Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/1267/19

Дата документу 08.01.2020 Справа № 317/1267/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 317/1267/19Головуючий у 1-й інстанції Нікітін В.В. Пр. № 22-ц/807/74/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Кримської О.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 серпня 2019 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У квітні 2019 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.2-4), в якому просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 21.05.2013 року станом на 26.02.2019 року у розмірі 12281,31 грн., яка складається з: 5405,91 грн. (заборгованість за тілом кредиту); 1948,05 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту); 00,00 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками, 3149,44 грн. (заборгованість за пенею); 716,90 грн. (заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.); 500,00 грн. (фіксована частина штрафу); 561,01 грн. (процентна частина штрафу), від сплати якої на користь Банку відповідач у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1921,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Нікітіна В. В . (а.с. 40). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 44-45) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 серпня 2019 року (а.с. 53-56) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено у повному обсязі. За заявою відповідача зазначене заочне рішення судом першої інстанції не переглядалось та в апеляційному порядку не оскаржувалось. Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 59-78) просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Банка у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі. Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 81). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою Банку відкрито (а.с. 82). В автоматизованому порядку суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (а.с. 86-87). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 88). В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів). Крім того, у період з 11.11.2019 року по 19.11.2019 року включно суддя - доповідач перебувала у щорічній відпустці (а.с. 96), у період з 29.12.2019 року по 01.01.2020 року та з 04.01.2020 року по 07.01.2020 року включно мали місце святкові та вихідні дні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: - залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1), - скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення (п.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у задоволенні позову у повному обсязі у цій справі, керувався ст. ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-284 ЦПК України та виходив із безпідставності всіх позовних вимог Банку у цій справі. Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 21.05.2013 р., укладеного в формі анкети-заяви, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі, визначеними тарифами банку. Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1054 ч. 1ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ст. 1054 ч. 2 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики. На підставі ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позивачем до стягнення заявлено суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5405,91 грн. та суму заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 1948,05 грн. Загальна сума основної заборгованості становить: 5405,91 грн. + 1948,05 грн. = 7353,96 грн. В той же час, як встановлено із розрахунку заборгованості за період з 21 травня 2013 року по 31 травня 2015 року, що наданий позивачем разом з позовною заявою, сума основного боргу ОСОБА_1 за вказаний період становить 4587,35 грн. (а.с. 5). Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Сума заборгованості ОСОБА_1 з основного боргу перед позивачем за період з 01 червня 2015 року по 26 лютого 2019 року, згідно до розрахунку, наданого позивачем, становить 4573,05 грн. та визначається як сума грошових коштів, отриманих відповідачем ОСОБА_1 від позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за вказаний період. Ці суми відображені в графі «Витрати клієнтом кредитних коштів» наданого банком розрахунку (а.с. 6-9). Розмір заборгованості зі тілом кредиту, зазначений Банком в зазначеному документі (7353,96 грн. сумарно за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту), лише констатовано в підсумковій частині розрахунку та самим розрахунком не підтверджено. При цьому, суд першої інстанції також врахував суму грошових коштів, які були сплачені відповідачем ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитом за період з 01 червня 2015 року по 26 лютого 2019 року. Вказані відомості містяться в графі «Сума коштів, внесених клієнтом на погашення заборгованості» розрахунку, наданого банком (а.с. 6-9). Судом також встановлено, що за вказаний період відповідач ОСОБА_1 сплатила на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в рахунок погашення кредиту грошові кошти в розмірі 10214,41 грн. Таким чином, значення суми основної заборгованості визначається різністю суми заборгованості за двома зазначеними періодами (4587,35 грн. + 4573,05 грн. = 9160,40 грн.) та зазначеної вище сплаченої відповідачем суми (10214,41 грн.) Оскільки вказана величина є від`ємною, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позову в частині стягнення сум заборгованості за тілом кредиту (основний борг). Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог щодо стягнення заявлених сум процентів, пені та штрафів, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21.05.2013 року процентна ставка не зазначена (а.с. 10). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 21 травня 2013 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (касаційне провадження № 14-131цс19) вважає, що неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що надані банком документи, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.05.2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції цілком погодився з зазначеними висновками Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню у цій справі у повному обсязі. Враховуючи відмову у задоволенні позову та те, що судовий збір повністю сплачено позивачем при поданні позовної заяви, суд першої інстанції відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України не стягнув судові витрати по даній справі. Проте із такими висновками суду першої інстанції у цій справі погодитись лише частково з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає лише частково. Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи в частині вирішення позовних вимог Банку до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 21.05.2013 року станом на 26.02.2019 року у розмірі 7353,15 грн., яка складається із: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Має місце у цій частині справи неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального прав, рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 86 ч. 1 ЦПК України. Так, хоча суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ОСОБА_1 з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, яку суд першої інстанції правильно врахував у цій справі на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд встановив, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Оскільки, з виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 (а.с. 66-70 - доданої Банком до його апеляційної скарги у цій справі, яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі, як доказ, передбачений ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку) апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 користувалась кредитними грошовими коштами, в тому числі, здійснювала платежі на повернення кредитних коштів. Так, за період з 21.05.2013 року до 26.02.2019 року ОСОБА_1 отримала кредитні кошти на загальну суму 14148,03 грн. та здійснила їх погашення на приблизну суму 12575,00 грн. Банк у своєму позові у цій справі (а.с. 2-4) просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за тілом кредиту лише на загальну суму 7353,96 грн., яка станом на 26.02.2019 року складається з: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справу …в межах завлених вимог. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог Банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, яка існувала станом на 26.02.2019 року, розмір якої згідно наданих Банком розрахунків становить 7353,96 грн. (заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5405,91 грн. + а заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 1948,05 грн.), а тому апеляційний суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Банку до відповідача у цій частині і наявними правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача зазначеної суми заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині доводи апеляційної скарги Банку є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, як позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу в іншій частині з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, як позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Банк не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову до відповідача у цій справі в частині стягнення 3149,44 грн. (заборгованості за пенею); 716,90 грн. (заборгованості за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.); штрафів: 500,00 грн. (фіксована частина штрафу); 561,01 грн. (процентна частина штрафу). Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, Банком не було надано у матеріали цієї справи суду першої інстанції чи апеляційному суду довідки із підписом відповідача про ознайомлення останнього з Умовами та правилами надання послуг Банком (із зазначенням тарифів, відсоткової ставки процентів, розміру пені, штрафів тощо). При вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи, строк дії картки відповідача - до 09/21 (довідка Банку а.с. 72 - додана Банком до його апеляційної скарги у цій справі, яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі, як доказ, передбачений ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку) не впливає на правильність вирішення цієї справи судом. За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення вищезазначеного позову Банку до відповідача у цій справі в частині стягнення заборгованості станом на 26.02.2019 року у вигляді 3149,44 грн. (заборгованості за пенею); 716,90 грн. (заборгованості за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.); штрафів: 500,00 грн. (фіксована частина штрафу); 561,01 грн. (процентна частина штрафу). При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити частково, заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 серпня 2019 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 7353,15 грн., яка складається з: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту слід скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов Банку у цій частині задовольнити; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 7353,15 грн., яка складається з: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, в іншій частині рішення суду першої інстанції у цій справі слід залишити без змін. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч.ч.1, 13 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги та позову Банку у цій справі лише частково при вищевикладених обставинах, останній має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2875,38 грн. (розрахунок: судовий збір за подачу позову 1921,00 грн. (а.с. 1) + судовий збір за подачу апеляційної скарги 2881,50 грн. (а.с. 73) = 4802,05 грн.* сума задоволених позовних вимог Банку 7353,15 грн./сума заявлених позовних вимог Банку 12281,32 грн.). Керуючись ст.ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367, 369, 371-372, 374- 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 серпня 2019 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 7353,15 грн., яка складається з: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» у цій частині задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість у розмірі 7353,15 грн., яка складається з: 5405,91 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 1948,05 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 2875,38 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 08.01.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Кримська О.М.