Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/37388/25

Справа № 127/37388/25 Провадження № 22-ц/801/1211/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2026 рокуСправа № 127/37388/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Берегового О.Ю., Панасюка О. С., розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 23 березня 2026 року у м. Вінниця суддею цього суду Жмудем О. О., дата складання його повного тексту відповідає даті ухвалення, УСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивувало тим, що 22.04.2018 між Акціонерним Товариством «Укрсиббанк» ( далі АТ «Укрсиббанк», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено Договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та встановлено ліміт кредитування 5 000 грн. ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору та Правил. АТ «УКРСИББАНК» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами Договору. 22.04.2018 ОСОБА_1 було активовано рахунок та здійснювались операції з використанням кредитного ліміту, що підтверджується рухом коштів по рахунку картки з лімітом. Усупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 тривалий час своєчасно не вносить платежів на повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання. 28.04.2021 АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір факторингу №207, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «УКРСИББАНК», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №94444475000 від 22.04.2018. Станом на дату подання позову заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 16 534,55, а саме: заборгованість за тілом кредиту 13 436,81 грн; заборгованість за відсотками 3097,44 грн; заборгованість за комісією 0,3 грн. За таких обставин, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь відповідну заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати. 23.03.2026 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що банківська операція із зарахування коштів у сумі 16 534,55 грн., яка відбулася 27.04.2021, це відображення банківської операції з факторингу, а тому не є погашенням ОСОБА_1 заборгованості. Відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про погашення кредитної заборгованості за спірним договором. Також посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відкинув як доказ банківські виписки з клієнтського рахунку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що в порушення умов договору факторингу їй не надіслано повідомлення про відступлення права вимоги до фактора. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати за таких підстав. Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом установлено, що 22.04.2018 ОСОБА_1 звернулась до АТ «УКРСИББАНК» з анкетою-заявкою на надання споживчого кредиту за програмою «Револьверна кредитна картка» із сумою кредитного ліміту в розмірі 4000,00 грн та строком дії ліміту кредитування 24 місяці. Після чого 22.04.2018 між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладений договір-анкета про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з правилами) №94444475000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано ліміт кредитування у розмірі 5000,00 грн, строк дії ліміту кредитування з дати укладання договору по 10.05.2020. Відповідно до Договору-Анкети №94444475000, передбачено процентна ставка 55% річних. Згідно із п. 1.2 указаного Договору банк встановлює ліміт овердрафту на картковому рахунку клієнта, а клієнт зобов`язується повернути використану суму кредиту та сплачувати плату за кредит на умовах, визначених цим Договором-анкетою та Правилами. Також 20.11.2018 між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору-анкети про відкриття та комплексне обслуговування банківський рахунків фізичної особи та умови кредитування №94444475000, відповідно до умов якої клієнту надається кредит для особистих потреб в сумі 4095,84 грн для придбання товару, в сумі 253,35 грн на оплату послуг страховика. 28.04.2021 між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №207, за яким відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № №94444475000 від 22.04.2018. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №207 від 28.04.2021 АТ «УКРСИББАНК» відступив позивачу право вимоги до боржника ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості становить 16 535,55 грн, з яких: - 13 436,81 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 3097,44 грн - заборгованість за відсотками, 0,3 грн заборгованість за комісією. Також у матеріалах справи наявні виписки руху коштів по рахунку, відкритого на ОСОБА_1 . Як убачається з даних виписок, ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами, брала кошти, їй нараховувалися відсотки «стандартні проценти», та відповідно сплачувала кошти, що відображено записами «зарахування коштів +». Відповідно до наданих виписок по рахунку ОСОБА_1 27.04.2021 зараховано кошти "+" в сумі 16 534,55 грн, а в подальшому з наданих суду виписок по рахунку відображається відсутність заборгованості. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що виписки по рахунку ОСОБА_1 свідчать про відсутність заборгованості, починаючи з 27.04.2021. Інших документів, які б свідчили про наявність невиконаних зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять, а наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може свідчити про наявність боргу. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № №94444475000 від 22.04.2018 був підписаний ОСОБА_1 фізично. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Вимог про визнання кредитного договору № №94444475000 від 22.04.2018 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами ОСОБА_1 не надано, у матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем. Із урахуванням установлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та первісним кредитором вищевказаного кредитного договору. Отже, наведене безумовно свідчить про те, що ОСОБА_1 ознайомилася і погодилася з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем копії документів, зокрема кредитного договору та паспорту кредиту, є допустимими письмовими доказами. Що стосується факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», то апеляційний суд вказує на таке. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги. Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 у справі № 2-127/11 зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акту приймання-передачі права вимоги. Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту набуття ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором позивач надав копії відповідних документів договору факторингу та переданого реєстру боржників. Договором факторингу № 207 від 28.04.2021 передбачено момент набуття ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги в день підписання акту приймання-передачі права вимоги. Таким чином, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до боржника в день підписання акту приймання-передачі права вимоги. За таких умов, позивач як новий кредитор у зобов`язанні має право на звернення із вимогою до боржника ОСОБА_1 . Ураховуючи наведені положення закону, правові висновки касаційного суду, та зміст долученого позивачем до позовної заяви договору факторингу, колегія суддів доходить переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 94444475000 від 22.04.2018. Не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що її не повідомили про укладення договору факторингу, згідно з яким кредитор відступив для іншої фінансової установи за плату право грошової вимоги. Відповідно до статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно зі статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Укладений між сторонами кредитний договір не містить заборони заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника. Таким чином, у разі неотримання боржником повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, позичальник не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові і таке виконання є належним. Обґрунтовуючи розмір заборгованості, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилалося на відомості щодо руху коштів по рахунку ОСОБА_1 , відповідно до яких на дату відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 становила 16 534,55 грн і саме вказану суму просить стягнути позивач. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1)назву документа (форми); 2)дату складання; 3)найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4)зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку. У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства. Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка. Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості. Апеляційний суд, дослідивши надані позивачем відомості про рух коштів вважає, що вони підтверджують факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, а відтак це і є виписка по рахунку, який належить ОСОБА_1 , у розумінні пункту 62 згаданого Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України. Проаналізувавши надані позивачем відомості із виписки «рух коштів по рахунку картки з лімітом» встановлено, що дійсно 27.04.2021 здійснено «зарахування коштів» на рахунок ОСОБА_1 в сумі 16 534,55 грн. Проте, апеляційний суд звертає увагу, що таке зарахування коштів на рахунок відповідача не може підтверджувати виконання саме ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань. Вказаний платіж здійснено не ОСОБА_1 , а ТОВ «ФК «Кредит Капітал» на виконання укладеного з АТ «УКРСИББАНК» договору факторингу № 207 від 28.04.2021, оскільки ця дія є необхідною для запобігання продовження існування в системі Банку нарахувань після відступлення права вимоги. За специфікою обліку Карткового рахунку №26200965783197, дані у поточному операційному дні відповідають даним аналітичного обліку карткового рахунку № НОМЕР_2 за попередній операційний день відповідно до регламенту закриття операційного дня у системі, у якій обліковувався картковий рахунок № НОМЕР_2 . Таким чином, кінець банківської виписки закінчується списанням боргу не у зв`язку із погашенням заборгованості відповідачем, а через те, що АТ «УКРСИББАНК» було укладено Договір факторингу №207 від 28.04.2021 та право вимоги за кредитним договором №94444475000 від 22.04.2018 вже перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а АТ «УКРСИББАНК» так закінчує свої нарахування у системі. На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» умов договору факторингу до позовної заяви було долучено платіжне доручення № 29890 від 28.04.2021, яке підтверджує оплату суму фінансування за договором факторингу. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Із викладеного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника, а не позивача. Водночас, ОСОБА_1 належних, достатніх та достовірних доказів у підтвердження погашення нею заборгованості у повному обсязі та відсутності заборгованості, зокрема, квитанції про сплату нею боргу на рахунок АТ «УКРСИББАНК» не надала. За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні обґрунтовані та достатні підстави для відмови в задоволенні позову. З Реєстру боржників до вказаного договору факторингу № 207 від 28.04.2021 вбачається, що передана новому кредитору заборгованість боржника ОСОБА_1 становить 16 534,55, а саме: заборгованість за тілом кредиту 13 436,81 грн; заборгованість за відсотками 3097,44 грн; заборгованість за комісією 0,3 грн. Також з наданого розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вбачається, що заборгованість за договором складає 16 534,55, а саме: заборгованість за тілом кредиту 13 436,81 грн; заборгованість за відсотками 3097,44 грн; заборгованість за комісією 0,3 грн. Вказане нарахування позивачем заборгованості ґрунтується на умовах договору та здійснено в межах дії кредитного договору. Крім того, наданий позивачем розрахунок відповідачем не спростований та власний контрозрахунок не наданий. Отже, після відступлення позивачу права грошової вимоги до ОСОБА_1 , остання не здійснила погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора АТ «УКРСИББАНК». Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності у ОСОБА_1 заборгованості є наслідком неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відтак із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. Крім того, у позові ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути на його користь витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 000 грн. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України. Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16. Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 329/766/18. Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Відповідно до договору № 0107 від 01.07.2025 про надання правової допомоги професійну правничу допомогу позивачу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в суді першої інстанції надавало Адвокатське об`єднання «Апологет» в особі адвоката Усенка М. І. На підтвердження заявленого розміру витрат на правничу допомогу позивач надав акт № 12 від 10.11.2025 наданих послуг (правової (правничої) допомоги,) відповідно до якого сума наданих Адвокатським об`єднання «Апологет» послуг становить 8000 грн та складений 10.11.2025 детальний опис наданих послуг до акту № 12 за договором про надання правничої (правової) допомоги № 0107 від 01.07.2025, відповідно до якого позивачу надано усну консультацію (30 хв), ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год), погодження правової позиції (30 хв), складення позовної заяви (3 год 30 хв). При цьому відповідач будь-яких заперечень щодо розміру таких витрат не подала, відтак заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції залишився неспростований. Ураховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення вимог позову та апеляційної скарги, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 2422,40 грн та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №94444475000 від 22.04.2018 в сумі 16 534,55 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 13 436,81 грн, заборгованості за відсотками 3097,44 грн та заборгованості за комісією 0,3 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви в розмірі 2 422 гривень 40 копійок та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 3 633 гривні 60 копійок, а також витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк