Ухвала ККС ВС № 759/3409/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2026 року м. Київ справа № 759/3409/25 провадження № 51-968ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024100080002934 щодо ОСОБА_5 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року постановлено застосувати до ОСОБА_5 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. Цією ж ухвалою вирішено питання щодо процесуальних витрат та долі речових доказів у кримінальному провадженні. Київський апеляційний суд ухвалою від 24 грудня 2025 року вказане рішення місцевого суду від 13 березня 2025 року залишив без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржені судові рішення в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, виключивши з обвинувачення кваліфікуючу ознаку - вчинення кримінального правопорушення з корисливих мотивів та перекваліфікувавши дії його підзахисного на ч. 1 ст. 115 КК. В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що з огляду на перебування ОСОБА_5 у стані неосудності, кваліфікація вчиненого ним суспільно-небезпечного діяння за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК з кваліфікуючою ознакою «з корисливих мотивів» є помилковою. При цьому захисник посилається на правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС у справі № 130/2612/17. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Як убачається з ухвали місцевого суду від 13 березня 2025 року, суд, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані прокурором письмові докази, дійшов висновку, що кожен доказ, як окремо, так і в їх взаємозв`язку, доводять поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_5 інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК, а також що ці суспільно небезпечні діяння вчинені останнім у стані неосудності. Зважаючи на те, що ОСОБА_5 вчинив інкриміновані йому суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, що виключає застосування відносно нього покарання, суд дійшов висновку про необхідність застосування до нього відповідно до статей 19, 92-94 КК примусових заходів медичного характеру. При цьому, враховуючи характер та тяжкість захворювання, тяжкість суспільно-небезпечних діянь, з урахуванням даних про особу ОСОБА_5 суд вважав необхідним застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. Апеляційний суд, переглянувши ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні доводам у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказану ухвалу без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення та навівши вичерпні відповіді на доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі. Колегія суддів апеляційного суду, як убачається із постановленої ухвали, вказала на необґрунтованість доводів захисника щодо безпідставної кваліфікації суспільно-небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_5 , за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, зазначивши, що закон України про кримінальну відповідальність визначає, що, у разі вчинення умисного вбивства під час нападу з метою заволодіння чужим майном, дії особи слід кваліфікувати саме за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК за ознакою вчинення розбою, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. Так, дії, передбачені п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, кваліфікуються коли особа, позбавляючи життя потерпілого, здійснив напад з метою досягти матеріальну вигоду. До того ж, не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також, коли виник корисливий мотив до початку чи під час вчинення цього злочину. Сукупність злочинів має місце в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене кваліфікується як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) та розбій (ч. 4 ст. 187 КК). Апеляційний суд, спростовуючи вищевказані доводи захисника з приводу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, послався на правовий висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 761/37225/20 (провадження № 51-321кмо22), у якій об`єднана палата відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 130/2612/17). Так, апеляційний суд вказав на те, що під час розгляду кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру суспільна небезпека вчиненого діяння та його юридична оцінка повинні здійснюватися судом з урахуванням фактичних обставин вчиненого, виходячи з об`єкту та об`єктивної сторони відповідного кримінального правопорушення, зазначеного в Особливій частині Кримінального кодексу України. У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, воно не втрачає своєї суспільної небезпеки для суспільних відносин, які були об`єктом посягання. Таке діяння має оцінюватись за загальними критеріями - характером і ступенем з урахуваннях всіх вищезазначених елементів, які їх визначають (характером суспільних відносин, на які діяння посягає, об`єктивними ознаками діяння, а саме місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків, інтенсивністю посягання, видом і розміром шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди). Як зауважила колегія суддів апеляційного суду, стан неосудності особи не ототожнюється із відсутністю мотиву у особи на вчинення суспільно-небезпечного діяння, оскільки визнання особи неосудною не виключає можливості встановлення мети та мотиву її суспільно-небезпечних дій, якщо вони підтверджуються характером та спрямованістю поведінки. При цьому, судом встановлюються обставини події шляхом аналізу поведінки, а не шляхом оцінки стану осудності/неосудності особи, тобто підлягає з`ясуванню, на що були спрямовані дії, а не вольовий аспект вчиненого діяння. При кримінально-правовій оцінці суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, необхідно виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи. Стан неосудності означає нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, але не виключає наявність фактичної спрямованості поведінки. Таким чином, на переконання колегії суддів, наявність мотиву у стані неосудності необхідно розглядати в кримінально-правовому розумінні, а не психіатричному. Також колегія суддів зазначила, що у випадку вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, судом лише встановлюється факт вчиненого діяння, надається кримінально-правова кваліфікація та вирішується питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Правильна кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, впливає на обрання виду примусових заходів медичного характеру. Відповідно до вимог статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і на них надані вичерпні відповіді у постановленій ухвалі. Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених ухвал через допущене, на думку захисника, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року щодо ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3