Ухвала КЦС ВС № 336/13519/23

УХВАЛА 21 липня 2026 року м. Київ справа № 336/13519/23 провадження № 61-9040ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксана Миколаївна, про визнання договору частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування, визначення порядку користування квартирою, вселення в квартиру, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., про визнання договору частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування, визначення порядку користування квартирою, вселення в квартиру, в якому просила суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., за реєстровим № 625, в частині частки, що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на частку квартири АДРЕСА_1 ; - усунути перешкоди у користуванні частки квартири АДРЕСА_1 , визначивши порядок користування вказаною квартирою, за яким жилу кімнату № 5 , площею 13 м2, виділити в користування ОСОБА_3 , жилу кімнату № 7 , площею 17,3 м2, виділити в користування ОСОБА_1 , коридор - 1, кухню - 4, туалет - 2, ванну - 3, комору - 6 залишити у спільному користуванні власників; - вселити ОСОБА_3 в кімнату № 5 квартири АДРЕСА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні виділеною кімнатою та іншими спільними приміщеннями у квартирі. Разом із позовною заявою ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення позову. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову. Накладено арешт на частку квартири АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_2 28 липня 2017 року та посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., за реєстровим №

625. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2024 року зупинено провадження у справі до залучення у справі правонаступника позивача. Протокольною ухвалою від 12 серпня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя залучив до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_3 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з двома заявами: 1) про роз`яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2025 року; 2) про скасування заходів забезпечення позову. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали суду від 12 серпня 2025 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2025 року про залучення правонаступників, ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року про відмову в роз`ясненні ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2025 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року про відмову в задоволені клопотання про скасування заходів забезпечення позову залишено без змін. 01 липня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року (надійшла до суду 06 липня 2026 року). У касаційній скарзі вказали, що вона подається у межах цивільної справи № 336/6943/17. 11 липня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направили заяву про виправлення описки у тексті касаційної скарги (у клопотанні про поновлення строку) із зазначенням вірного номера справи № 336/13519/23. У поданій касаційні скарзі заявники, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просять скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року (повний текст постанови складено 05 червня 2026 року) та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Заявниками порушено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Відповідності до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Оскільки повний текст постанови Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року складено 05 червня 2026 року, то останнім днем строку на касаційне оскарження судового рішення з дня складення повного судового рішення (з урахуванням вихідних днів) є 06 липня 2026 року. За викладених обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подана у передбачений законом строк, а тому відсутня процесуальна необхідність у вирішенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у цій частині, з огляду на наступне. Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після розгляду по суті справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Щодо касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року в частині перегляду ухвал Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2026 року про відмову в роз`ясненні ухвали та про відмову в задоволені клопотання про скасування заходів забезпечення позову Ухвали, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, наведено у статті 353 ЦПК України. Зокрема, пунктом 21 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення. Пунктом 21 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову Стаття 389 ЦПК України визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку. Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Оскарження ухвал суду першої інстанції щодо роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення (пункт 21) та щодо скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову (пункт 4), після їх перегляду в апеляційному порядку, у статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. Оскільки ухвали суду першої інстанції щодо відмови у роз`ясненні судового рішення та щодо відмови в скасуванні заходів забезпечення позову не підлягають касаційному оскарженню, також не підлягає касаційному оскарженню і постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами апеляційного перегляду такої ухвали. Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Щодо касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року в частині перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2025 року про залучення правонаступників Касаційна скарга в цій частині обґрунтована тим, що вказана ухвала суду першої інстанції постановлена судом без виходу до нарадчої кімнати та внесена лише до протоколу судового засідання, паперова форма ухвали судом не виготовлена. Заявники зазначають, що технічний звукозапис судового засідання не відповідає змісту протоколу судового засідання та внесеному до неї оскаржуваної протокольної ухвали, оскільки в судовому засіданні судом було вирішено питання щодо залучення до участі у справі в якості правонаступників позивача лише ОСОБА_5 (чоловіка померлої) та ОСОБА_6 (онук померлої). Зазначають, що суд відмовив у залученні ОСОБА_7 (онуки померлої) до участі у справі в якості правонаступника позивача та взагалі не вирішив питання щодо залучення до участі у справі ОСОБА_8 (сина померлої). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами другою, четвертою статті 25 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Питання процесуального правонаступництва врегульовано частиною першою статті 55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом положень статті 55 ЦПК України суд має вирішити питання процесуального правонаступництва під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Визначальним при вирішенні питання про залучення правонаступників до участі в справі є встановлення, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, та чи відомі особи, які прийняли спадщину (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 760/9496/21 (провадження № 61-10690св22)). У справі, що переглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом ЗМНО Мельник О. Г., 03 лютого 2025 року, спадкоємцями майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її чоловік - ОСОБА_5 , її онук - ОСОБА_6 та онука - ОСОБА_7 , батько яких ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зі спадкової справи встановлено, що ОСОБА_8 відмовився від спадщини, що залишилася після смерті його матері на користь її чоловіка - ОСОБА_5 . Суд апеляційної інстанції врахувавши предмет спору, а також те, що позивачка ОСОБА_3 померла, а її спадкоємцями є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дійшов обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини після смерті позивачки допускають правонаступництво, оскільки є майновими та стосуються майна, яке може бути об`єктом спадкування, а тому відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що твердження заявників щодо відмови в залученні до участі у справі ОСОБА_7 не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, зокрема, і технічним звукозаписом судового засідання від 12 серпня 2026 року. А також суд врахував, що син померлої - ОСОБА_8 відмовився від спадщини. Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21). Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Правильність застосування судом апеляційної інстанції положень ЦПК України не викликає розумних сумнівів. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 55 ЦПК України, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись частиною другою статті 390, частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксана Миколаївна, про визнання договору частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування, визначення порядку користування квартирою, вселення в квартиру. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати заявникам. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович