Постанова 4813 № 507/1128/17

Номер провадження: 22-ц/813/849/19 Номер справи місцевого суду: 507/1128/17 Головуючий у першій інстанції Гнатюк В.О. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2019 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М.,Ващенко Л.Г., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - орган опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 третя особа - орган опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року у складі судді Гнатюка В.О., в с т а н о в и в: У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір`ю. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що спільне життя з відповідачем не склалося через різні характери, різні погляди на життя, внаслідок чого завжди виникали сварки. Шлюбні відносини між ними припинені. Більше трьох місяців вони проживають окремо. Позивач вказувала, що проживання доньки разом з нею відповідає інтересам доньки, оскільки вона має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатись вихованням дитини. У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області, про визначення місця проживання дитини з батьком. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначено те, що дитина в даний час проживає біля нього та перебуває на його утриманні, відвідує дошкільний заклад за місцем його проживання. Проживання доньки з ним відповідає інтересам дитини. Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визначення місця проживання дитини біля матері та ухвалити нове про задоволення зустрічного позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що батьки апелянта, в будинку яких проживає дитина, відіграють значну роль у житті дитини, і не з`ясував у даній конкретній ситуації чи буде відокремлення дитини від бабусі і дідуся суперечити її інтересам. Дитина у судовому засіданні заявила, що бажає жити із бабусею, дідусем та апелянтом. 28.12.2017 ОСОБА_2 подав доповнення до апеляційної скарги, в якому також просив скасувати рішення в частині визначення місця проживання дитини біля матері та ухвалити нове про задоволення зустрічного позову. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 у справі призначено судово-психологічну експертизу та справу надіслано до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. До суду апеляційної інстанції надійшов висновок експерта у зв`язку з чим 21.05.2019 ухвалою Одеського апеляційного суду провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду. 24.12.2019 від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю. В заяві зазначила, що дитина весь час проживає з батьком, враховуючи інтереси дитини просила прийняти відмову від свого позову в частині визнання місця проживання дитини з матір`ю. Вказала також про те, що визнає зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, наслідки відмови від позову відомі. Представник органу опіки та піклування Любашівської районної державної адміністрації Одеської області про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, сторін у справі та представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі 04.09.2010 укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано та ними в цій частині не оскаржується. Відповідно до Висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 батьки дитини проживають окремо, дитина ОСОБА_3 проживає з матір`ю. Мати працює вчителем молодших класів, характеризується за місцем проживання позитивно, проживає в орендованій квартирі. Батько дитини бажає щоб донька проживала з ним. Чоловік має власний дім, працює водієм за трудовим договором та заготівельником молока. Характеризується за місцем проживання та місцем роботи позитивно. Для дитини у батька створено відмінні умови. Чоловік дуже любить доньку. Після того як батьки припинили спільно проживати, дитина по тижню проживає то з батьком то з матір`ю. Дитина надає перевагу проживання з батьком, де її дуже люблять батько, бабуся та дідусь. Батьки здатні в рівній мірі забезпечити побут дитині. Враховуючи стать та вік дитини, орган опіки дійшов висновку надати перевагу матері у визначенні місця проживання дитини. За результатами судово-психологічної експертизи, призначеної судом апеляційної інстанції за висновком експерта встановлено, що ОСОБА_3 на даний час проживає з батьком в с. Кричунові, там навчається у школі. Дитина є товариською, веселою, емоційно-теплою, має позитивне ставлення до батька та до матері. Висловила бажання й далі проживати з батьком, бабусею та дідусем, бажає щоб мама проживала поруч або приїжджала до неї в гості. Сама дитина їхати до матері не виявляє бажання. У висновку зазначено, що зміна умов проживання, виховання та оточення дитини у випадку передачі дитини від батька до матері, враховуючи комплекс факторів, негативно вплине на її психологічний стан. Сімейна група, в якій дитина на даний час проживає, позитивно сприяє психологічному благополуччю дитини. Умови виховання кожного з батьків не мають яскраво-виражених особливостей, які б могли б мати суттєвий негативний вплив на психологічний стан дитини та забезпечують необхідні умови її соціально-психологічного розвитку. Враховуючи, що ОСОБА_3 постійно проживає та виховується в с. Кричунові в родині батька - ОСОБА_2 , дитина проявляє прив`язаність до батька, також ОСОБА_3 має тісний зв`язок із бабою та дідом, які піклуються про неї та відіграють важливу роль у її житті, що підтверджується висновком експерта, дитина бажає проживати саме з батьком, а тому відокремлення її від батька, а також бабусі та дідуся може призвести до психотравми дитини, що прямо суперечить її інтересам. Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із ч.7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі- Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Крім того, в зазначеній статті вказано, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції). Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Законом України від 3 серпня 2006 року «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» та яка також є частиною національного законодавства України, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Отже, закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансенпроти Норвегії`від 07 серпня 1996 року, § 78). У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 усправі «Хант проти України» зазначено, щоміж інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. За змістом статей 150,155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17). При визначенні місця проживання дитини встановленню підлягає не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір`ю, а врахування найкращих інтересів дитини із належною правовою оцінкою іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Суд першої інстанції констатував факт проживання дитини із батьком, проте всупереч викладеним вимогам не надав відповідної оцінки, відмовою від позову ОСОБА_1 фактично визнані такі обставини. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , разом із батьком, скасування рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2017 року в частині зустрічного позову скасувати. Визначити місце проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 . Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 02.01.2020. Головуючий: Судді: