Постанова Житомирський апеляційний суд № 283/1186/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №283/1186/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О. Категорія 96 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Бондар О.О., Шевчук А.М., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу№283/1186/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та Малинський відділ державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів і встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О. в м. Малині, в с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - припинити стягнення з нього аліментів, які стягуються на підставі виконавчого листа №2/283/259/2018 виданого 14.05.2018 Малинським районним судом Житомирської області у справі №283/298/18 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09.02.2018 та до досягнення ним повноліття; - встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.12.2009, рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27.04.2018 шлюб між сторонами був розірваний. Цим же рішенням, сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з матір?ю та стягнуто з позивача аліменти на його утримання в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) позивач. Однак, у вересні 2021 року відповідач привезла сина до позивача та залишила його проживати з ним. Вказував, що він самостійно утримує та виховує сина. За таких обставин необхідно припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідача. Також суд повинен встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це дасть змогу позивачу безперешкодно здійснювати захист прав та інтересів свого сина, а також отримати право на відстрочку від призову на військову службу. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. З дня набрання даним рішенням законної сили припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів, які стягуються з нього на підставі виконавчого листа №2/283/259/2018 виданого 14.05.2018 Малинським районним судом Житомирської області у справі №283/298/18, на користь ОСОБА_5 на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині відмови у встановленні факту, що має юридичне значення та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення вказаної вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції встановлено та не заперечується, що з 2021 року неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком ОСОБА_1 . Даний факт підтверджений довідкою Ворсівського старостинського округу, актом обстеження житлово-побутових умов проживання, витягами з реєстру територіальної громади, показаннями свідків та поясненнями самої дитини. Суд також встановив, що саме батько забезпечує проживання та утримання дитини, а тому припинив стягнення аліментів з позивача. Отже, висновок суду про відсутність належних доказів самостійного утримання дитини суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи. Крім того, суд безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання сина. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач фактично самоусунулась від повсякденного виховання дитини, не проживає з нею протягом тривалого часу, не бере участі у вирішенні питань навчання та розвитку дитини, що підтверджується довідкою навчального закладу та іншими доказами, наявними у справі. Відповідач не бачила власного сина більше п`яти років, не говорячи вже про будь яке виховання та утримання. Також помилковим є висновок суду про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини нібито може вплинути на вирішення майбутнього спору про позбавлення батьківських прав. Наявність або відсутність наміру звернутися з іншим позовом не є підставою для відмови у встановленні факту, якщо він підтверджений належними доказами. Суд повинен був вирішувати заявлені вимоги виключно виходячи з наявних доказів та предмета спору. Вважає, що при винесенні рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: суд фактично визнав, що дитина понад 5 років проживає з батьком та перебуває на його утриманні, однак не визнав факту самостійного виховання та утримання. Такий висновок суперечить змісту батьківських прав та обов`язків, передбачених ст. 141 Сімейного Кодексу України. Суд встановив, що дитина постійно проживає з батьком, а мати фактично участі в житті дитини не бере, то в цьому випадку саме батько здійснює функції виховання, які передбачені ст. 150 Сімейного Кодексу України. Суд не врахував реальні обставини життя дитини та її найкращі інтереси, хоча визнав, що дитина фактично проживає з батьком протягом тривалого часу. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у встановленні факту самостійного виховання та утримання дитини, тому в іншій частині на законність та обґрунтованість судом апеляційної інстанції не перевіряється. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.12.2009, який був розірваний рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27.04.2018, справа№283/298/18 та дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було залишено проживати разом з матір`ю. Згідно довідки Ворсівського старостинського округу Малинської міської територіальної громади №82 від 20.03.2025, акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 24.03.2025 та витягами з реєстру територіальної громади з 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Малинського ліцею №4 Малинської міської ради №44 від 28.03.2025, яка підписана класним керівником Немерицького О.В. та директором ліцею, відповідач не цікавиться навчанням та інтересами сина, не відвідує заходи та класні збори, не бере участі у вихованні дитини. Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області факт самостійного утримання та виховання позивачем неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є встановленим. Відмовляючи в задоволенні позову в частині встановлення юридичного факту, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову ОСОБА_1 визначено вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини внаслідок ухилення відповідачки від виконання нею своїх обов`язків. Проте, виходячи з підстав позову та їх обґрунтувань, факт самостійного виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у даному випадку може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між сторонами щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (позбавлення батьківських прав). Такий висновок є вірним, виходячи з наступного. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу. За частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від06 листопада 2024 року у справі №468/1025/23 (провадження №61-14070св23), від 27 березня 2025 року у справі №353/886/24 (провадження №61-15497св24) та інших. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком, його вихованням, утриманням займається ОСОБА_1 , а мати ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст. ст. 35-36, §90). Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Така позиція відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23). Колегія суддів вважає, що для підтвердження факту самостійного виховання неповнолітніх дітей обов`язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними/ винятковими/неординарними/особливими) обставин у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо). Наведені вище виключні обставини у даній справі відсутні, а саме по собі проживання дитини з батьком не свідчить про самостійне виховання та утримання, а також не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину. Суд звертає увагу, що свідоме ухилення одного з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджене лише рішенням суду у разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини. Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині встановлення юридичного факту. З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Колегія суду не враховує доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідачка самоусунулася від виховання неповнолітнього сина. Питання участі матері у вихованні сина підлягає розгляду в справі про позбавлення батьківських прав і не може бути предметом вимог у справі про встановлення факту самостійного виховання дитини. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що задовільнивши позов про припинення стягнення аліментів, суд тим самим встановив обставину самостійного утримання батьком дитини, що є підставою для задоволення позову в цій частині. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та бажання встановити такий факт у судовому порядку, що належним способом захисту вважати не можна, оскільки у разі настання певних юридичних фактів (дій чи події) батьківські права та обов`язки припиняються та додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виховує та утримує дитину не потребується. Відповідно до рішення «Проніна проти України» №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 21 липня 2026 року. Головуючий Павицька Т. М. Судді Бондар О. О. Шевчук А. М.