Ухвала КАС ВС № 826/16341/18

УХВАЛА 20 липня 2026 року м. Київ справа № 826/16341/18 адміністративне провадження № К/990/32034/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф. перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі №826/16341/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: 09 липня 2026 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі №826/16341/18, предметом спору у якій є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21 вересня 2018 року №0048641406 про застосування пені за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2098222,65 гривень. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 21 вересня 2018 року №0048641406 в частині нарахування пені за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 48424,52 гривень. При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого. Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України. У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається зокрема на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: - суд апеляційної інстанції застосував абзац 1 пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі №200/6156/20-а; - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 2, 4, 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пунктів 5, 7, 9 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 року №1409, у подібних правовідносинах, а саме у ситуації, коли резидент отримав наступний висновок Мінекономрозвитку про продовження строку розрахунків за зовнішньоекономічною операцією, однак контролюючий орган нарахував пеню за період між датою закінчення попереднього висновку та датою початку дії наступного висновку; - суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином акт виконаних робіт від 30 березня 2018 року за контрактом від 05 вересня 2016 року №ЕТМ03/09/2016, укладеним між позивачем та компанією «ETM European Techno Montagen GmbH». Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом за результатами документальної перевірки господарських операцій позивача із чотирма окремими контрагентами. При цьому щодо кожного з них контролюючим органом встановлено самостійні обставини, які, на його переконання, свідчили про порушення вимог податкового законодавства, а суди попередніх інстанцій надали окрему правову оцінку кожному із таких епізодів з урахуванням характеру відповідних господарських операцій, досліджених доказів та доводів сторін. За таких обставин належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених статтею 328 КАС України, передбачає не лише посилання на відповідний пункт частини четвертої цієї статті, а й чітке визначення того, щодо висновків судів стосовно господарських операцій з яким саме контрагентом заявник вважає неправильним застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, із наведенням відповідних аргументів у взаємозв`язку із встановленими судами фактичними обставинами саме цього епізоду. Натомість доводи касаційної скарги мають узагальнений характер, не містять належного розмежування аргументів щодо окремих епізодів, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, та не дають можливості встановити, які саме висновки судів попередніх інстанцій стосовно конкретного контрагента оскаржуються скаржником у межах кожної із заявлених підстав касаційного оскарження. Як зазначалося вище, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 2, 4, 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та пунктів 5, 7, 9 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 року №1409, у правовідносинах, коли контролюючий орган нарахував пеню за період між закінченням строку дії одного висновку Мінекономрозвитку та початком строку дії наступного висновку. Разом з тим наведене скаржником обґрунтування не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення. Як убачається з висновків судів попередніх інстанцій, суди не виходили із того, що сам лише факт існування календарного проміжку між строками дії двох висновків Мінекономіки є безумовною підставою для нарахування пені. Навпаки, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведено своєчасного звернення до Міністерства економіки із заявою про продовження строків розрахунків, не надано доказів існування обставин, які виключали б застосування відповідальності за порушення строків розрахунків, а також не підтверджено наявності інших передбачених законом підстав, які б унеможливлювали нарахування пені за відповідний період. Саме з огляду на встановлені фактичні обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування пені за період з 01 травня 2018 року по 18 червня 2018 року. Натомість скаржник, формулюючи підставу касаційного оскарження, фактично пропонує Верховному Суду сформувати висновок щодо правової ситуації, яка не була предметом вирішення суду апеляційної інстанції, оскільки наведене ним питання права ґрунтується на іншому розумінні мотивів оскаржуваного судового рішення. Таким чином, доводи касаційної скарги не свідчать про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах, які були предметом судового розгляду у цій справі, а фактично зводяться до незгоди з установленими судами обставинами та наданою їм оцінкою доказів. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував абзац перший пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 грудня 2022 року у справі №200/6156/20-а, відповідно до якого неподання платником податків документів під час проведення податкової перевірки не позбавляє його права подавати такі докази під час судового розгляду, а суд - обов`язку надати їм оцінку. Однак наведене обґрунтування не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, у цій частині спір виник щодо правомірності застосування до позивача пені за порушення строків розрахунків за імпортним контрактом від 05 вересня 2016 року №ЕТМ03/09/2016, укладеним із компанією «ETM European Techno Montagen GmbH». На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на акт виконаних робіт від 30 березня 2018 року як на доказ фактичного виконання нерезидентом робіт у межах строку валютного контролю та зазначав, що цей документ не був поданий під час перевірки з огляду на його фактичне отримання лише 19 липня 2018 року. Водночас зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що суд відмовився оцінювати зазначений доказ виключно з підстав його неподання контролюючому органу під час проведення перевірки або застосував абзац перший пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України як норму, що унеможливлює дослідження такого доказу під час судового розгляду. Навпаки, суд апеляційної інстанції зіслався на акти виконаних робіт від 30 березня 2018 року, дослідив умови контракту та додаткових угод до нього, проаналізував порядок здійснення платежів, обставини звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з нерезидента сплачених коштів, а також надав оцінку поясненням позивача щодо причин неподання цього документа контролюючому органу під час перевірки. За результатами оцінки зазначених обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів фактичного виконання робіт нерезидентом за контрактом у строк до 31 березня 2018 року, а тому акт виконаних робіт не підтверджує відсутності порушення валютного законодавства та не спростовує висновків контролюючого органу. Суд наголошує на тому, що мотиви оскаржуваного судового рішення не зводяться до застосування абзацу першого пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України як підстави для неприйняття чи не дослідження доказів, поданих під час судового розгляду, а ґрунтуються на їх дослідженні та оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи. За таких обставин посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі №200/6156/20-а не підтверджує застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, оскільки наведений скаржником висновок стосується процесуальної ситуації, за якої суд відмовляється досліджувати докази лише з мотивів їх неподання під час проведення перевірки, тоді як у цій справі спірний доказ був предметом дослідження та оцінки судами попередніх інстанцій, а висновок про необґрунтованість доводів позивача зроблено за результатами оцінки всіх установлених обставин справи. Відтак доводи касаційної скарги у цій частині не свідчать про наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження, а фактично зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судами доказів та встановленими у справі фактичними обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження. Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої КАС України, як на підставу касаційного оскарження, Суд вказує на те, обґрунтування зазначеної підстави здійснюється разом з відповідними пунктами частини другої або третьої статті 353 цього Кодексу, проте касаційна скарга такого обґрунтування не містить. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі №826/16341/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська холдингова лісопильна компанія» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути заявнику. Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяР.Ф. Ханова