Постанова ККС ВС № 760/11451/15-к

Постанова Іменем України 15 березня 2018 року м. Київ справа № 760/11451/15-к провадження № 51-727км18 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100090003150, за обвинуваченням ОСОБА_7 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тбілісі (Грузія), жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК такого, що не має судимості, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. Питання щодо судових витрат та речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону. Згідно з вироком суду ОСОБА_7 у невстановлений час за невстановлених обставин придбав для особистого вживання без мети збуту психотропну речовину амфетамін, що знаходилась у прозорому пакетику, і, поклавши цей пакетик за манжет правого рукава куртки, в яку був одягнений, зберігав при собі без мети збуту. 4 квітня 2015 року близько 03:00 ОСОБА_7 зупинили працівники міліції біля кіоску «Преса» у м. Києві (Чоколовський бульвар, 3). Під час розмови внаслідок жестикулювання руками з правого рукава куртки ОСОБА_7 випав на землю поліетиленовий пакетик з амфетаміном, який у подальшому слідчо-оперативна група вилучила у присутності понятих. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що судом винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину не доведено, розгляд здійснено неповно, а вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтується на суперечливих показаннях свідків, неналежних та недопустимих доказах, які не було відкрито стороні захисту й не досліджено в суді. Стверджує, що апеляційний суд при перегляді кримінального провадження не зважив на допущені порушення, не усунув їх і безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції. Позиції учасників судового провадження Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення. Мотиви суду Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення. У поданій касаційній скарзі захисник, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу ст. 433 КПК їх перевірки до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено. Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: - показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які пояснили, що від працівників міліції їм стало відомо, як із вікна автомобіля, припаркованого на узбіччі, був викинутий мобільний телефон із залишками порошку на панелі, далі вони підійшли до затриманого ОСОБА_7 , і в ході спілкування в останнього з рукава його куртки під час активного жестикулювання руками випав пакетик із речовиною світлого кольору все це було зафіксовано на відеокамеру, запис із якої було передано працівникам міліції, а телефон та пакетик з речовиною було вилучено слідчо-оперативною групою; - фактичних даних, що містяться: у протоколі огляду місця події від 4 квітня 2015 року, відповідно до якого у присутності понятих було виявлено й вилучено згадані предмети, а згідно з висновком експерта від 30 квітня 2015 року № 1206х на вилученому телефоні та в порошкоподібній речовині виявлено амфетамін; у протоколі огляду від 27 травня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_9 передав слідчому диск з відеозаписом події, що відбулася 4 квітня 2015 року, та протоколом огляду від 4 червня 2015 року, в якому встановлено, що слідчий у присутності двох понятих, ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 переглянув цей відеозапис, після чого ОСОБА_7 відмовився надавати будь-які коментарі з приводу побаченого у відео. Також указаний відеозапис було переглянуто безпосередньо в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження, і суд дійшов обґрунтованого висновку, що він містить доказ того, що злочин вчинено ОСОБА_7 . Крім того, сам ОСОБА_7 у суді пояснив, що коли він стояв на вулиці і розмовляв із громадськими активістами, які проводили відеозйомку, то у нього випав із рукава пакетик, наповнений білим порошком, однак зауважив, що він йому не належить, і вважає, що пакетик із речовиною йому підкинули працівники міліції. Також ОСОБА_7 сказав, що сам раніше вживав наркотичні засоби, в тому числі й амфетамін, але не цього дня і при собі його не мав. Своєї вини у вчиненому не визнав і просив постановити виправдувальний вирок. Стверджував, що пройшов курс лікування, однак зробив це тільки для покращення свого стану здоров`я, від звільнення від кримінальної відповідальності на підставі вимог ч. 4 ст. 309 КК відмовився, хоча таке право йому було роз`яснено судом, про що свідчить звукозапис судового засідання. При цьому не залишилися без оцінки суду твердження ОСОБА_7 про те, що психотропну речовину йому підкинули працівники міліції, коли його обшукували. Суд розцінив їх як неправдиві, такі, що не підтвердилися жодним доказом у справі, та як спосіб уникнути відповідальності за вчинене, оскільки така версія виникла у засудженого лише під час розгляду кримінального провадження в суді, проте він повинен був і мав можливість одразу після затримання повідомити про наявність таких зловживань працівниками міліції. Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 . Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмету доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у незаконному придбанні та зберіганні психотропного засобу без мети збуту. Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 , отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом вимог ст. 94 КПК, захисником не наведено. Виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КПК. Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 , були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув і, визнавши їх неприйнятними, відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Під час апеляційного розгляду кримінального провадження були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Вони підтвердили обставини вчинення злочину й зазначили, що після того, як у ОСОБА_7 з правого рукава випав пакетик із речовиною, той намагався його підняти, однак свідки перешкодили йому це зробити. Всі події було зафіксовано на відеокамеру. Врахувавши показання свідків у сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони свідчать про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Ухвалу цього суду постановлено згідно з вимогами кримінального процесуального закону, вона відповідає положенням статей 370, 419 КПК. Неспроможними є доводи захисника про те, що суди безпідставно не звільнили ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку зі зверненням останнього до лікувального закладу, оскільки ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи на відповідній підставі, про що зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності». Крім того, згідно з ч. 8 ст. 284 КПК закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК. Разом із тим, як убачається зі звукозапису судового засідання, ОСОБА_7 було роз`яснено право звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, на що він відповів, що клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності не заявляє, скористатися таким правом не бажає. Неспроможними є і твердження захисника про недопустимість окремих доказів у провадженні, оскільки, на його думку, вони всупереч вимогам ст. 290 КПК не були відкриті стороні захисту. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 березня 2017 року № 5-364кс16 та від 12 жовтня 2017 року № 5-237кс(15)17, чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборону адресовано суду, який згідно з ч. 12 ст. 290 КПК не має права допустити наявні в них відомості як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, документи, на які посилається захисник у касаційній скарзі (протокол огляду місця події від 27 травня 2015 року, протокол огляду документу від 4 червня 2015 року, диск із відеозаписом тощо) було долучено до кримінального провадження і досліджено судом за клопотанням прокурора, про що не заперечувала сторона захисту. Зі змістом таких документів учасники судового провадження ознайомилися під час судового розгляду. Враховуючи те, що зазначені документи було отримано в ході судового провадження на підставі рішення суду за клопотанням прокурора, підстави для тверджень про порушення вимог ст. 290 КПК відсутні. Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК. Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції при розгляді справи, судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд постановив: Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3