Постанова ККС ВС № 760/16768/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2023 року м. Київ справа № 760/16768/20 провадження № 51-3264км23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100090003845, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 20 серпня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки. Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні умисних дій, що виразились у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, які супроводжувались особливою зухвалістю, з опором іншим громадянам, які припиняли його хуліганські дії, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень (ножа, який не є холодною зброєю). В результаті протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 було заподіяно легких тілесних ушкоджень (колото-різана рана на задній поверхні грудної клітини), а потерпілому ОСОБА_9 - середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень (різана рана щоки, обширна різана рана по поверхні колінного суглобу з ушкодженням нерву, м`язу, вен коліна, капсульного апарату суглобу, що супроводжувалось розвитком геморагічного шоку 11 ступеню, а також садна колінного суглобу та гомілки). Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок районного суду в частині призначеного покарання ОСОБА_6 та звільнення від його відбування скасував, та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишив без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі з доповненнями захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду, як незаконний і необґрунтований. На думку захисника, призначене ОСОБА_6 районним судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення, оскільки таке виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства. Натомість, суд апеляційної інстанції суттєво погіршив становище засудженого призначивши йому більш суворе покарання у вигляді позбавлення волі, яке не відповідає обставинам кримінального провадження та особі винного, а тому його рішення підлягає скасуванню. Позиції учасників судового провадження Засуджений підтримав касаційну скаргу подану захисником та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги. Мотиви Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 296 КК в касаційній скарзі захисником не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються. Доводи захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з нижченаведеного. Так, згідно з приписами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону дотримався. Так, судом першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким, а санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років. З вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, стан його здоров`я, наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі статей 75, 76 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Проте з таким рішенням не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що при призначенні засудженому покарання місцевим судом не було дотримано вимог закону щодо загальних засад призначення покарання. Зокрема, в достатній мірі не враховано дані про особу винного та конкретні обставини справи, що як наслідок, вказує на невідповідність призначеного покарання особі ОСОБА_6 та тяжкості вченого ним злочину, а також свідчить про необґрунтоване застосування до нього положень ст. 75 КК. Про вказані порушення прокурор зазначав в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим просив призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі. При цьому, ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд належним чином оцінив і врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке є тяжким (поєднане з застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу), дані про особу винного, котрий в силу ст. 89 КК не судимий, має на утриманні малолітню дитину, яку сам виховує, має постійне місце проживання і реєстрації. Суд врахував наявність пом`якшуючих покарання обставин (щире каяття і відшкодування завданих збитків потерпілим) та відсутність обставин, що його обтяжують. Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покараннятакож урахував конкретні обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_6 сам спровокував конфліктну ситуацію, будучи в громадському місці, за допомогою ножа, заподіяв тілесні ушкодження двом особам, що вказує на підвищену суспільну небезпеку його дій. Зокрема, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 , перебуваючи в громадському місці, затіяв конфлікт з особами, котрі сиділи на лавочці скверу та відпочивали, вдарив своєю головою в голову ОСОБА_10 . В подальшому, дістав з одягу ніж, яким спочатку завдав удару зі спини потерпілому ОСОБА_8 , заподіявши йому легких тілесних ушкоджень, а потім завдав ударів ножем в область обличчя та ноги ОСОБА_9 , чим заподіяв останньому легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Після чого, ОСОБА_6 зник з місця події та в подальшому був затриманий працівниками поліції. Обставини вчинення злочину засуджений підтвердив у суді. Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, а також дані про особу винного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років, яке є мінімальним, що передбачено санкцією ч. 4 ст. 296 КК. Разом із цим, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, оскільки враховуючи усі обставини справи вважав неможливим його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, з чим погоджується й колегія суддів. Таким чином, обране апеляційним судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК, принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК є законним та обґрунтованим. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування до засудженого вимог ст. 69 КК, на яку є посилання в касаційній скарзі захисника. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненому злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Київського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3