Постанова ККС ВС № 752/22085/16-к

Постанова іменем України 10 липня 2019 року м. Київ справа № 752/22085/16-к провадження № 51-705км17 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100010010664, за обвинуваченням: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст.186 КК та виправдано, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим. Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 , рішення щодо якого не оскаржується. Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 , в інтересах засудженого ОСОБА_9 . Вирок місцевого суду скасував та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_9 та ОСОБА_6 визнав винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст.186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з дня його фактичного затримання у зв`язку з виконанням цього вироку. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 листопада 2016року по 10 квітня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено повністю, стягнуто на його користь із засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 103 755 грн та моральну шкоду в розмірі 40 000 грн в солідарному порядку. Згідно з вироком апеляційного суду, 4 листопада 2016 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , діючи спільно та узгоджено за попередньою змовою між собою, домовились заволодіти майном та грішми ОСОБА_10 та прибули до його квартири, де ОСОБА_9 , представився майором поліції на ім`я ОСОБА_11 й повідомив ОСОБА_10 , що його син вчинив ДТП і потрібна значна сума коштів для залагодження ситуації. ОСОБА_10 , турбуючись за долю сина, взяв 4 000 дол. США та 745 грн і разом із ОСОБА_9 на автомобілі під керуванням ОСОБА_6 поїхав до місця події, яка, за словами ОСОБА_9 , знаходилась на Борщагівці. Під час поїздки ОСОБА_10 звернув увагу на те, що автомобіль рухається не прямим маршрутом, у відлюдне місце, в напрямку лісу, у зв`язку з чим почав хвилюватися, намагався на ходу відкрити дверці автомобіля, але не зміг цього зробити, бо вони були заблоковані ОСОБА_6 , та почав бити скло дверей автомобіля. У відповідь на такі дії ОСОБА_9 розвернувся та ударив потерпілого в обличчя, ОСОБА_6 зупинив автомобіль, після чого спочатку ОСОБА_9 , вийшовши з автомобіля та відкривши двері з боку, де сидів ОСОБА_10 , почав його витягати з автомобіля, завдаючи ударів, а потім до нього приєднався і ОСОБА_6 , який також бив потерпілого. Разом нападники повалили потерпілого на землю, здолали його опір, обшукали кишені та відкрито заволоділи його мобільним телефоном "Нокія" вартістю 650 грн, грошовими коштами в розмірі 745 грн та 4000 дол. США, а також документами, які матеріальної цінності не представляли та на автомобілі втекли з місця події, покинувши потерпілого напризволяще. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Крім іншого, захисник посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, вказує на те, що висновки апеляційного суду в частині обвинувачення ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, не підтверджуються належними й допустимими доказами та побудовані на припущеннях. Разом з цим, з показань ОСОБА_6 вбачається, що він погодився на прохання ОСОБА_9 , за гроші відвезти його на автомобілі, проте не був обізнаний про злочинний умисел останнього. За весь час перебування разом із потерпілим та ОСОБА_9 він з автомобіля не виходив, потерпілого не бив та доказів протилежного матеріали провадження не містять, а тому твердження суду про спільність й узгодженість таких дій є нелогічною. Стверджує, що суд у своєму рішенні безпідставно послався на показання свідка ОСОБА_12 , оскільки такі показання надані з чужих слів, при цьому не надав оцінку допустимості таких показань з огляду на те, що свідок є сином потерпілого. На думку захисника, висновок суду про те, що наявність у ОСОБА_6 діагнозу «розлад психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності» не свідчить і не може свідчити про сумніви в його осудності, побудовано на припущеннях та він суперечить судові практиці. За наявності у засудженого зазначеного діагнозу слідчим не було забезпечено участь захисника, яка є обов`язковою. Також слідчим не перевірено відомості, надані ОСОБА_6 щодо наявності у нього захисника за договором та прийнято відмову від захисника за призначенням, а на прохання засудженого запросити для ознайомлення з матеріалами справи захисника ОСОБА_7 , з якою укладено договір на стадії досудового розслідування, слідчим цього зроблено не було, як і не було повідомлено захисника про завершення досудового розслідування та не відкрито матеріали досудового розслідування, як того вимагає ст. 290 КПК. Враховуючи викладене, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю, на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Позиції учасників судового провадження Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор та представник потерпілих заперечували проти задоволення цієї скарги. Мотиви Суду При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч.1 ст. 438 КПК, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість, саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції. Згідно статей 412-414 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вироком місцевого суду ОСОБА_6 було виправдано за ч. 2 ст. 186 КК, оскільки не доведено, що останнім вчинено кримінальне правопорушення. Так, будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_6 винуватість у вчиненні злочину не визнав і пояснив, що на пропозицію ОСОБА_9 він погодився за певну плату відвезти його на АДРЕСА_2 , де він залишився чекати в автомобілі, а ОСОБА_9 кудись пішов та повернувся вже з потерпілим ОСОБА_10 , котрий сів на заднє сидіння. Під`їхавши на АЗС ОСОБА_9 взяв у потерпілого 200 грн, які він використав на пальне. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розмовляли між собою та кожен окремо по телефону, розмова йшла про сина потерпілого, якого останній шукав. Перебуваючи на вул. Заболотного, ОСОБА_9 сказав потерпілому покласти телефон, а той почав робити спроби вискочити з автомобіля та бив скло рукою й тоді він зупинив автомобіль. ОСОБА_9 з ОСОБА_10 вийшли, а він в цей час розвернув автомобіль, а коли ОСОБА_9 повернувся сказав, що чоловіка не буде і вони поїхали. Потерпілого він не бив, грошей у нього не забирав, а лише погодився на пропозицію ОСОБА_9 оскільки той обіцяв заправити автомобіль та ще дати йому 300 грн. Разом з цим, як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції на підставі дослідження обставин кримінального провадження, аналізу та оцінки доказів, які були перевірені з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК та призначив відповідне покарання. Доводи захисника про необґрунтованість рішення апеляційного суду, оскільки його висновки про винуватість ОСОБА_6 не підтверджуються належними й допустимими доказами та побудовані на припущеннях, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. На думку колегії суддів, висновки апеляційного суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою з ОСОБА_9 ,за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи та підтверджені сукупністю доказів, у тому числі досліджених апеляційним судом, яким він дав належну оцінку. Так, вина засудженого безпосередньо підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_10 , який в суді першої та апеляційної інстанції дав послідовні та переконливі показання щодо обставин вчиненого злочину засудженими й пояснив, що йому зателефонували невідомі особи і повідомили, що син вчинив ДТП, тому слід зібрати велику суму грошей, а для залагоджування цієї ситуації на допомогу приїде працівник поліції майор ОСОБА_11 . Коли приїхав ОСОБА_9 , він відрекомендувався саме майором поліції ОСОБА_13 та потерпілий в подальшому так і звертався до нього, у тому числі й в присутності ОСОБА_6 . ОСОБА_10 наполіг на тому, що поїде з ОСОБА_9 на місце події. Спустившись у двір побачив автомобіль під керуванням ОСОБА_6 , він сів на заднє сидіння, оскільки не бажав щоб позаду нього сидів ОСОБА_9 . Разом з цим, пояснень причин зміни імені та по-батькові ОСОБА_9 засуджені ні в суді першої, ні в апеляційної інстанції не надали, що в свою чергу свідчить про їх домовленість ввести потерпілого в оману, видавши засудженого за працівника поліції. Крім того, як слідує з показань потерпілого ОСОБА_10 , на узгодженість дій засуджених вказує той факт, що коли вони тривалий час кружляли на автомобілі містом, а потім поїхали в сторону лісу, ОСОБА_9 , який сидів на передньому пасажирському сидінні, різко розвернувся та вдарив потерпілого в обличчя, на що він спробував відкрити двері зі своєї сторони, проте вони були заблоковані. ОСОБА_10 намагався вибити скло і в цей момент ОСОБА_9 підійшов до дверей, які розблокував ОСОБА_6 , відкрив їх та почав витягувати потерпілого з автомобіля і бити, а потім і сам ОСОБА_6 завдавав ударів ОСОБА_10 . Засуджені повалили його на землю та оскільки потерпілий був дезорієнтований та в шоковому стані, він не пам`ятає хто саме обшукував кишені та забрав гроші з мобільним телефоном, однак наголосив на тому, що після цього засуджені разом на автомобілі під керуванням ОСОБА_6 поїхали з місця події. Окрім того, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні грабіжу підтверджується показаннями свідка ОСОБА_12 , який надав суду показання, що повністю узгоджуються з показаннями потерпілого щодо обставин вчинення злочину, які сталі йому відомі від батька та підтвердив, що на місці злочину він побачив побитого ОСОБА_10 , останній пояснив, що насильство до нього застосували саме два нападники й заволоділи його грошима та майном. А згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_10 протиправними діями засуджених було завдано легких тілесних ушкоджень, що не є небезпечними для життя, котрі могли бути спричинені в день події. Також, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що жодних підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_12 та висновкам експерта стороною захисту не наведено, а припущення про те, що нібито потерпілій обмовляє засуджених з метою отримати від них значну суму грошей, що ОСОБА_10 категорично заперечив, нічим не підтверджено, а тому такі твердження не беруться до уваги судом. До того ж суд наголосив на нелогічності та непереконливості показань засуджених, наданих у суді першої та апеляційної інстанції, вказавши, що вони ігнорують і жодним чином не пояснюють встановлені у кримінальному провадженні об`єктивні факти: зміна імені та по-батькові ОСОБА_9 у спілкуванні з потерпілим у тому числі й в присутності ОСОБА_6 ; спільність та узгодженість дій засуджених, заплутування маршруту пересувань; вивезення потерпілого у нічний час у відлюдне місце; блокування дверей автомобіля; спільну втечу з місця події та залишення потерпілого напризволяще. При цьому засуджений ОСОБА_9 стверджував, що коли потерпілий почав стукати у вікно, він випустив останнього та затримався не більше ніж на дві хвилини поки ОСОБА_6 розвертався та повернувся в машину, проте ОСОБА_6 навпаки показав, що ОСОБА_9 в цей час виходив з машини приблизно на десять хвилин, а повернувшись повідомив, що потерпілий далі з ними не їде. Розглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , відкрито подолавши опір ОСОБА_10 , заволоділи його майном та грошовими коштами, з якими зникли з місяця вчинення злочину. Спільність та узгодженість дій засуджених не викликає у Суду сумнівів в наявності у них злочинного умислу, направленого на грабіж потерпілого ОСОБА_10 . Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що ці дані в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 . Суд апеляційної інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.186 КК. Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_6 , отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження апеляційного суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом вимог ст. 94 КПК, захисник у касаційній скарзі не навів. Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав немає. Доводи сторони захисту про порушення ОСОБА_6 права на захист при відкритті матеріалів досудового розслідування, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на нижченаведене. Зокрема, як зазначив у вироку апеляційний суд, у матеріалах кримінального провадження відсутні належні й допустимі відомості щодо наявності сумнівів в осудності ОСОБА_6 , питання про застосування до нього примусових заходів медичного характеру не ставилося та не вирішувалося органом досудового розслідування чи судом, також про це не зазначала й сторона захисту. А наявна в матеріалах справи довідка про те, що ОСОБА_6 перебуває під наркологічним диспансерним наглядом з діагнозом «розлад психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності» не свідчить і не може свідчити про сумніви в осудності останнього та можливості застосування до нього примусових заходів медичного характеру. З урахуванням поведінки засудженого на момент вчинення злочину та розгляду кримінального провадження, відсутності жодних даних щодо його осудності, стану психічного та фізичного здоров`я останнього (має право на управління та керує автомобілем), суд дійшов висновку про те, що право на захист ОСОБА_6 при відкритті матеріалів досудового розслідування за відсутності його захисника порушено не було, оскільки підстав для обов`язкової участі захисника, визначених у ст. 52 КПК судом не встановлено. Аналогічна позиція викладена в правому висновку, який міститься у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (51-7003кмо18) та в якому зазначено, що самі собою факти перебування осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чипсихічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже, і про обов`язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК. При здійсненні судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров`я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо. З огляду на викладене, наявність зазначеного діагнозу у ОСОБА_6 , за відсутності установлених конкретних ознак хворобливого стану психіки, яке ускладнює повноцінно брати йому участь у судовому засіданні й захищатися відпред`явленого обвинувачення, не є такими обставинами, що вимагають обов`язкової участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК. До того ж, згідно з актом від 23 грудня 2016 року складеним слідчим в присутності понятих, засуджений ОСОБА_6 відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та отримання обвинувального акту з реєстром. Цього ж дня ОСОБА_6 відмовився від захисника за призначенням зазначивши, що уклав договір з іншим захисником, однак не вказав слідчому з яким саме. При цьому, захисник ОСОБА_7 не повідомила слідчому про укладення такого договору, не надала йому відповідні документи до закінчення досудового розслідування, а тому слідчий не був обізнаний, що згаданий захисник здійснює захист ОСОБА_6 та не мав можливості викликати захисника для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. За таких обставин кримінального провадження, ненадання захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування, в цьому конкретному випадку, не може свідчити про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК, та як наслідок невизнання відомостей, що містяться в матеріалах, як докази. Вирок апеляційного суду містить належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 420 КПК. Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог статей 50,65КК з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Воно є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3