Ухвала ККС ВС № 333/6778/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 333/6778/19 провадження № 51-2150ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2026 року, встановив: Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2026 року, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, проживаючого там само за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом у зв`язку із вчиненням ним у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК). Запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу Дніпровська філія «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії» Міністерства охорони здоров`я України, застосований до ОСОБА_4 , до набрання ухвалою законної сили залишено без змін. Також ухвалою вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні. За фактичними обставинами, встановленими судом, 03 липня 2019 року у період часу приблизно з 18:00 до 20:00, ОСОБА_4 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , будучи в стані неосудності, не усвідомлюючи наслідки своїх дій у вигляді настання смерті потерпілої, та не маючи можливості ними керувати, невстановленим способом заподіяв смерть ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого розчленив її труп за допомогою залізовмісного предмету, що володіє ріжучими, пиляючими властивостями, відділивши нижні кінцівки та голову від тулубу. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , просить оскаржені судові рішення скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Стверджує, що судами не доведено поза розумним сумнівом заподіяння смерті ОСОБА_6 саме діями ОСОБА_4 , на обґрунтування чого зазначає про таке: - суди не перевірили версію сторони захисту про вчинення крадіжки майна ОСОБА_4 із його квартири 03 липня 2019 року та причетність особи, яка вчинила крадіжку, до вбивства ОСОБА_6 ; - до ОСОБА_4 працівниками поліції було застосовано недозволені методи у виді протиправного фізичного насильства з метою отримання визнавальних показань, проте цих обставин суди належним чином не перевірили, не викликали для допиту ОСОБА_7 , яка була свідком побиття, та особу, яка, за твердженням представника, нанесла ОСОБА_4 більше 20 ударів в нирки, печінку і живіт; - на обґрунтування висновків про винуватість ОСОБА_4 суд поклав недопустимі, в розумінні приписів статей 86, 87 КПК, докази, а саме показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які здійснили побиття ОСОБА_4 ; - у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на насильницьку смерть потерпілої, а докази прокурора на підтвердження протилежного є непрямими й не виключають альтернативного розвитку подій щодо настання смерті, при цьому, за висновками експертиз встановити причину смерті ОСОБА_6 неможливо; - клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру не відповідає вимогам ч. 1 ст. 1 ст. 505 КПК, оскільки в ньому не вказано за допомогою якого предмета потерпілій було нанесено не менше 10 ударів по голові, який характер та локалізація тілесних ушкоджень, за допомогою якого залізовмісного предмета, що володіє ріжучими, пиляючими властивостями, було відділено нижні кінцівки та голову від тулубу потерпілої, а також інші істотні обставини суспільно небезпечного діяння, й це порушило право ОСОБА_4 на захист. Разом із тим, в ухвалі від 13 листопада 2025 року суд викривив зміст і суть клопотання, вийшов за його межі, встановив обставини події, відмінні від тих, що були наведені в клопотанні; - судом першої інстанції не досліджено жодного доказу, який би був належним, допустимим, достовірним та підтверджував єдину версію, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені судом, щодо того, що настання смерті ОСОБА_6 відбулося внаслідок її вбивства невстановленим способом саме ОСОБА_4 , позаяк наявність трупа в квартирі, якою користується останній, не доводить поза розумним сумнівом, що саме ОСОБА_4 до цього причетний; - захисник у суді апеляційної інстанції просив дослідити запис допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції, проте вказане клопотання було проігнороване, також просив повторно дослідити обставини інкримінованого ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння, проте це клопотання також було проігноровано; - запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 протягом семи років обирався за клопотаннями сторони обвинувачення, які за змістом є аналогічними, проте обставини, про які йдеться в цих клопотаннях, суди належним чином не перевіряли й це свідчить про безпідставність продовження запобіжного заходу. Разом із тим, обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження по суті, суперечать тим, з якими суди погоджувались під час обрання й продовження запобіжного заходу, що також свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження; - протокол огляду місця події від 06 липня 2019 року, а саме квартири АДРЕСА_2 , та всі похідні від цієї слідчої дії докази є недопустимими, оскільки огляд місця події було проведено за відсутності відповідного дозволу слідчого судді, дозвіл від ОСОБА_4 на проведення огляду квартири, в якій він жив, було отримано під примусом слідчого через декілька днів після цієї слідчої дії, законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , до місця події під час проведення огляду не допустили; - висновок судово-психіатричного експерта № 137 складений з порушенням вимог відповідних галузевих нормативних актів та не відповідає вимогам, наведеним у ст. 101, п. 6 ч. 1 ст. 102 КПК, оскільки в ньому відсутній час проведення експертизи, не зазначено посад, які займають експерти, не наведено обґрунтування та пояснення про психічний стан особи та фактів, які встановлені та виявлені при дослідженні об`єктів експертизи, із неї не вбачається яких методик дотримувались експерти при дослідженні, а висновок не є науково обґрунтованим та зрозумілим. Натомість висновком повторної судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2025 року недоліки попередньої експертизи не усунуто. Суди зазначеним обставинам належної оцінки не надали; - суд першої інстанції не забезпечив необхідні умови для реалізації стороні захисту процесуальних прав у частині проведення допиту експерта ОСОБА_10 з метою роз`яснення висновку судово-психіатричного експерта від 21 травня 2025 року, а суд апеляційної інстанції клопотання про його виклик та допит залишив без уваги; - не надано належної оцінки Виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 3877/3 від 03 березня 2025 року, наданій КНП «Обласний клінічний заклад ПД та СЗХ» Запорізької обласної ради та іншим письмовим документам щодо перебування ОСОБА_4 у психіатричному закладі, які сторона захисту просила дослідити в порядку ст. 396, ч. 3 ст. 404 КПК; Підсумовуючи, законний представник висловлює переконання про те, що відсутні достатні докази для доведення обставин, визначених ст. 91 КПК. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Відповідно до ст. 513 КПК, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які. Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Як убачається з ухвали, висновок місцевого суду про доведеність вчинення ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з`ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для постановлення ухвали про застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру. Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 372 КПК і є обґрунтованою. Висновок суду про доведеність обставин вчинення саме ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння ґрунтується на таких встановлених фактах. Тіло ОСОБА_6 було знайдено в розчленованому стані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає лише ОСОБА_4 . За висновком експерта № 2509 від 08.07.2019 смерть ОСОБА_6 , настала за п`ять днів або більше до моменту проведення експертизи, тобто 03.07.2019 або раніше. Враховуючи, що мати ОСОБА_6 - ОСОБА_11 , під час звернення до поліції із заявою про зникнення доньки, зазначила, що її донька ОСОБА_6 зникла 03.07.2019, то суд встановив, що смерть ОСОБА_6 настала саме 03.07.2019, протягом 3 днів тіло ОСОБА_6 знаходилось в квартирі, якою користується лише ОСОБА_4 . При цьому частини тіла ОСОБА_6 : нижні кінцівки, голова були від`єднанні від тулуба. Ноги знаходились в холодильнику в коридорі квартири, а тулуб без ніг та голови, обмотаний ганчір`ям, поміщений в металевий таз, знаходився у ванній кімнаті, місцезнаходження голови не встановлено. На місці події виявлені декілька пар полімерних рукавичок, на підлозі кімнати № 5 були нашарування речовини бурого кольору зі слідами замивання, що свідчить про те, що ОСОБА_4 вжив заходів для приховування смерті ОСОБА_6 . Сліди крові, яка за висновками експертів може походити від ОСОБА_6 , були знайдені в різних кімнатах квартири: в коридорі, ванній кімнаті, кімнаті № 5, кімнаті №

6. Також в різних кімнатах був знайдений одяг ОСОБА_6 зі слідами її крові, що свідчить про те, що від`єднання частин тіла ОСОБА_6 відбувалось саме в квартирі ОСОБА_4 . За висновками експертизи від`єднання частин тіла відбулось за допомогою металевого предмета, що володіє ріжучими, пиляючими властивостями. Свідок ОСОБА_12 впізнав пилку «ножовку», яка була знайдена на місці події в квартирі ОСОБА_4 як ту, що була в нього придбана в період, коли настала смерть ОСОБА_6 . Це пояснює, що саме ОСОБА_4 , а не інша особа, для від`єднання частин тіла ОСОБА_6 придбав пилку у свідка ОСОБА_12 . Доводи захисника про те, що ОСОБА_12 не впізнав ОСОБА_4 під час судового засідання та вказував, що пилку в нього придбав чоловік плотної статури суд вмотивовано відхилив, зазначив, що з оглянутих протоколів слідчих експериментів за участю ОСОБА_4 вбачається, що останній мав більш плотну статуру ніж на час розгляду провадження в суді. Серед іншого, суд зважив на те, що тулуб був поміщений у вагани та зверху вкритий одягом, простинями, фарбою з різким запахом ацетону, змоченим цементом. На місці події виявлений металевий таз зі слідами цементного розчину. Враховуючи значну тривалість по часу та складність описаних процесів, а також необхідність залучення матеріалів, таких як цемент, то суд визнав доведеним, що ці дії не могли бути вчинені іншими особами в квартирі, якою користується ОСОБА_4 . Крім того, суд взяв до уваги, що вхідні двері в квартиру АДРЕСА_2 були зачиненні ззовні на замок, пошкоджень не мали, що підтверджується показаннями ОСОБА_5 , які надані ним в суді, та його поясненнями під час повідомлення на службу «102» безпосередньо після виявлення трупу ОСОБА_6 , а також висновком експерта №3-336 від 07.10.2019. Суд вмотивовано виходив із того, що ним не було встановлено спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, але неможливість встановлення способу вчинення суспільно небезпечного діяння, яке призвело до смерті ОСОБА_6 , обумовлено розчленуванням тіла ОСОБА_6 та від`єднанням голови. Проте, аналіз досліджених за правилами ст. 94 КПК доказів не залишив суду сумнівів щодо заподіяння смерті ОСОБА_6 від дій ОСОБА_4 . Окремо суд зазначив, що під час судового розгляду використані всі можливості збору та дослідження доказів, які б допомогли встановити обставини події, що підлягали доказуванню по справі. Так, орган досудового розслідування з метою перевірки версії ОСОБА_4 про те, що він викинув голову у смітник, був проведений огляд сміттєвих баків, розташованих біля будинку № 45 по вул. Грязнова (Фортечна) в м. Запоріжжя, а також території полігону твердих побутових відходів «Вельтум-Запоріжжя», що розташовано в м. Запоріжжя, по вул. Базова, 10-В, 07.07.2019, 08.07.2019, 09.07.2019, але голову трупа ОСОБА_6 не знайдено. Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 - керівник відділу твердих побутових відходів ТОВ «Вельтум-Запоріжжя», на територію полігону з вивозу твердих побутових відходів за вказаною адресою щоденно привозять сміття з усього міста Запоріжжя. Протягом трьох днів працівники поліції із залученням військових шукали голову людини на території полігону, але не знайшли, оскільки сміття щоденно засипається в котлован, то віднайти в ньому раніше висипане сміття неможливо. Була перевірена версія законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , про вчинення вбивства ОСОБА_6 іншими особами, які також викрали майно з квартири АДРЕСА_2 . Судом така версія вмотивовано відхилена, оскільки під час судового розгляду не встановлені будь-які фактичні дані, які б свідчили про присутність на місці події інших осіб. При цьому суд взяв до уваги, що за висновками судово-медичних експертиз вилучені на місці події сліди крові, поту можуть належати ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , оскільки вони мають однакову групу крові. Але, враховуючи множинність та великий обсяг таких слідів на місці події, а також характер суспільно небезпечного діяння, та відсутність видимих тілесних ушкоджень із зовнішніми кровотечами у ОСОБА_4 , обґрунтованим є висновок, що виявлені сліди крові на місці події належать ОСОБА_6 . Із протоколу огляду місця події квартири АДРЕСА_2 від 06.07.2019 не вбачаються будь-які сліди присутності інших осіб. Ці доводи законного представника не узгоджуються з іншими дослідженими доказами. Посилання законного представника ОСОБА_5 на пояснення ОСОБА_4 про те, що в його квартирі знаходився чоловік і жінка вмотивовано відхилені судом, який зважив на те, що сам ОСОБА_4 під час досудового розслідування надавав інші пояснення, які суд, враховуючи, що останній на час надання пояснень перебував у стані неосудності, не брав до уваги як самостійне джерело доказів, проте проаналізував. Доводи законного представника ОСОБА_5 про викрадення ДВД-плеєра, флешок, фотоапарата та іншого майна з квартири, в якій проживав ОСОБА_4 , як доказ присутності інших осіб, судом не прийняті як обґрунтовані, оскільки ОСОБА_5 в цій квартирі не проживав, періодичність візитів до цієї квартири та час останнього візиту зазначити не зміг, а відповідно встановити час та обставини зникнення цього майна з квартири ОСОБА_4 неможливо. Суд врахував, що ОСОБА_4 страждає на шизофренію з 1995 року, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не працював, матеріально забезпечувався батьком, проте не встановив підстав вважати, що вказане майно зникло саме 03.07.2019, а не раніше. За допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені судом, вмотивовано встановлено, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, щодо заподіяння смерті ОСОБА_6 , за якою саме ОСОБА_4 невстановленим способом вбив ОСОБА_6 03.07.2019, оскільки всі докази вказують на таке. Отже, на підставі досліджених доказів, зміст яких детально відтворений в ухвалі місцевого суду, які були оцінені у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, де версію сторони захисту розцінив як лінію поведінки, спрямовану на отримання бажаного процесуального результату, яка, натомість, не ґрунтується на досліджених доказах і спростовується встановленими фактичними даними. З долученої копії ухвали апеляційного суду вбачається, що під час перегляду ухвали суду першої інстанції апеляційним судом дотримано вимог ст. 419 КПК, він, діючи в межах, передбачених ст. 404 КПК та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, дав належну оцінку доводам, викладеним стороною захисту, які є аналогічними доводам касаційної скарги. Зокрема, суд апеляційної інстанції перевірив правильність і повноту встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які підлягають доказуванню в цій справі, а також дотримання правил оцінки доказів відповідно до вимог ст. 94 КПК, що стали підґрунтям до висновків місцевого суду, серед яких, показання свідків: ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , письмові докази: протокол огляду предмету від 18.10.2019, протокол огляду місця події від 06.07.2019, висновок експерта № 1591 від 30.07.2019, висновок судово-медичної експертизи № 492 від 08.08.2019, висновок експерта № 2030 від 04.10.2019, висновок судово-медичної та судово-імунологічної експертизи № 2509 від 08.07.2019, висновок експерта № 3-336 від 07.10.2019, протокол пред`явлення трупу для впізнання від 07.07.2019, які детально відтворено та проаналізовано місцевим судом. Суд апеляційної інстанції зважив на те, що в ході розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4 пояснював, що 03.07.2019 в квартирі окрім нього перебувала потерпіла та ще якийсь чоловік, заперечив вчинення суспільно небезпечного діяння, та зазначив, що чув як потерпіла свариться з цим чоловіком, а коли прокинувся, то побачив, що усе розкидано та зникли його речі. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_4 також категорично заперечив вчинення ним суспільно небезпечного діяння та добровільно, в присутності свого захисника та законного представника пояснив, що в той день в квартирі їх було троє: він, потерпіла та якийсь чоловік. На його переконання потерпіла щось підсипала йому у пиво і він заснув. Коли прокинувся, то почув чоловічий і жіночий крики, то були потерпіла та якийсь чоловік, вони сперечалися. Потерпіла обізвала цього чоловіка, а він вдарив її пляшкою по голові, після цього він знову заснув. Коли прокинувся, то знайшов труп потерпілої, який знаходився біля столу. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що голова, ноги та інші частини тіла не були відокремлені від трупа потерпілої. Труп потерпілої був без ознак насильницької смерті. Крім нього і трупу потерпілої в квартирі нікого не було. На питання про те, яким чином з трупу потерпілої зникла голова та ноги, ОСОБА_4 відповідати відмовився. Крім того, ОСОБА_4 зазначив, що він переміщав по квартирі труп потерпілої, хотів винести труп і позбутися його, щоб його не звинуватили у вбивстві, «хотів винести труп потерпілої по частинам». Також зазначив, що на момент його затримання труп потерпілої знаходився в його квартирі, при цьому труп був без голови і без ніг, оскільки він це бачив. На питання про те, хто окрім нього міг відрізати голову і ноги від трупу потерпілої, ОСОБА_4 зазначив, що він вживав спиртні напої і не пам`ятає, що відбувалося. Щодо оцінки таких пояснень ОСОБА_4 апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що зі слів ОСОБА_4 він після виявлення трупа у своїй квартирі не повідомив про це ані в поліцію, ані батькові. Натомість покинув приміщення своєї квартири і декілька наступних днів не з`являвся там. Ключів від квартири ОСОБА_4 , окрім як у нього і його батька більше ні у кого не було, тобто доступу до квартири сторонні особи не мали. При цьому, станом на 06.07.2019 (коли ОСОБА_5 виявив у квартирі труп) вхідні двері в квартиру АДРЕСА_2 були зачинені ззовні на замок та пошкоджень не мали, що підтверджується як поясненнями законного представника ОСОБА_5 , який своїм ключем відчинив квартиру, так і висновком експерта №3-336 від 07.10.2019. Таким чином, сукупність наведених доказів та обставин у їх сукупності поза розумним сумнівом свідчить про те, що саме ОСОБА_4 , будучи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, а саме невстановленим способом вбив ОСОБА_6 . Після чого, побоюючись настання за це відповідальності, розчленував її труп з метою виносу з квартири тіла по частинам і про зазначені обставини органи поліції і батька ( ОСОБА_5 ) не повідомив. Апеляційний суд також перевірив доводи про невідповідність вимогам закону клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та вмотивовано їх спростував. Обґрунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 292 КПК клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам ст. 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров`я. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час підготовчого судового засідання суд обґрунтовано не встановив підстав для повернення прокурору клопотання про застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру, оскільки воно в повній мірі відповідає вимогам ст. 291 КПК, у ньому, серед іншого, наведено виклад фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, які прокурор вважає встановленими, та зазначено інформацію про примусовий захід, який пропонується застосувати. При цьому, виходячи із завдань підготовчого судового засідання, на цій стадії встановлюється лише відповідність форми клопотання вимогам, визначеним кримінальним процесуальним законом, а оцінка викладених в клопотанні обставин відноситься до стадії судового розгляду кримінального провадження. В клопотанні прокурор виклав фактичні обставини суспільно небезпечного діяння у тому обсязі, який він вважав встановленим. Жодних підстав вважати, що фактичні обставини суспільно небезпечного діяння викладені прокурором у спосіб, який призвів до порушення права на захист ОСОБА_4 , як на тому наголошував захисник, апеляційний суд не встановив, і доводи касаційної скарги, які по суті зводяться лише до заперечення таких висновків, змістовно їх не спростовують, з огляду на що є безпідставними. Колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку, що сторону захисту не було поставлено у нерівне становище порівняно зі стороною обвинувачення, або ж стан, який унеможливив реалізацію захистом процесуальних прав. Усі зазначені в клопотанні прокурора докази були надані ним в судовому засіданні і безпосередньо досліджені судом першої інстанції за участю сторін. Матеріали провадження свідчать про те, що в умовах змагального судового процесу стороні захисту було надано можливість доводити і спростовувати обставини, які становлять предмет судового розгляду, а також висловлювати свої аргументи з приводу наданих прокурором доказів. В цьому контексті правильним є висновок апеляційного суду, що посилання сторони захисту на не зазначення прокурором в клопотанні способу вчинення суспільно небезпечного діяння, характеру і локалізації тілесних ушкоджень у потерпілої, а також не зазначення конкретного предмету, яким було відділено нижні кінцівки та голову від тулубу потерпілої, а також інші обставини, на які посилався захисник, не є підставою для повернення клопотання прокурору. Не визнав цей суд обґрунтованими і доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд в ухвалі викривив зміст і суть клопотання та вийшов за межі викладених у ньому обставин суспільно небезпечного діяння та тим самим перебрав на себе функцію обвинувачення, оскільки з матеріалів провадження встановив, що внаслідок розчленування тіла потерпілої та від`єднання голови ні під час досудового розслідування, ні під час судового провадження не було встановлено спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння. Отже, суд цілком обґрунтовано зазначив в ухвалі про те, що суспільно небезпечне діяння, а саме вбивство ОСОБА_6 , ОСОБА_4 вчинив невстановленим способом. Апеляційний суд правильно виходив із того, що в ситуації, коли частина обставин, які доводить сторона, не визнаються доведеними або спростовуються, є природним наслідком судового розгляду, проте встановлення судом певних обставин не так, як зазначено в клопотанні, не обов`язково свідчить про безпідставність клопотання в цілому. У цьому провадженні суд не збільшував обсяг обставин, за яких було вчинено суспільно небезпечне діяння, а лише зазначив, що воно було вчинено невстановленим способом, а тому доводи захисника в цій частині не свідчать про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону в значенні ст. 412 КПК та жодним чином не свідчать про упередженість суду та про порушення права на захист ОСОБА_4 . У своїй апеляційній скарзі захисник також вважав, що суд, зазначивши в ухвалі про те, що ОСОБА_4 вжив заходів для приховування смерті потерпілої, тим самим також вийшов за межі клопотання, оскільки в клопотанні прокурор не вказував про такі дії ОСОБА_4 . За оцінкою таких доводів апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що посилання суду в ухвалі на вжиття ОСОБА_4 заходів для приховування смерті не охоплюється обставинами вчинення суспільно небезпечного діяння, які встановив суд. Вказівка суду на застосування ОСОБА_4 заходів для приховування смерті потерпілої була вжита судом саме на підтвердження висновку про те, що суспільно небезпечне діяння було вчинено саме ОСОБА_4 , а не як обставина вчиненого суспільно небезпечного діяння, отже вказане, усупереч доводам захисника, не може бути розцінено як прояв упередженості суду чи як порушення права на захист ОСОБА_4 . З приводу доводів про те, що суд в обґрунтування свого висновку про вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_4 протиправно послався на показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , колегія суддів апеляційного суду правильно виходила із того, що за мотивувальною частиною ухвали місцевого суду показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 були враховані судом виключно в частині обставин затримання ОСОБА_4 . Висновок суду про вчинення останнім суспільно небезпечного діяння не ґрунтується на поясненнях ОСОБА_4 , наданих ним вказаним свідкам під час затримання. При цьому питання правомірності дій вказаних свідків під час затримання ОСОБА_4 перебуває поза межами обставин, які підлягають встановленню у цьому провадженні, і на правильність висновків суду першої інстанції не впливає. Викривальні показання, які надавав ОСОБА_4 під час його затримання свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в основу оскарженої ухвали не покладено. Законний представник стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів про застосування до ОСОБА_4 на досудовому розслідуванні недозволених методів, натомість зазначені доводи колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке. За практикою ЄСПЛ, зокрема, у справах «Вергельський проти України» (п. 97) та «Яременко проти України» (п. 57), у тих справах, де особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вказане вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать. За своїм змістом зазначені вище доводи сторони захисту є твердженнями про вчинення правопорушень працівниками правоохоронних органів, належним засобом доказування чого є процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження. Суд касаційної інстанції в межах касаційного провадження, з огляду на межі судового розгляду, визначені ч. 1 ст. 433 КПК, не має повноважень встановлювати такі факти. Водночас, забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування із внесенням відомостей до ЄРДР щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим й суд апеляційної інстанції, як видно з матеріалів провадження, таких підходів дотримався. Дотримання місцевим судом правил перевірки заяви про застосування працівниками поліції фізичного насильства під час затримання було предметом перевірки апеляційного суду за доводами апеляційної скарги захисту, які є аналогічними з доводами касаційної скарги законного представника ОСОБА_4 . Апеляційний суд їх перевірив та надав вмотивовані відповіді щодо визнання таких доводів необґрунтованими. З приводу таких аргументів апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції під час нового розгляду цього провадження було встановлено, що першим слідчим відділом Територіального управління ДБР, розташованого у м. Мелітополі, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021080020000232, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.10.2021 щодо перевищення влади та службових повноважень з боку службових осіб Комунарського ВП ГУНП в Запорізькій області щодо ОСОБА_4 . Станом на день ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного у цій справі судового рішення досудове розслідування у кримінальному провадженні №62021080020000232 тривало та не було закінчено, а тому суд провів судовий розгляд на підставі наданих йому доказів і надав їм відповідну оцінку у своєму рішенні. Під час апеляційного розгляду апеляційним судом було встановлено, що станом на 09.02.2026 досудове розслідування у кримінальному провадженні №62021080020000232 також тривало і не було закінчено. Між тим, з матеріалів цього провадження вбачається, що в основу ухвали суду не покладено жодного доказу, який би ґрунтувався на показаннях, отриманих від ОСОБА_4 під час досудового розслідування (протокол його допиту чи слідчого експерименту за його участі тощо). Отже самі по собі результати розслідування кримінального провадження №62021080020000232 не можуть вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення щодо ОСОБА_4 . Вказані висновки Верховний Суд вважає правильними та звертає увагу при цьому, що порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження не у всіх випадках має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Протиправний влив на підозрюваного може становити серйозне порушення фундаментальних прав особи, однак сам собою не впливає на допустимість доказів, отриманих під час кримінального провадження, законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Колегія суддів виходить із того, що навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише співпадало у часі, це не є достатньою підставою до висновку, що докази отримані внаслідок такого порушення. Отже, для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для скасування судового рішення, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів, процедуру судового розгляду. Таких підстав для визнання доказів, покладених у висновок про доведеність певних обставин в цій справі, недопустимими у цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Згідно зі ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Право зберігати мовчання і привілей від самовикриття передбачені, аби забезпечити підозрюваній особі, яку допитує поліція, можливість зробити вільний вибір: давати їй свідчення чи мовчати (Allan v. the United Kingdom, заява № 48539/99, рішення від 05 листопада 2002 року § 50). Право зберігати мовчання застосовується з моменту, коли підозрюваний допитується поліцією (John Murray v. the United Kingdom, заява № 18731/91, рішення від 08 лютого 1996 року, § 45). Зокрема, особа, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути повідомленою про її право не свідчити проти себе (Ibrahim and Others v. the United Kingdom, заяви № 50541/08, 50571/08, 50573/08 та 40351/09, рішення від 13 вересня 2016 року§ 272). Відповідно до усталеної практики касаційного суду, закріпленої у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 295/13008/15-к (провадження №51-8420км18), від 02 березня 2021 року у справі № 737/641/17 (провадження №51-6562км18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/18414/19 (провадження №51-596км21), від 17 січня 2023 року у справі № 648/1543/15-к (провадження №51-4764км21), Верховний Суд послідовно визнає недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи під час слідчих дій, у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе або права бути представленим захисником. Це пояснюється тим, що право особи давати показання без застосування примусу лежить у самому серці кримінального процесу, тому для оцінки допустимості показань визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання і, як гарантія цього права, забезпечення його права бути представленим захисником. Порушення цих прав має або може мати прямий вплив на зміст отриманих показань і, таким чином, такі порушення є релевантним фактором для оцінки допустимості показань. Місцевий суд відповідно до положень статей 23, 94, 87, 95 КПК оцінив показання ОСОБА_4 , надані в ході досудового розслідування як недопустимі докази, при цьому зважив на те, що останній під час судового розгляду указував на свою непричетність до інкримінованих дій. Водночас, оскільки прокурором було надано достатню кількість самостійних доказів, які беззаперечно вказували на вчинення ОСОБА_4 інкримінованої дії, ці докази було покладено місцевим судом в основу постановленої ухвали, з чим вмотивовано погодився апеляційний суд. Доводи сторони захисту про те, що у справі відсутні докази того, що смерть потерпілої настала внаслідок саме насильницьких дій, також вмотивовано спростовано апеляційним судом, який виходив із того, що в приміщенні квартири ОСОБА_4 було виявлено численні сліди крові, які можуть належати як потерпілій, так і ОСОБА_4 за умови наявності у останнього тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею на момент суспільно небезпечного діяння. Втім жодних даних про наявність у ОСОБА_4 на момент події суспільно небезпечного діяння таких тілесних ушкоджень у цій справі не встановлено, що дає підстави стверджувати, що виявлені в квартирі ОСОБА_4 численні сліди крові належать саме потерпілій. Відтак чисельність та обсяг виявлених слідів крові поза розумним сумнівом свідчить про те, що смерть потерпілої настала саме від насильницьких дій, а не від природної смерті чи нещасного випадку, чи від вжитого спиртного, як про те наголошував захист. Апеляційний суд також вмотивовано визнав безпідставними доводи захисника про не доведення тієї обставини, що саме ОСОБА_4 розчленував тіло потерпілої та помістив його частини у різні місця, адже під час апеляційного розгляду ОСОБА_4 в добровільному порядку пояснював, що коли він прокинувся, то знайшов труп потерпілої, який знаходився біля столу. При цьому, за поясненнями ОСОБА_4 голова, ноги та інші частини тіла не були відокремлені від трупа потерпілої, а крім нього і трупу потерпілої в квартирі нікого більше не було. Отже, за відсутності будь-яких обґрунтованих даних про перебування у квартирі ОСОБА_4 в цей період інших сторонніх осіб, як і відсутність самого навіть доступу до цієї квартири сторонніх осіб поза волею ОСОБА_4 , у апеляційного суду, як і у суду першої інстанції обґрунтовано не виникло сумніву у тому, що труп потерпілої був розчленований саме ОСОБА_4 . Крім того, під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 зазначив, що під час попереднього судового розгляду він в судовому засіданні впізнав «ножівку» серед речових доказів. Ножівка, яку впізнав свідок, була знайдена на місці події в квартирі ОСОБА_4 . Як вже зазначалося вище, за поясненнями, добровільно наданими ОСОБА_4 в присутності захисника під час апеляційного розгляду, коли він ( ОСОБА_4 ) виявив труп потерпілої, то голова, ноги та інші частини тіла не були відокремлені від трупа потерпілої, доступу до квартири у сторонніх осіб не було, адже коли ОСОБА_5 прийшов до квартири, то він відчинив двері своїм ключем, при цьому ні двері, ні замок не мали пошкоджень, отже принести цю пилку до квартири міг лише ОСОБА_4 . Сама по собі відсутність на ножівці будь-яких слідів вказаних висновків суду не спростовує, оскільки відсутність слідів на будь-якому предметі може бути зумовлена рядом обставин, зокрема ретельного змивання залишків біологічного матеріалу. У своїй апеляційній скарзі, як і в касаційній скарзі, сторона захисту посилалась на те, що протокол огляду місця події від 06.07.2019 є недопустимим доказом, втім за матеріалами справи суд апеляційної інстанції вмотивовано спростував такі доводи, які до того ж ретельно були перевірені місцевим судом. Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій, а протокол - процесуальним джерелом доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. В цій справі до початку проведення огляду місця події у певній процесуальній формі було зафіксовано інформацію про вчинення кримінального правопорушення, адже, як зазначив апеляційний суд, з матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що підставою для проведення огляду місця події було повідомлення оперативного чергового Комунарського ВП про те, що до служби 102 надійшло повідомлення про те, що за адресою: АДРЕСА_1 виявлено труп без голови. Отже, для того, щоб здійснити перевірку вказаної інформації та з`ясувати обставини події, було здійснено огляд вказаної квартири, в ході якого виявлено труп з ознаками насильницької смерті. Згідно з ч.1 ст.233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Отже, законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє. У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції було встановлено, що огляд місця події - квартири АДРЕСА_2 було проведено за добровільною письмовою згодою власника квартири - ОСОБА_5 . Водночас дані про те, що ОСОБА_5 (власник квартири) заперечував свою добровільну згоду та/або висловлював будь-які заперечення з приводу вказаної слідчої дії, відсутні. Більш того, саме ОСОБА_5 звернувся до поліції з повідомленням про виявлення трупа (як він вважав його сина) у вказаній квартирі. Враховуючи викладене, порушень процесуальних гарантій прав ОСОБА_4 у зв`язку з проведенням огляду житла, в якому він проживав, без отримання ухвали слідчого судді в даному випадку колегія суддів апеляційного суду не встановила, враховуючи, зокрема, висновки Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2020 року (справа №418/801/17, провадження №51-1005км20). Крім того, як встановив місцевий суд, безпосередньо після проведення обшуку слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку квартири АДРЕСА_2 . Ухвалою слідчого судді від 08.07.2019 наданий дозвіл на проведення обшуку вказаної квартири. При цьому суд апеляційної інстанції вмотивовано спростував доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не було доведено того, що огляд місця події був невідкладним, та правильно виходив із того, що місце виявлення трупа завжди вважається місцем події незалежно від того, де настала смерть певної людини, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації. При цьому, що наданий суду протокол огляду місця події підписаний усіма учасниками цієї слідчої дії та містить оформлені належним чином додатки, а здійснені слідчим під час огляду місця події дії були притаманні саме огляду місця події і такі дії не свідчать про те, що органом досудового розслідування проводився саме обшук. Оскільки фактичні дані отримано в порядку, передбаченому КПК, апеляційний суд обґрунтовано не встановив недотримання судом першої інстанції вимог КПК щодо оцінки цього доказу. Судом апеляційної інстанції також перевірено твердження законного представника про перебування у квартирі його сина ОСОБА_4 сторонньої особи, яка, на переконання цього апелянта, скоїла крадіжку майна ОСОБА_4 , а також про не дослідження можливої причетності цієї особи до смерті ОСОБА_6 , який вмотивовано погодився із висновками місцевого суду в цій частині. Так, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у цій справі не було встановлено жодних об`єктивних даних, які би могли свідчити про присутність в квартирі ОСОБА_4 , окрім самого ОСОБА_4 та потерпілої ще і сторонніх осіб. Саме по собі посилання законного представника на те, що в одній із кімнат квартири ОСОБА_4 із розетки була знята пластмасова накладка, з огляду на встановлені у цьому провадженні судом обставини, не може бути достатнім свідченням присутності в квартирі, де проживав ОСОБА_4 , сторонніх осіб в день події суспільно небезпечного діяння. Крім того, обставини нібито скоєної крадіжки майна ОСОБА_4 , про що заявляв законний представник, мали би встановлюватись і перевірятися в іншому кримінальному провадженні щодо корисливого злочину, проте в даному випадку органом досудового розслідування розслідувалось, а судом розглядалось кримінальне провадження щодо вчинення суспільно небезпечного діяння проти життя особи, в якому ОСОБА_4 мав статус особи, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Питання внесення чи невнесення органом досудового розслідування відомостей про інше кримінальне правопорушення віднесено до компетенції слідчого судді, а не суду першої інстанції, який розглядав клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині, оскільки зводяться по суті до відстоювання іншої версії подій за власною оцінкою законним представником окремих доказів на предмет їх достовірності, відмінну від наданої судами, проте правильність оцінки доказів на предмет їх достовірності, враховуючи приписи ст. 433 КПК, перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. З оскаржених судових рішень вбачається, що з висновків судово-психіатричних експертиз № 191, № 137 та № 241-к, судом було встановлено, що ОСОБА_4 страждав і на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїчної, тому він не може усвідомлювати свої дії та керувати ними та потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з наданням психіатричної допомоги. Отже, обираючи ОСОБА_4 примусовий захід медичного характеру, суд першої інстанції керувався фактичними даними висновків судово-психіатричних експертиз та кримінальним законом. Врахувавши характер і тяжкість захворювання, на яке страждає ОСОБА_4 , тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого ним діяння, наслідки, що настали, а також ступінь небезпечності ОСОБА_4 для оточуючих, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру саме у вигляді госпіталізації до закладу із суворим наглядом, з чим обґрунтовано погодився апеляційний суд, який вмотивовано спростував доводи захисника про недоведеність суспільної небезпеки ОСОБА_4 , адже висновок суду про небезпечність ОСОБА_4 для суспільства було зроблено на підставі аналізу тяжкості та обставин вчиненого ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння та характеру наявного у нього психічного захворювання. Обставини вчиненого ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння - вбивство потерпілої та подальше розчленування її тіла у поєднанні із характером наявного у ОСОБА_4 психічного захворювання поза розумним сумнівом свідчать про суспільну небезпеку ОСОБА_4 для оточуючих та про необхідність застосування до нього примусових заходів медичного характеру, а тому доводи про протилежне є безпідставними. Та обставина, що судом не було встановлено способу, яким ОСОБА_4 вчинив суспільно небезпечне діяння, на ступінь його небезпеки для суспільства попри твердження захисника жодним чином не впливає. Доводи про те, що висновок № 137 складений з порушеннями діючих нормативно-правових актів, що експерти під час дослідження не використовували жодних методик, що у висновках не зазначено, на підставі чого експерти дійшли своїх висновків, а також у повторній експертизі експерти не зазначили, які методики дослідження ними використовувалися, є аналогічними з доводами касаційної скарги і отримали належну оцінку під час апеляційного перегляду. Апеляційним судом встановлено, що висновки судово-психіатричних експертиз у цій справі складено експертами, які мають вищу медичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення судово-психіатричної експертизи, мають значний стаж роботи за спеціальністю, були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК і у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати зазначені висновки експертиз необ`єктивним або такими, що проведені всупереч вимогам статей 101, 102 КПК. При цьому, правильність застосування експертами тієї чи іншої методики під час проведення дослідження, питання наукового обґрунтування висновків експертів тощо, перебуває поза межами компетенції і повноважень як суду першої інстанції, так і апеляційного суду. Наведені стороною захисту доводи щодо незгоди із висновками проведених у справі судово-психіатричних експертиз не дають підстав вважати ці висновки явно чи очевидно необґрунтованими чи неправильними. Верховний Суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 332 КПК встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. У свою чергу нормами ч. 1 ст. 242 КПК, до якої відсилають положення ст. 332 КПК, визначено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. За приписами ч. 1 ст. 243 КПК експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань. Висновком експерта є докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (частини 1, 2 ст. 101 КПК). З касаційної скарги не вбачається посилань на те, що сторона захисту була позбавлена можливості реалізації відповідних процесуальних прав щодо проведення тої чи іншої експертизи чи комплексу експертних досліджень чи була обмежена в реалізації цього права певними причинами з метою подання доказу напротивагу висновкам експертів, які були надані суду за ініціативою прокурора та які могли би, на переконання захисту, поставити під сумнів достовірність висновків експертів, що були оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК. Водночас власні міркування законного представника щодо оцінки висновків експертів, їх правильності й обґрунтованості, є особистою суб`єктивною думкою, на підставі якої Суд не має об`єктивного підґрунтя встановлювати наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Що стосується доводів про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик і допит експерта ОСОБА_10 , то апеляційний суд зазначив, що вказане клопотання було належним чином розглянуто судом першої інстанції і суд обґрунтовано не встановив підстав для його задоволення. Зокрема суд першої інстанції правильно виходив з того, що висновок судово-психіатричної експертизи №241-к містить у собі відповіді на постановлені судом питання та висновки експертів мотивовано з їх позиції. У свою чергу колегія суддів апеляційного суду також не встановила підстав для задоволення аналогічного клопотання захисника. При цьому колегія суддів виходила з того, що підставою для заявлення такого клопотання слугували заперечення захисту щодо методів проведення такого дослідження та наукової обґрунтованості висновків експертів. Втім, правильність застосування чи не застосування експертами тієї чи іншої методики під час проведення дослідження, питання наукового обґрунтування висновків експертів тощо, перебуває поза межами компетенції і повноважень як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, і Верховний Суд не вбачає підґрунтя до спростування вказаних висновків за доводами сторони захисту в касаційній скарзі. Верховний Суд зважає також на те, що аналогічні посилання сторони захисту на зміст Виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 №3877/3 як такий, що спростовує висновки суду про суспільну небезпеку ОСОБА_4 отримали належну оцінку під час апеляційного перегляду та були вмотивовано спростовані, адже в цій виписці наведено лише короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби та проведене лікування ОСОБА_4 . При цьому, жодних вказівок на те, що ОСОБА_4 рекомендоване лікування не пов`язане із перебуванням у стаціонарних умовах вказана виписка не містить. Більш того, вказана виписка була видана станом на 03.03.2025. Втім 21.05.2025 щодо ОСОБА_4 була проведена повторна судово-психіатрична експертиза, відповідно висновків якої ОСОБА_4 виявляє психічний розлад у формі шизофренії параноїчної та за своїм психічним станом він потребує застосування до нього примусового заходу медичного характеру у спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги. Поряд із цим апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що кримінальним та процесуальним законами визначено порядок і підстави до зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 1 ст. 95 КК та ч. 3 ст. 514 КПК). Таким чином, сторона захисту не позбавлена процесуальної можливості в подальшому звернутися відповідно до зазначених положень кримінального та кримінального процесуального законів з відповідною заявою до суду і порушити питання про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 . Що стосується доводів законного представника про те, що відносно ОСОБА_4 впродовж судового розгляду безпідставно продовжувався запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, то апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що вказане питання не є предметом розгляду під час перевірки законності ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру. Втім, з матеріалів провадження вбачається, що ухвали суду про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 оскаржувалися в апеляційному порядку та апеляційним судом перевірялась законність та обґрунтованість вказаних ухвал. Що стосується клопотання захисника у скарзі про дослідження під час апеляційного розгляду опису обставин інкримінованого ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння, який викладений у клопотанні прокурора; аудіозапису допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ; Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3877/3 від 03.03.2025 та всіх медичних документів стосовно ОСОБА_4 , наданих суду КНП «Обласний клінічний заклад ПД та СЗХ», то колегія суддів апеляційного суду вмотивовано відмовила у задоволенні вказаного клопотання, оскільки за змістом ч. 3 ст. 404 КПК обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. Мотивуючи своє рішення, суд констатував, що під час апеляційного розгляду захисник не навів конкретних обставин, які б свідчили про неповноту дослідження судом письмових доказів, або що усі письмові докази були досліджені судом з порушеннями та зазначив, що незгода сторони кримінального провадження з висновками, зробленими на підставі дослідженого доказу, не може бути безумовною підставою для його дослідження за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, а розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилось у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження, про що суд апеляційної інстанції і зазначив. До того ж жодних аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження обставин та доказів законним представником у касаційній скарзі не наведено. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів у цьому провадженні свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності таких дій, з чого вбачається, що відповідні доводи про недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Підсумовуючи, Верховний Суд бере до уваги, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Доказування, зокрема наявності ознак діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер діяння, обстановку його вчинення тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) складових, які підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК. Отже, на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції щодо вчинення ОСОБА_4 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, прийнято відповідно до вимог закону і встановлених фактичних обставин у цьому провадженні та є обґрунтованим. З цих же підстав колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи законного представника про невчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння та про вбивство потерпілої іншою особою. Суд апеляційної інстанції перевірив усі доводи сторони захисту, які є аналогічними доводам касаційної скарги, надав на них вичерпні відповіді. Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК колегією суддів Верховного Суду не встановлено. Доводи касаційної скарги, які пов`язані з незгодою із оцінкою, наданою судом доказам на предмет їх достовірності, про що, серед іншого, йдеться в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не перевіряє, оскільки такі питання відносяться до компетенції перевірки апеляційного суду. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень, за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги, судами попередніх інстанцій допущено не було. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою законного представника необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2026 року щодо ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3