Ухвала КГС ВС № 908/2750/25

УХВАЛА 20 липня 2026 року м. Київ cправа № 908/2750/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 (головуючий суддя - Джепа Ю.А. суддя: Фещенко Ю.В., Мартинюк С.В.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 (суддя Федько О.А.) у справі №908/2750/25 за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЛІДЕР ПЛЮС", про визнання недійсним рішення загальних зборів від 14.05.2023 в частині питань 4 та 5 порядку денного, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЛІДЕР ПЛЮС" (далі також - ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС") про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" від 14.05.2023 в частині питань 4 та 5 порядку денного, яке оформлене Протоколом №11 від 14.05.2023. Господарський суд Запорізької області рішенням від 14.01.2026 у справі №908/2750/25 позов ОСОБА_1 до ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" задовольнив частково. Визнав недійсним рішення загальних зборів ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС", яке оформлено протоколом №11 від 14.05.2023, в частині питання 5 порядку денного, про затвердження розміру щомісячних внесків на управління будинком за період 01.01.2018 по 01.04.2020, та з 01.04.2020 по 01.06.2023; затвердження розміру щомісячних внесків на управління будинком за період з 01.01.2018 у розмірі 5,00 грн за 1 м кв. для житлових приміщень, та у розмірі 2,50 грн за 1 м кв. для нежитлових приміщень, а також у розмірі 6,50 грн за 1 м кв. для житлових приміщень та у розмірі 4,70 за 1 м кв. для нежитлових приміщень з 01.04.2020 у зв`язку із скасуванням Господарським судом Запорізької області рішень загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку "ЛІДЕР ПЛЮС", а саме п.4 протоколу 6 від 16.12.2017 та п.5 протоколу 10 від 15.12.2019, справа №336/5470/20. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 514 грн. Господарський суд Запорізької області додатковим рішенням від 30.01.2026 у справі №908/2750/25 заяву ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" про відшкодування судових витрат у справі №908/2750/25 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, в іншій частині заяви відмовив. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі №908/2750/25 задовольнив частково. Стягнув з ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 450,60 грн, в іншій частині заяви відмовив. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2026 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 30.01.2026 у справі №908/2750/25 залишив без змін. ОСОБА_1 звернувся 29.06.2026 засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, поновити строк на оскарження, змінити рішення від 30.01.2026 та постанову (від 20.05.2026) в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги позивача, та прийняти нове. Перевіривши матеріали касаційної скарги (з урахуванням очевидної помилки в прохальній частині касаційної скарги, а саме в даті оскаржуваного рішення, правильною ж є 14.01.2026), Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке. Виходячи з приписів частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, вона залишається без руху. Строк на касаційне оскарження. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 290 ГПК до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності. Відповідно до частин першої та другої статті 288 ГПК касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Предметом касаційного оскарження є, зокрема, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 (постанова складена 29.05.2026), останнім днем оскарження якої відповідно до норм ГПК є 18.06.2026. 29.06.2026, про що свідчать дані поштового конверту, в якому надійшла касаційна скарга, тобто поза межами процесуального строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 288 ГПК, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в тексті якої викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, обґрунтоване тим, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 ним отримано через зв`язок УКРПОШТИ 09.06.2026. Розглянувши вищевказане клопотання, суд касаційної інстанції визнає вказані у клопотанні підстави для поновлення строку неповажними, відтак вважає, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з цих підстав не підлягає задоволенню, оскільки в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 290 ГПК скаржником до касаційної скарги не додано належних доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції саме 09.06.2026. Такими доказами можуть бути: (1) поштовий конверт з трек-номером, у якому копія оскаржуваного судового рішення надійшла скаржникові; (2) витяг (копія) електронного повідомлення; (3) рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повертається до відповідного суду після вручення судового рішення та долучається до матеріалів справи. Нормами ГПК не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, у зв`язку з лише самим посиланням на дату отримання копії судового рішення. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та надати суду відповідні докази. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали скаржникові реалізувати своє право на подання касаційної скарги протягом законодавчо встановленого терміну, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, визнаються судом неповажними, оскільки скаржник не надав суду належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Відповідно до частини третьої статті 292 ГПК касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі частини третьої статті 292 ГПК, із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків, а саме подання Верховному Суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням інших підстав для його поновлення. Щодо вимог особи, яка подає касаційну скаргу. Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 290 ГПК у касаційній скарзі повинні бути зазначені судові рішення, що оскаржуються та вимоги особи, яка подає касаційну скаргу. Вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями статті 308 ГПК, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті. Аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію про те, які судові рішення оскаржуються та які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень. У прохальній частині касаційної скарги, з очевидною помилкою в даті оскаржуваного судового рішення, скаржник просить змінити рішення від 30.01.2026 та постанову в частині відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, та прийняти нове. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 6 частини другої статті 290 ГПК, оскільки прохальна частина касаційної скарги не містить чітких та однозначних вимог щодо оскаржуваних рішень з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 308 ГПК, а саме: скаржник не вказує, яке саме нове рішення він просить ухвалити Суд касаційної інстанції після зміни оскаржуваних судових рішень у цій справі. З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК, Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати вимоги особи, яка подає скаргу. У зв`язку з вищенаведеним, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху відповідно до частини другої статті 292 ГПК. Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у справі №908/2750/25 є викладення касаційної скарги у новій редакції з уточненням/конкретизуванням вимог касаційної скарги. Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Як убачається з касаційної скарги ОСОБА_1 , визначив як підставу оскарження вищезазначених судових рішень пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним. Разом з тим, скаржником частково дотримано вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК не обґрунтовано посиланням на певну норму (норми) права щодо застосування якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду), єдину практику застосування якої (яких) необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись. У зв`язку з вищенаведеним, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху відповідно до частини другої статті 292 ГПК. Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у цій справі є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства. Щодо сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір". Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028 грн. Скаржник оскаржує рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено одну вимогу немайнового характеру. Підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір встановлений у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми. З урахуванням викладеного при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 6 056 грн (3 028 х одна немайнова вимога) х 200% ставки). Скаржник не додав до касаційної скарги документа, який підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, натомість заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору чи/або зменшення сплати судового збору, обґрунтовуючи його тим, що він є пенсіонером, а сума судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника. Окрім того, скаржник зазначає, що є учасником бойових дій. На підтвердження вказаного вказує про долучення відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом за 2024-2025 роки та копію посвідчення УДБ, однак означені документи відсутні в додатках даного клопотання згідно Акта Верховного Суду від 03.07.2026. Розглянувши зазначене клопотання, Верховний Суд зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 123 ГПК розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Питання щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі №9901/311/19, за результатами розгляду якого 09.10.2019 було прийнято постанову та зроблено висновок про обмеження застосування цієї норми розглядом питань, пов`язаних з соціальним захистом учасників бойових дій та прирівняних до них осіб відповідно до статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зазначено, що, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". При цьому, на розгляд Великої Палати Верховного Суду була передана справа №905/1426/23 для відступлення від висновку щодо обмеженого застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 у справі №9901/311/19, однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2025 зазначена справа була повернута на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зазначивши, що із часу ухвалення нею 09.10.2019 постанови у справі №9901/311/19 і постанови від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17 щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає підстав стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого висновок із цих постанов втратив би зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості. Предметом позову у цій справі, є вимоги ОСОБА_1 до ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників ОСББ "ЛІДЕР ПЛЮС" від 14.05.2023 в частині питань 4 та 5 порядку денного, яке оформлене Протоколом №11 від 14.05.2023. Тобто ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у справі щодо спору, який не стосується питань, пов`язаних із захистом прав скаржника саме як учасника бойових дій з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а відтак у цьому випадку на нього не поширюється дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за подання ОСОБА_1 касаційної скарги на судові рішення у цій справі підлягає сплаті на загальних підставах у розмірі, визначеному статтею 4 Закону України "Про судовий збір". Крім того, частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/1061/20). Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про звільнення від сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об`єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64). У клопотанні відсутні докази, що підтверджують реальну фінансову неспроможність скаржника сплатити судовий збір (акт Верховного Суду від 03.07.2026 №32.1-14/263). Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що подане клопотання не містить документів, які б підтверджували об`єктивну неможливість сплатити судовий збір на момент звернення з касаційною скаргою. Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"). З огляду на викладене та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення (зменшення) сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у цій справі, а відтак, у задоволенні клопотання необхідно відмовити. Скаржник не надав документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, тобто касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Ураховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у цій справі підлягає залишенню без руху на підставі частини другої та третьої статті 292 ГПК, із наданням скаржнику строку для усунення недоліків, а саме подання Верховному Суду: (1) заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням підстав для його поновлення та наданням доказів в підтвердження поважності причин пропуску встановленого строку; (2) у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства касаційної скарги; (3) документа, що підтверджує сплату судового збору у сумі 6 056 грн, за наведеними нижче реквізитами: - Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; - Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; - Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); - Код банку отримувача (МФО): 899998; - Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; - Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Суд звертає увагу скаржника на те, що необхідними реквізитами для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга, та дата судового рішення, що оскаржується. Реквізити рахунків для зарахування судового збору за подання касаційної скарги розміщено також на офіційному вебсайті Верховного Суду. При цьому звертається увага на те, що заяву про усунення недоліків, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання. Згідно з частиною четвертою статті 174 та частиною другою статті 292 ГПК якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулась із касаційною скаргою. Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 288, 290, 292, 314 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Підстави, наведені у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у справі №908/2750/25, визнати неповажними.

2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення (зменшення) сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №908/2750/25.

3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у справі №908/2750/25 залишити без руху.

4. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

5. Роз`яснити ОСОБА_1 , що якщо заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у цій справі не буде подано скаржницею в зазначений строк, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК.

6. Роз`яснити ОСОБА_1 , що невиконання у встановлений строк інших вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги без розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий С. В. Бакуліна Судді О. Р. Кібенко В. І. Студенець