Постанова ККС ВС № 295/13008/15-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2019 року м. Київ справа № 295/13008/15-к провадження № 51-8420км18 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , виправданого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника прокурора Житомирської області ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014060020006397 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гринівці Любарського району Житомирської області та жителя м.Житомира, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 3 травня 2017 року ОСОБА_5 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що заподіяли тяжке тілесне ушкодження потерпілому, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вирішено питання про цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази по справі. Як установлено судом, ОСОБА_5 11 листопада 2014 року приблизно о 18:45 керуючи автомобілем «CitroenBerlingo» р.н.з. НОМЕР_1 , під час руху в м. Житомирі по проспекті Миру в напрямку вул. Перемоги у межах регульованого пішохідного переходу, порушив вимоги п.п. «б» п. 2.3. та пунктів 8.10., 8.7.3., 12.3. Правил дорожнього руху України (далі ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при поданні світлофором сигналу, що забороняє рух, не зупинився перед світлофором та пішохідним переходом, при виникненні небезпеки для руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу аж до повної його зупинки та продовжив рух далі, не забезпечивши при цьому безпеки дорожнього руху, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину на дозволений для руху пішоходів сигнал світлофору зліва направо відносно руху транспортного засобу, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження. При перегляді справи 23 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області вирок місцевого суду скасував та закрив кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали У касаційних скаргах прокурор та потерпілий ОСОБА_10 просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Скаржники вважають, що апеляційний суд безпідставно надав перевагу тим доказам, які спростовують вину ОСОБА_5 , і при цьому не надав належної оцінки усім дослідженим доказам у їх сукупності. На їхню думку, апеляційний суд усупереч правовому висновку, викладеному Верховним Судом України в постанові від 9 червня 2016 року (справа №5-360кс15) неправильно визнав недопустимим доказом у справі протокол слідчого експерименту від 14 січня 2015 року за участю ОСОБА_5 в процесуальному статусі «свідка» та висновок експерта №3/69 від 20 лютого 2015 року, а також надав невірну оцінку висновку додаткової судової експертизи № 3/223 від 17 квітня 2015 року, що потягло за собою закриття кримінального провадження і незастосування до ОСОБА_5 закону України про кримінальну відповідальність ( ч. 2 ст. 286 КК). Потерпілий ОСОБА_10 , крім того, у своїй скарзі зазначає, що всупереч вимогам ст. 23 КПК апеляційний суд надавши у своєму рішенні іншу оцінку доказам у справі безпосередньо ці докази не дослідив. З огляду на зазначені обставини сторона обвинувачення вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК і з цих підстав не може бути залишена у силі. Позиція учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор та представник потерпілого адвокат ОСОБА_8 вимоги касаційних скарг сторони обвинувачення підтримали. Виправданий ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 заперечили у задоволенні касаційних скарг і просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, якими в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. За правилами п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Відповідно до вимог ст. 417 КПК, апеляційний суд встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження. Приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду, апеляційний суд дійшов до переконання, що наведені у ньому висновки про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду і за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення, цей суд у своєму рішенні не зазначив, чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші. Зокрема, суд апеляційної інстанції провівши часткове судове слідство у справі, заслухавши доводи і пояснення обвинуваченого, потерпілого та інших учасників, дослідивши письмові докази, а саме протоколи огляду місця події від 11 листопада 2014 року та від 25 травня і 9 червня 2015 року зі схемами та ілюстрованими таблицями до них, протоколи проведення слідчих експериментів із потерпілим ОСОБА_10 , свідком ОСОБА_11 , висновок експерта № 3/784 від 9 січня 2015 року, лист Житомирського обласного центру з гідрометеорології № 25-04-16/1-1165 від 18 листопада 2014 року, лист КП «Електричні мережі зовнішнього освітлення «Міськсвітло»», висновок експерта № 369 від 20 лютого 2015 року, висновок комісійної експертизи № 20 від 24 лютого 2014 року, протокол проведення слідчого експерименту від 14 січня 2014 року зі свідком ОСОБА_5 , протоколи проведення слідчих експериментів від 24 березня, 17 та 30 червня 2015 року з підозрюваним ОСОБА_5 , висновки експертів №3/69 від 20 лютого 2015 року, № 3/223 від 17 квітня 2015 року, № 3/423 від 17 липня 2015 року, № 657/659/15-25 від 6 серпня 2015 року; та врахувавши показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_13 , наданих ними під час судового розгляду та зафіксованих на технічному носії інформації, який зберігається в матеріалах провадження, дійшов умотивованого висновку, що усі зібрані в кримінальному провадженні докази в їх сукупності не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину. При цьому апеляційний суд у своєму рішенні правильно звернув увагу на те, що для доведеності винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК необхідно дослідити причини, за яких сталася дорожня пригода, та встановити чи перебуває недотримання цією особою правил дорожнього руху у прямому зв`язку із наслідками, що настали. Як убачається з вироку місцевого суду, в основу свого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину цей суд послався на порушення останнім вимог пунктів 2.3. «б», 8.7.3., 8.10., 12.3. ПДР: п. 2.3. «б» -для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язанийбути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 8.7.3. - сигнали світлофора мають такі значення: г) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; п. 8.10. - у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп лінія) дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає не ближче 10 метрів до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках перед перехрещеною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів; п. 12.3. у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Як убачається з послідовних показів ОСОБА_5 , наданих ним в судах першої та апеляційної інстанцій, проїзд регульованого пішохідного переходу він здійснював на зелений миготливий сигнал світлофора. Ці показання не були спростовані судом, оскільки жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не зміг вказати який саме сигнал горів на світлофорі під час руху ОСОБА_5 та у момент наїзду керованого ним автомобіля на потерпілого ОСОБА_10 . Експерт ОСОБА_13 , підтвердивши у судовому засіданні в суді першої інстанції свої висновки надані у експертних дослідженнях №3/69 від 20 лютого 2015 року та № 3/223 від 17 квітня 2015 року, зазначив, що ці експертизи проводилися ним на підставі тих вихідних даних, які були зазначені в постанові слідчого, і самостійно визначати ці вихідні дані він не має права. При цьому уточнив, що згідно з вихідними даними наданими йому слідчим, на момент здійснення наїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_5 на потерпілого на світлофорі горів забороняючий червоний сигнал, і до загоряння червоного три секунди горів жовтий сигнал. Висновок експерта № 3/423 від 17 липня 2015 року, наданий за результатами проведення комплексної експертизи механізму обставин дорожньо-транспортної події та транспортно-трасологічної експертизи, а також висновок експерта №657/659/15-25 від 6 серпня 2015 року, наданий за результатами проведення комплексної судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за своїм змістом є альтернативними (умовними) і не дають переконливих підстав безсумнівно стверджувати про порушення ОСОБА_5 вимог Правил дорожнього руху, що може перебувати у прямому причинному зв`язку з ДТП. Зокрема, згідно з цими висновками, «якщо небезпека для руху водієві автомобіля «Citroen Berlingo» ОСОБА_5 виникає з моменту виходу пішохода ОСОБА_10 на смугу руху цього автомобіля, тоді в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди слід вважати рух пішохода ОСОБА_14 на смугу руху автомобіля «Citroen Berlingo», на відстані, яка менша за величину його зупинного шляху. Якщо ж, небезпеки для руху водієві автомобіля «Citroen Berlingo» ОСОБА_5 створено не було, безпека дорожнього руху забезпечувалась чітким виконанням та дотриманням ним вимог п. 8.7.3. ПДР України. Тоді, з урахуванням вихідних даних та проведеного дослідження, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди в даних умовах дорожнього руху слід вважати технічно необґрунтовані дії водія автомобіля «Citroen Berlingo» ОСОБА_5 , які суперечили вимогам пунктів 8.7.3. «г» та 8.10. ПДР України». Інші письмові докази, на які у вироку послався місцевий суд, також не підтверджують винуватість ОСОБА_5 , а лише доповнюють фактичні обставини ДТП. Колегія суддів погоджується з правильністю висновку апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про визнання недопустимими доказів - протоколу слідчого експерименту від 14 січня 2015 року проведеного за участю ОСОБА_5 у статусі свідка та, відповідно, висновку експерта № 3/69 від 20 лютого 2015 року, зробленого на підставі вихідних даних, які були отримані під час його проведення. Так, за правилами п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК, недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 14 січня 2015 року було проведено слідчий експеримент за участю ОСОБА_5 в процесуальному статусі свідка, який в подальшому у провадженні набув статусу підозрюваного та обвинуваченого. Вказана слідча дія була проведена без участі захисника. При цьому слідчим не було роз`яснено ОСОБА_5 його права, у тому числі право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, які можуть надалі стати підставою для його підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Надані ним як свідком під час цього слідчого експерименту пояснення були покладені районним судом у вироку в обґрунтування його винуватості. Зважаючи на ці порушення та вказані вимоги кримінального процесуального закону апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 в процесуальному статусі свідка та, відповідно, висновку експерта № 3/69 від 20 лютого 2015 року недопустимими доказами у справі, так як вони здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Посилання прокурора та потерпілого у доводах своїх касаційних скарг на постанову Верховного Суду України від 9 червня 2016 року (справа №5-360кс15) є безпідставними, оскільки наведені у ній висновки ґрунтуються на обставинах справи, які є відмінними від тих, що існують у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, на відміну від цього провадження, у справі в якій постановлено згадане рішення Верховного Суду України слідчий експеримент з особою в процесуальному статусі свідка було проведено за участю захисника; останній було роз`яснено її право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для її підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення; надані цією особою під час слідчого експерименту дані не були покладені судом в обґрунтування її винуватості в обвинувальному вироку. З урахуванням усіх обставин справи, у тому числі й тих, про які йдеться у касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про те, що органом досудового розслідування не доведено винуватість ОСОБА_5 як у порушенні вимог пп. «б» п. 2.3. та пунктів 8.7.3., 8.10. ПДР, у випадку чого небезпека для його руху не створювалася взагалі, так і в порушенні вимог п. 12.3. цих Правил, у разі наявності небезпеки для його руху у випадку виходу пішохода ОСОБА_10 на проїзну частину, та скасував вирок місцевого суду і закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК через те, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. З огляду на це, доводи потерпілого та прокурора у касаційних скаргах про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність не можна визнати прийнятними. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд за погодженням з учасниками процесу провів у справі часткове судове слідство, заслухав доводи та пояснення обвинуваченого та потерпілого, інших учасників апеляційного розгляду, а також дослідив письмові докази, які були надані сторонами у судовому засіданні в суді першої інстанції. При цьому апеляційний суд хоча і не допитував у судовому засіданні свідків та експерта, проте при прийнятті свого рішення у справі взяв до уваги їхні показання надані в суді першої інстанції, які зафіксовані на технічному носії інформації в матеріалах кримінального провадження, правильність яких ніким з учасників не оспорювалась. З огляду на це не можна поставити під сумнів об`єктивність сприйняття цих показів судом апеляційної інстанції та їх врахування при оцінці доказів у справі. Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та є належно обґрунтованою і вмотивованою. Під час її перевірки судом касаційної інстанції не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права які би були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому касаційні скарги прокурора та потерпілого слід залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2018 року щодо ОСОБА_5 без зміни. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ___________________ __________________ _________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3