Постанова 4807 № 310/480/21

Дата документу 19.11.2021 Справа № 310/480/21 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 310/480/21Головуючий у 1-й інстанції Прінь І.П. Повний текст рішення складено 26.07.2021 року. Пр. № 22-ц/807/3206/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2021 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11.02.2011 року станом на 15.12.2020 року у розмірі 13954,33 грн., яка складається з: 4681,14 грн. заборгованості за кредитом, 9273,19 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. заборгованості за комісією; 0,00 грн. пеїя за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 2270,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Прінь І.П. (а.с. 56). Ухвалою судді суду першої інстанції (а.с. 62-63) відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 19 липня 2021 року (а.с. 81-84) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 100-103) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 108). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою Банку у цій справі відкрито (а.с. 111), дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 112). В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів). Окрім того, суддя-доповідач перебувала у додатковій відпустці (а.с. 123). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у задоволенні його позову у повному обсязі у цій справі, керувався ст.ст. 4, 10, 12, 27, 76-80, 83, 95, 128-130, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, враховував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловлений в постанові від 03 липня 2019 року, та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог Банку у цій справі, відсутності правових підстав для задоволення останніх. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 11.02.2011 року ОСОБА_2 звернулася до Банку з Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 12). В цій анкеті-заяві відповідач надала свою згоду на те, що ця Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. Також позивачем до позовної заяви додана Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 13). Однак цей витяг з Тарифів не містить підпису позичальника ОСОБА_2 . При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах розмірі і порядку нарахування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Надані позивачем Тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких підстав, суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних кар «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 11.02.2011 року. В Анкеті-заяві позичальника від 11.02.2011 року відсутні умови про встановлення розміру відсотків та будь-яких інших платежів. Відповідно до частин 1, 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. За приписами частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення відсотків. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати неустойки, відсотків за користування кредитними коштами. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками у сумі 9273,19 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Що стосується позовних вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 4681,14 грн. (фактично отриманої відповідачем у Банку суми кредиту), то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ці вимоги також не підлягають задоволенню у цій справі з огляду на таке. Так, відповідно до розрахунку заборгованості станом на 15.12.2020 року (а.с. 5-9), який наданого позивачем до позовної заяви, встановлено таке: - погашено заборгованості по пені 220516,61 грн.; - заборгованість за простроченим тілом кредиту 4681,14 грн.; - заборгованість за простроченими відсотками 9273,19 грн.; - загальна заборгованість за наданим кредитом 13954,33 грн. Факт надання Банком кредитних коштів на картковий рахунок і факт користування позичальником кредитними коштами підтверджується випискою із карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 46-51). З виписки по картрахунку судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач останній раз користувалася кредитними коштами (оплата платежів в терміналі самообслуговування) 12.05.2014 року. На цей день загальна сума заборгованості, з урахуванням списаних банком відсотків, штрафів, членських внесків, становила 6597,31 грн. Починаючи з 12.05.2014 року відповідач грошовими кредитними коштами не користувалася, але здійснювала платежі на погашення кредиту. За період з 12.05.2014 по 27.05.2015 року, за підрахунком суду першої інстанції, відповідачем було сплачено всього 6383,16 грн. Однак частина цих коштів була зарахована на погашення неправомірно нарахованих відсотків, а не на погашення тіла кредиту. Разом з цим, Банк за рахунок кредитних коштів здійснював списання нарахованих банком відсотків, штрафів, пені. Станом на 31.03.2020 року заборгованість відповідача становила 234470,94 грн. 01.11.2020 року банком були відмінені штрафи за минулі періоди у сумі 220516,61 грн. і визначена заборгованість у розмірі 13954,33 грн., з якої заборгованість за простроченим тілом кредиту (згідно розрахунку заборгованості) становить 4681,14 грн. Як вже зазначено вище судом першої інстанції, відповідачем за період з 12.05.2014 по 27.05.2015 року було сплачена на погашення кредиту 6383,16 грн. Тобто відповідачем фактично було погашено прострочене тіло кредиту у розмірі 4681,14 грн. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у цій справі також не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що дублюють доводи позовної заяви позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та лише відображають позицію позивача у цій справі, яку Банк та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції правильно на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України врахував у цій справі правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. Судова практика в інших справах за участю іншого відповідача, на яку посилався Банк в своїй апеляційній скарзі як на підставу задоволення його позовних вимог у цій справі, не має преюдиційного значення при апеляційному перегляді цієї справи апеляційним судом. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, як позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Банк та його представники не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову Банку у цій справі. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема Банком апеляційному суду не надані. Так, встановлено, що Банком не було надано у матеріали цієї справи суду першої інстанції чи апеляційному суду довідки із підписом відповідача про ознайомлення останнього з Умовами та правилами надання послуг Банком на підтвердження наявності договірних відносин сторін, та відповідно, наявності у Банку права нараховувати відповідачу вищезазначену заборгованість, у тому числі у вигляді відсотків. Банк також не надав апеляційному суду доказів у спростування наведеного судом першої інстанції в його рішенні розрахунку розміру залишку фактично отриманої відповідачем у Банку суми (00,00 грн.), яка б підлягала стягненню з відповідача на користь Банку у цій справі, з урахуванням проведених останнім проплат на користь Банку за відсутності правових підстав у Банку для стягнення з останнього відсотків, пені тощо через відсутність договірних відносин сторін, але які були зараховані Банком помилково на погашення останніх. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, встановлено, що хоча суд першої інстанції у своєму рішенні у цій справі й послався на ст. 141 ЦПК України, проте, фактично оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі, або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови Банку у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_1 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 липня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 19.11.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.