Постанова ККС ВС № 130/2612/17

Постанова іменем України 19 листопада 2019 року м. Київ справа № 130/2612/17 провадження № 51-3547 км 19 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , законного представника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_5 та прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020000000266, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився та проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 листопада 2018 року до ОСОБА_9 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Згідно ухвали суду ОСОБА_9 , перебуваючи у стані неосудності, 14 липня 2017 року приблизно о 17:20, проходячи по тупіку Одеський у місті Жмеринка Вінницької області, зустрів раніше незнайомого йому ОСОБА_10 , який рухався в попутному напрямку, та став вимагати від останнього показати руки, що той і зробив, злякавшись ОСОБА_9 , який мав переваги у зрості. Після цього ОСОБА_10 рушив до свого будинку, однак, пройшовши кілька метрів, обернувся до ОСОБА_9 і запитав навіщо він вимагав показати руки. ОСОБА_9 , нічого не пояснюючи, підійшов до потерпілого та умисно, безпричинно, з мотивів явної неповаги до суспільства, всупереч загальноприйнятих норм моралі наніс ОСОБА_10 один тичковий удар у шию предметом, схожим на ніж, чим заподіяв потерпілому легке тілесне ушкодження у виді непроникаючого колото-різаного поранення шиї. Після отримання удару ОСОБА_10 , побоюючись за своє життя і здоров`я, почав тікати до свого будинку, а ОСОБА_9 з метою позбавлення життя потерпілого став його наздоганяти. ОСОБА_10 , забігши в будинок, зачинив двері та сказав дружині викликати поліцію і швидку допомогу. У цей час ОСОБА_9 намагався відкрити двері будинку, але зрозумівши, що йому не вдасться завершити свій умисел до кінця, спрямований на позбавлення життя потерпілого, залишив територію домоволодіння. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 26 червня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що у вчиненому ОСОБА_9 діянні відсутні ознаки незакінченого замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів (ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК), оскільки предмет, яким потерпілому спричинено тілесне ушкодження, не мав значної вражаючої здатності, а сам ОСОБА_9 перебував у стані неосудності, що виключає наявність у його діях умислу на вбивство з хуліганських мотивів. На думку захисника, дії ОСОБА_9 містять ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 404, ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги захисника належним чином не перевірив, повторно обставин кримінального провадження не дослідив, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що вчинення особою суспільно небезпечного діяння у стані неосудності є несумісним з встановленням суб`єктивної сторони складу злочину, тому висновки суду першої інстанції щодо спрямованості умислу, мети і мотиву дій ОСОБА_9 є неправильним застосуванням кримінального закону. Всупереч приписам ст. 404, ст. 419 КПК вказані порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції, який безпідставно залишив ухвалу місцевого суду без зміни. На думку прокурора, у діях ОСОБА_9 наявні ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК. Позиції учасників судового провадження В судовому засіданні прокурор ОСОБА_11 не підтримав касаційну скаргу прокурора і заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника. Захисник ОСОБА_5 та законний представник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу захисника і заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора. Мотиви Суду Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Однак, переглядаючи ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_9 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі захисник заперечував правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Вказував на неможливість визначення суб`єктивної сторони у діях неосудної особи. Висновки суду щодо умислу, мети і мотиву суспільно небезпечних дій ОСОБА_9 вважав безпідставними, що призвело до необґрунтованого застосування щодо останнього найбільш суворого виду примусового заходу медичного характеру. Проте, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд своїх висновків належним чином не мотивував, доводів сторони захисту не перевірив, обмежившись лише загальним формулюванням про доведеність вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки злочину передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів в частині юридичної оцінки вчиненого ОСОБА_9 діяння, виходячи з наступного. Так, згідно вимог ст. 18, ст. 19 КК осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину - об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною. Натомість неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності у особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери. Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного. Відповідно до дослідженого місцевим судом висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 24 жовтня 2017 року на час вчинення суспільно небезпечного діяння та на час проведення експертизи ОСОБА_9 страждав на психічний розлад у формі "Шизофренії, параноїдної, період спостереження менше року", що позбавляло його здатності розуміти свої дії та керувати ними. Тобто, у ОСОБА_9 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у виді шизофренії, параноїдної), так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними). Зваживши на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та, як наслідок, необхідність застосування щодо останнього примусових заходів медичного характеру. Разом із тим, за умови перебування ОСОБА_9 у стані неосудності, юридична оцінка вчиненого ним суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, є неправильною. Згідно приписів ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Враховуючи, що стан неосудності пов`язаний з відсутню у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали. Всупереч викладеному, встановивши, що суспільно небезпечне діяння ОСОБА_9 було вчинено у стані неосудності, місцевий суд вказав в ухвалі про наявність умислу останнього на скоєння вбивства з хуліганських мотивів та надав оцінку вчиненому за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На ці порушення захисник прямо посилався у своїй апеляційній скарзі, проте вони залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів захисника не перевірив, підстав, з яких їх визнано неспроможними, не навів, натомість необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо умислу, мети і мотивів вчинених ОСОБА_9 дій та їх юридичною оцінкою за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскільки перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення. Враховуючи, що від тяжкості вчиненого у стані неосудності суспільно небезпечного діяння (юридичної оцінки) залежить вид примусових заходів медичного характеру, що можуть бути застосовані, тому касаційний суд в силу своїх повноважень позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами нижчих інстанцій порушення. За таких обставин, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_9 скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника задовольнити. Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3