Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/14029/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" липня 2026 р. Справа№ 910/14029/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тарасенко К.В. суддів: Коробенка Г.П. Кравчука Г.А. секретар судового засідання: Гріщенко А.О. за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 15.07.2026 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 (суддя - Демидов В.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про стягнення 155 534,96 грн ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про стягнення заборгованості за договором, укладеним у спрощений спосіб, у розмірі 155 534,96 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 149 913,04 грн., 3 % річних у розмірі 2 359,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 262,79 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не було виконано зобов`язання стосовно повної оплати за поставлений товар. 1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 позовні вимоги задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» заборгованості у розмірі 35 099,36 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» основну заборгованість у розмірі 114 813,68 грн, 3 % річних у розмірі 2 354,72 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 262,79 та судовий збір у розмірі 2 422,33 грн, в іншій частині позову відмовлено. Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що кошти в розмірі 35 099,36 грн. сплачені відповідачем після звернення позивача до суду із позовом у цій справі, провадження у справі в частині вимог про стягнення 35 099,36 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. Позовні вимоги в частині стягнення 114 813,68 грн судом першої інстанції визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Розрахунки 3 % річних судом визнано арифметично неправильними, а тому за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 2354,72 грн, в іншій частині слід відмовити. Інфляційні втрати задоволено в межах заявлених позовних вимог. 1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду міста Києві від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про стягнення 155 534,96 грн. Крім того, скаржник просить суд призначити справу до судового розгляду із повідомлення учасників справи. Також, апелянт просить суд викликати в судове засідання свідка та витребувати у ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» ряд документів, які зазначені в п.3 прохальної частини апеляційної скарги.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ: 2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14029/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/14029/25. 19.02.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» надійшов відзив на апеляційну скаргу. До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14029/25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 - залишено без руху, надано строк на усунення недоліків. 06.03.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14029/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 та призначено розгляд апеляційної скарги на 27.05.2026. 27.05.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці за сімейними обставинами. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 розгляд справи №910/14029/25 призначено на 17.06.2026. 17.06.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.07.2026. 22.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, зокрема заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та призначено судове засідання по справі №910/14029/25 у режимі відеоконференції на 08.07.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про виклик в судове засідання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» документів. Оголошено перерву у судовому засіданні у справі №910/14029/25 до 15.07.2026 та викликано в судове засідання уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» та визнано його явку в судове засідання обов`язковою. 14.07.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 15.07.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» надійшли: - заява, у якій відповідач просить визнати обов`язковою особисту участь директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» Штибеля Максима Васильовича у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду у справі №910/14029/25 та викликати вказану особу в судове засідання; - клопотання про витребування доказів. 2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Відповідач вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, з порушенням права апелянта на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне: - позивач стверджує, що частина коштів була сплачена за інші поставки, однак в матеріалах справи відсутні будь-які видаткові накладні на такі поставки, відсутні податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН на відповідні суми, відсутні договори, рахунки або акти приймання-передачі; - суд першої інстанції без наявності будь-яких доказів, які підтверджували б заперечення позивача щодо інших поставок, дійшов до припущення на користь позивача, чим порушив принцип рівності усіх учасників справи та змагальності; - судом відмовлено в отриманні доказів, які могли спростувати твердження позивача, чим порушено принцип рівності сторін; - станом на день подачі позовної заяви до суду борг перед ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» становив 35 099,36 грн, а не 149 913,04 грн. Це підтверджується наданими суду платіжними документами, а також актом звірки, який ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» надсилав ТОВ «ЕВРОНОВА» з використанням платформи електронного документообігу «ПТАХ». Дата відправки - 10.09.2025 16:21 год. У вказаному акті усі платежі, окрім платежу на суму 35 099,36 грн згідно платіжної інструкції №1842 від 17.11.2025, були зараховані по взаємовідносинах між сторонами, а тому поведінка позивача є суперечливою; - відтак, скаржник зазначає, що суд першої інстанції протиправно не надав належної оцінки вказаному акту звірки, чим порушив вимоги статей 74, 86 ГПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів у справі. 2.3. узагальнені доводи та заперечення іншого учасника справи Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив наступне: - апелянт до апеляційної скарги додає нові докази, які взагалі не були подані до суду першої інстанції, а саме податкові накладні, реєстр по податковим накладним, невідомий скріншот, акти звірок, при цьому, відповідач взагалі не посилається на вказані докази в апеляційній скарзі, більш того жодним чином не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому позивач просить суд не приймати дані докази; - предметом спору у даній справі є заборгованість згідно 5-ти зазначеним у позовній заяві видаткових накладних, які до речі повністю визнаються Відповідачем (про що зазначено навіть у відзиві), та були частково сплачені, а також відповідач визнав існування заборгованості та після подання позовної заяви до суду частково сплатив Позивачеві 35 099,36 грн, у зв`язку з чим провадження в цій частині було закрито; - підписаний односторонньо акт звірки, який взагалі відсутній у Позивача не може вважатися первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт виникнення заборгованості, водночас як такий акт не підписаний зі сторони відповідача; - Господарський суд міста Києва з дотриманням норм процесуального і правильним застосуванням норм матеріального права виніс законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову. Крім того, позивач заперечив проти заявлених відповідачем клопотань про виклик свідка та витребування доказів. Позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. 2.4. явка в судове засідання У судове засідання 15.07.2026 з`явилися представники учасників справи. Представник відповідача відмовився від клопотання про відкладення розгляду справи, а також підтримав подані 15.07.2026 клопотання, а саме: (1) заяву про визнання обов`язковою особистої участі директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» Штибеля Максима Васильовича у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду у справі №910/14029/25 та виклик вказаної особи в судове засідання; (2) клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» доказів, а саме: - оборотно-сальдові відомості та картки рахунків 361, 6811, 6432, 6431, 311 за період з 01.03.2025 по 16.12.2025 по усіх взаємовідносинах ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» із ТОВ «ЕВРОНОВА»; - договори, акти, видаткові накладні та інші первинні документи та/або бухгалтерські документи, на підставі яких ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» стверджує, що сплачені ТОВ «ЕВРОНОВА» кошти були зараховані за інші поставки, а не за зобов`язання, які є предметом спору у справі № 910/14029/25. Колегія суддів враховує, що ухвалою суду від 17.03.2026, зокрема, роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі в строк до 31.03.2026 (п.3) та встановлено строк для подачі заяв, пояснень, клопотань, заперечень в межах строків наданих судом для подання відзиву (п. 4). Разом з тим, вказаною ухвалою попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України (п.5). Відповідно до частини другої статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Оскільки клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» надійшли з порушенням строку, визначеного судом, а заявником не наведено обґрунтованих причин пропуску відповідного строку, як і не заявлено клопотання про його поновлення, то заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про визнання обов`язковою особистої участі директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» Штибеля Максима Васильовича у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду у справі №910/14029/25 та виклик вказаної особи, та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» доказів, що надійшли до суду 15.07.2026, підлягають залишенню без розгляду. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні. 2.5. інші процесуальні дії Судова колегія встановила, що до апеляційної скарги додано документи, які відсутні в матеріалах справи, не оцінювались судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення у справі, тобто фактично є новими доказами. Натомість, в тексті апеляційної скарги відсутні посилання на додані документи, як і відсутнє клопотання сторони про приєднання їх до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду справи. Відповідно до частин 1, 2 3,4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. За змістом частин 1-3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань. Разом з тим, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. Відповідачем не наведено жодних підстав неможливості надання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції. У процесі апеляційного провадження апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України має визначені межі перегляду справи, а з огляду на те, що відповідачем не заявлено відповідного клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, чи клопотання про поновлення строку на подання доказів з обґрунтуванням причин неподання їх до суду першої інстанції - додані до апеляційної скарги нові докази не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА. 3.ПОЗИЦІЯ СУДУ: 3.1. встановлені судом першої інстанції обставини Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» було здійснено поставку Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» цегли СОР-200/1,8/25 за наступними видатковими накладними: - 07.04.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 55 186,32 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000025 від 07.04.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000046 від 03.04.2025 року на суму 55 186,32 грн).; - 05.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 55 186,32 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000027 від 05.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000052 від 02.05.2025 року на суму 55 186,32 грн.); - 08.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 56 264,88 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000029 від 08.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000054 від 07.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.); - 13.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 56 264,88 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000030 від 13.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000062 від 02.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.); - 25.06.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 7010,64 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000042 від 25.06.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000082 від 24.06.2025 року на суму 7010,64 грн.). Всього за вищенаведеними видатковими накладними було поставлено товару на загальну суму 229 913,04 грн. Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено частково оплату за поставлений товар, а саме: - ТОВ «ЕВРОНОВА» сплатило згідно виставленого рахунку - фактури №СФ-0000052 від 02.05.2025 лише 30 000,00 грн.(що підтверджується банківською випискою за 07.05.2025 року), в результаті чого заборгованість останнього за видатковою накладною № PH- 0000027 від 05.05.2025 року на сьогоднішній день складає 25 186,32 грн.; - ТОВ «ЕВРОНОВА» сплатило згідно виставленого рахунку - фактури №СФ-0000062 від 02.05.2025 року 50 000,00 грн. (що підтверджується банківською випискою за 13.05.2025 року), в результаті чого заборгованість останнього за видатковою накладною № PH-0000030 від 13.05.2025 року на сьогоднішній день складає 6 264,88 грн. 3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права Позивач вважає, що заборгованість у ТОВ «ЕВРОНОВА» перед ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» за вищенаведеними видатковими накладними складає 149 913,04 грн. 19.09.2025 року Позивач надіслав Відповідачу вимогу про повернення коштів, проте остання залишилася повністю поза увагою, а заборгованість непогашеною. Заперечуючи стосовно позовних вимог, відповідач зазначає, що на виконання своїх зобов`язань ТОВ «ЕВРОНОВА» здійснило оплату на поточні рахунки ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП», а саме: 55 186,32 грн згідно платіжної інструкції №57 від 17.03.2025; 55 186,32 грн згідно платіжної інструкції №74 від 24.03.2025; 20 000,00 грн згідно платіжної інструкції №85 від 03.04.2025; 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №98 від 17.04.2025; 30 000,00 гри згідно платіжної інструкції №1290 від 07.05.2025; 50 000,00 грн згідно платіжної інструкції №1307 від 13.05.2025; 100 000,00 грн згідно платіжної інструкції №136 від 17.06.2025; 35 099,36 грн згідно платіжної інструкції №1842 від 17.11.2025. Отже, за доводами відповідача, ТОВ «ЕВРОНОВА» перерахувало на користь ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» грошові кошти за поставлену цеглу на загальну суму 395 472,00 грн, а тому поточне сальдо по вказаним взаємовідносинам становить 0 грн. Крім того, відповідач стверджує, що вказане підтверджується актом звірки, який ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» надсилав ТОВ «ЕВРОНОВА» з використанням платформи електронного документообігу «ПТАХ», дата відправки - 10.09.2025 16:21 год. У вказаному акті усі платежі, окрім платежу на суму 35 099,36 грн згідно платіжної інструкції №1842 від 17.11.2025, були зараховані по взаємовідносинах між сторонами, а тому поведінка позивача є суперечливою. Аналогічної позиції дотримується відповідач і в апеляційній скарзі. З огляду на те, що відповідачем не було виконано зобов`язання стосовно повної оплати за поставлений товар з урахуванням клопотання позивача про закриття провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» суми основного боргу у розмірі 35 099,36 грн., позивач просить стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 120 435,60 грн., з яких сума основного боргу у розмірі 114 813,68 грн., 3 % річних у розмірі 2 359,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 262,79 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується судова колегія з огляду на наступне. Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну. Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОРС ГРУПП» було здійснено поставку Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» цегли СОР-200/1,8/25 за наступними видатковими накладними: - 07.04.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 55 186,32 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000025 від 07.04.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000046 від 03.04.2025 року на суму 55 186,32 грн).; - 05.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 55 186,32 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000027 від 05.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000052 від 02.05.2025 року на суму 55 186,32 грн.); - 08.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 56 264,88 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000029 від 08.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000054 від 07.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.); - 13.05.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 56 264,88 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000030 від 13.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000062 від 02.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.); - 25.06.2025 року ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» поставило на користь ТОВ «ЕВРОНОВА» замовлену цеглу СОР-200/1,8/25 на загальну суму 7010,64 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № PH-0000042 від 25.06.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000082 від 24.06.2025 року на суму 7010,64 грн.). Відповідачем у свою чергу було здійснено згідно платіжних інструкцій наступні оплати: - 17.03.2025 платіжна інструкція №57 оплата у розмірі 55 186,32 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000027 від 13.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; - 24.03.2025 платіжна інструкція №74 оплата у розмірі 55 186,32 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000034 від 17.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; - 03.04.2025 платіжна інструкція №85 оплата у розмірі 20000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=3 333,33 грн»; - 17.04.2025 платіжна інструкція №98 оплата у розмірі 50 000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=8333,33 грн»; - 07.05.2025 платіжна інструкція №1290 оплата у розмірі 30000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №52 від 02.05.2025, у т.ч. ПДВ 20%=5000 грн»; - 13.05.2025 платіжна інструкція №1307 оплата у розмірі 50000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №62 від 13.05.2025, у т.ч. ПДВ 20%=8333,33 грн»; - 17.06.2025 платіжна інструкція №136 оплата у розмірі 100 000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно договору №10/03/2025 від 10.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=16666,67 грн»; - 17.11.2025 платіжна інструкція №1842 оплата у розмірі 35099,36 грн призначення платежу: «доплата за цеглу, згідно рахунків №54 від 07.05.2025, №62 від 13.05.2025 р. та №82 від 24.06.2025 у т.ч. ПДВ 20%=5849,89 грн». Позивач, заперечуючи стосовно відсутності у відповідача заборгованості, зазначив, що відповідач надав до суду документи та банківські виписки по інших взаємовідносинам та поставкам, а також і оплати, які взагалі не є предметом даного спору. Колегія суддів враховує, що ані позивач, ані відповідач не надали доказів про зарахування оплачених коштів відповідачем по іншим зобов`язанням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА». При цьому, враховуючи заперечення позивача в частині того, що відповідач надав до суду документи та банківські виписки по інших взаємовідносинам та поставкам, а також і оплати, які взагалі не є предметом даного спору з урахуванням долучених представником відповідача платіжних інструкцій, зокрема: 17.03.2025 платіжна інструкція №57 оплата у розмірі 55 186,32 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000027 від 13.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; 24.03.2025 платіжна інструкція №74 оплата у розмірі 55 186,32 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000034 від 17.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; 03.04.2025 платіжна інструкція №85 оплата у розмірі 20000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=3 333,33 грн»; - 17.04.2025 платіжна інструкція №98 оплата у розмірі 50 000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=8333,33 грн»; 17.06.2025 платіжна інструкція №136 оплата у розмірі 100 000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно договору №10/03/2025 від 10.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=16666,67 грн», суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносин між позивачем та відповідачем є триваючими. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто ,з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку. У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 911/2630/18 викладено правовий висновок, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості проводиться в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи із зазначенням загальної підстави - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18. Як правильно встановлено судом першої інстанції, із поданих відповідачем платіжних інструкцій вбачається, що останнім у всіх платіжних інструкціях було чітко визначено призначення платежу. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем згоди на зміну призначення платежів, зарахування цих платежів згідно зі ст. 534 ЦК України в односторонньому порядку неможливе. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем частково оплачено товар за: - видатковою накладною № PH-0000027 від 05.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000052 від 02.05.2025 року на суму 55 186,32 грн.), відповідачем оплачено 07.05.2025 платіжна інструкція №1290 оплата у розмірі 30000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №52 від 02.05.2025, у т.ч. ПДВ 20%=5000 грн»; - видатковою накладною № PH-0000030 від 13.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000062 від 02.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.), відповідачем оплачено 13.05.2025 платіжна інструкція №1307 оплата у розмірі 50000,00 грн призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №62 від 13.05.2025, у т.ч. ПДВ 20%=8333,33 грн» та 17.11.2025 платіжна інструкція №1842 оплата у розмірі 35099,36 грн призначення платежу: «доплата за цеглу, згідно рахунків №54 від 07.05.2025, №62 від 13.05.2025 р. та №82 від 24.06.2025 у т.ч. ПДВ 20%=5849,89 грн». - видатковою накладною № PH-0000042 від 25.06.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000082 від 24.06.2025 року на суму 7010,64 грн.), відповідачем оплачено 17.11.2025 платіжна інструкція №1842 оплата у розмірі 35099,36 грн призначення платежу: «доплата за цеглу, згідно рахунків №54 від 07.05.2025, №62 від 13.05.2025 р. та №82 від 24.06.2025 у т.ч. ПДВ 20%=5849,89 грн». Таким чином, неоплаченим залишається товар за видатковими накладними: № PH-0000029 від 08.05.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000054 від 07.05.2025 року на суму 56 264,88 грн.); № PH-0000025 від 07.04.2025 року (рахунок-фактура №СФ-0000046 від 03.04.2025 року на суму 55 186,32 грн). На переконання судової колегії, судом першої інстанції вмотивовано відхилено посилання відповідача на наступні платіжні інструкції: платіжна інструкція №57 від 17.03.2025, оплата у розмірі 55 186,32 грн, призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000027 від 13.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; платіжна інструкція №74 від 24.03.2025, оплата у розмірі 55 186,32 грн, призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000034 від 17.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=9197,72 грн»; платіжна інструкція №85 від 03.04.2025 оплата у розмірі 20000,00 грн, призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=3 333,33 грн»; платіжна інструкція №98 від 17.04.2025, оплата у розмірі 50 000,00 грн, призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно рахунку №СФ-0000038 від 24.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=8333,33 грн»; платіжна інструкція №136 від 17.06.2025, оплата у розмірі 100 000,00 грн, призначення платежу: «оплата за цеглу, згідно договору №10/03/2025 від 10.03.2025, у т.ч. ПДВ 20%=16666,67 грн», з огляду на те, що у призначеннях платежу вказані рахунки, які відсутні в матеріалах справи, а відтак встановити на підставі яких видаткових накладних виставлялись останні суд не вбачає за можливе. Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. 19.09.2025 року Позивач надіслав Відповідачу вимогу про повернення коштів, проте остання залишилася повністю поза увагою, а заборгованість непогашеною. Строк оплати товару сторони не встановили, між тим, за правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відтак, відповідна оплата мала бути здійснена відповідачем негайно після прийняття товару, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач, як кредитор, пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України. Як було зазначено вище, позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за Договором укладеним у спрощений спосіб у розмірі 155 534,96 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 149 913,04 грн., 3 % річних у розмірі 2 359,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 262,79 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторонами повідомлено про оплату відповідачем 17.11.2025 року у день відкриття провадження у справі №910/14029/25 позивачеві 35 099,36 грн. Призначення платежу: доплата за цеглу згідно рахунків №54 від 07.05.2025 року, №62 від 13.05.2025 року, №82 від 26.04.2025 року. Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За приписами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України). Відтак, оскільки кошти в розмірі 35 099,36 грн. сплачені відповідачем після звернення позивача до суду із позовом у цій справі, провадження у справі в частині вимог про стягнення 35 099,36 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. З урахуванням вказаного, предметом розгляду у даній справі є спір на суму 120 435,60 грн., що складається з суми основного боргу у розмірі 114 813,68 грн., 3 % річних у розмірі 2 359,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 262,79 грн. В обґрунтування своїх доводів стосовно відсутності заборгованості відповідач посилається на акт звірки від 30.06.2025 року, який за доводами скаржника, суд неналежно дослідив. Посилаючись на вказаний документ, відповідач стверджує, що станом на день подачі позовної заяви до суду борг перед ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» становив 35 099,36 грн, а не 149 913,04 грн. Це підтверджується актом звірки, який ТОВ «ВЕНДОРС ГРУПП» надсилав ТОВ «ЕВРОНОВА» з використанням платформи електронного документообігу «ПТАХ», дата відправки - 10.09.2025 16:21 год. У вказаному акті усі платежі, окрім платежу на суму 35 099,36 грн, згідно платіжної інструкції №1842 від 17.11.2025, були зараховані по взаємовідносинах між сторонами, а тому поведінка позивача є суперечливою. Дослідивши наведені аргументи відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Сам по собі акт звірки не є первинним документом і не доводить факт господарської операції: поставки, надання послуг тощо. Він має інформаційний характер і лише фіксує стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств, які мають бути підтверджені накладними, актами, платіжками тощо. Таку позицію висловив Верховний Суд в постановах від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17) Акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі у підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Цей висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Судова колегія наголошує, що у призначеннях платежу платіжних інструкцій, наданих відповідачем, вказані рахунки, які відсутні в матеріалах справи, а також первинні документи, на підставі яких можливо було б встановити за що здійснювалась оплата. У контексті вказаного суд апеляційної інстанції наголошує, що позовні вимоги мотивовано наявністю заборгованості у відповідача за конкретними видатковими накладними та відповідними рахунками, що додані до позову. Разом з цим, колегія суддів сприймає критично посилання відповідача на акт звірки, оскільки виходячи з матеріалів справи, такий акт звірки від 30.06.2025 (а.с. 69-70) підписаний лише зі сторони позивача з накладенням ЄЦП, що у свою чергу заперечується позивачем, натомість як зі сторони відповідача такий документ не підписано. Таким чином, посилання відповідача на акт звірки колегія суддів відхиляє, оскільки такий документ по - перше, не є первинним документом, по - друге, інформація, наведена в ньому, не підтверджена первинними документами, а по - третє, такий акт не містить підписів обох сторін господарських правовідносин. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 114 813,68 грн основного боргу, оскільки такі вимоги підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Щодо вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 2 359,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 262,79 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання. Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV). Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті. З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок). Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку). Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку). Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній виконано неправильно та за розрахунком суду до стягнення з відповідача підлягає 3% річних у розмірі 2354,72 грн. В іншій частині слід відмовити. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, за розрахунком суду першої інстанції, вийшло більше, втім, оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 3262,79 грн. З наведеними висновками щодо розрахунків 3% та інфляційних втрат погоджується судова колегія апеляційного господарського суду. Доводи апелянта судом враховано, однак судова колегія визнає їх необґрунтованими та вважає, що судом першої інстанції було ретельно досліджено матеріали справи, детально та належним чином мотивовано висновки суду, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, а твердження апелянта не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА: 4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. 4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18). За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до ч. 1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України). Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому він зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ: Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/14029/25 підлягає залишенню без змін. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/14029/25 задоволенню не підлягає.

6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ: Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА». Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВРОНОВА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі №910/14029/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2026 у справі № 910/14029/25 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14029/25 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст складено та підписано 20.07.2026. Головуючий суддя К.В. Тарасенко Судді Г.П. Коробенко Г.А. Кравчук