме зазначена сума заборгованості по сплаті відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь Банку. Розмір заборгованості за процентами в сумі 2064,42грн. відповідає розрахунку Банку, наведеному в письмових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції та не спростовується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, Банк у своїх письмових пояснення зазначив, що зроблений в мотивувальній частині апеляційної скарги розрахунок заборгованості по відсоткам, а саме за період з 28 червня 2017 року по 31 липня 2017 року за ставкою 36% в розмірі 27,77грн. - за чотири дні - є аріфметичною помилкою. Сума заборгованості по відсоткам, розрахована в даних письмових поясненях, відповідно до сталої судової практики, не є такою, що виходить за межі позовних вимог. Оскільки період розрахунку був безпосередньо заявлений в позовній заяві, а сума заборгованості по відсоткам, яка отримана в результаті проведених математичних розрахунків, є складовою суми позовних вимог. Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості по сплаті пені, то колегія суддів зазначає наступне. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Разом з тим, у підписаній відповідачем заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. З урахування викладеного суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості щодо пені. Згідно п.п.1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладених обставин справи рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування кредитом підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 943,81грн. та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 2 064,42грн. Частинам 1, 2, 10, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, що Банком при поданні позовної заяви сплачено 2 102грн. судового збору та за подання апеляційної скарги 3 153грн, усього - 5 255грн. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 342,13грн. (138 360,32грн. - заявлені позовні вимоги : 9 008,23грн. (6 943,81грн. + 2064,42 грн.) - задоволені позовні вимоги = 15,3593 частина задоволених позовних вимог; 5 255грн. : 15,3593 = 342,13грн.). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 18 лютого 2021 року - в частині відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та по сплаті відсотків за користування кредитом - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6 943,81грн. (шість тисяч дев`ятсот сорок три гривні 81коп.) заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 2064,42грн. (дві тисячі шістдесят чотири гривні 00коп.), а усього 9 008,23грн. (дев`ять тисяч вісім гривень 23коп.). Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Грушевського, буд.1-Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 342,13грн. (триста сорок дві гривні 13коп.) В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - С.С. Кругова А.В. Котелевець