Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/3129/25

Справа № 130/3129/25 Провадження № 22-ц/801/1694/2026 Категорія: 100 Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2026 рокуСправа № 130/3129/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача), суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання: Ходакової М.Г., учасники справи: заявник: ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту смерті військовослужбовця, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року, яке ухвалив суддя Заярний А.М., повний текст складено 13 травня 2026 року, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про встановлення факту смерті військовослужбовця, за участю заінтересованих осіб: Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи її тим, що ОСОБА_1 являється донькою ОСОБА_2 , який добровільно уклав контракт про проходження військової служби від 27 березня 2024 року, для захисту Батьківщини. Відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 , був залучений до виконання бойових завдань в районі оборони НОМЕР_2 сб військової частини НОМЕР_3 , на вогневій позиції « АДРЕСА_1 . 17 жовтня 2024 року внаслідок штурмових дій противника на вогневій позиції «СОВА» солдат ОСОБА_2 зник безвісти. 19 жовтня 2024 року на адресу заявника надійшло сповіщення сім`ї №7695 про те, що її батько солдат ОСОБА_2 зник безвісти 17 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Новосадове Краматорського району Донецької області. Згідно інформації, зазначеної в акті службового розслідування, після закінчення бою та відбиття штурму противника молодший сержант ОСОБА_3 доповів, що солдат ОСОБА_2 отримав вогнепальне поранення в голову і ліву руку та перебуває без ознак життя. 18 жовтня 2024 року була здійснена спроба евакуювати тіло солдата ОСОБА_2 , проте здійснити таку евакуацію тіла не вдалось через мінометний обстріл противника. Встановлення факту загибелі солдата ОСОБА_2 має істотне правове значення для заявника, з огляду на необхідність оформлення юридичних наслідків пов`язаних із втратою військовослужбовця, зокрема для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю під час виконання бойового завдання, вирішення питань спадкування, соціального забезпечення членів сім`ї загиблого, тощо. Заявник не має можливості отримати відповідний документ, що посвідчує смерть батька, у зв`язку з неможливістю евакуації тіла та відсутністю медичного свідоцтва про смерть. Водночас факт загибелі підтверджується документами військової частини, журналом бойових дій, актом службового розслідування та показами побратимів. Від встановлення цього юридичного факту залежить реалізація прав заявника як члена сім`ї загиблого зокрема, право на державну допомогу, оформлення соціального грошового забезпечення, а також належне вшанування пам`яті військовослужбовця. Таким чином, просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , військовослужбовця, солдата за контрактом військової частини НОМЕР_1 17 жовтня 2024 року, в районі АДРЕСА_1 під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Донецької області. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що наявні в матеріалах справи докази не свідчать про смерть ОСОБА_2 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті останнього за обставин, що підтверджені цими доказами. Водночас суд першої інстанції вважає, що з огляду на встановлені у справі обставини та обґрунтоване припущення заявниці про смерть батька, вона не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про оголошення його померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважає його незаконним, оскільки суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи, а також порушено норми процесуального права. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту смерті військовослужбовця - задовольнити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у заяві. Зокрема, вказала, що матеріали справи містять беззаперечні докази загибелі ОСОБА_2 , які не були належним чином враховані судом першої інстанції. У відзив на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 23 грудня 2017 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_4 ». Згідно довідки Кам`яногірського старостинського округу від 22 жовтня 2024 року №365, ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_2 . Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьком ОСОБА_5 зазначений ОСОБА_2 . Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_7 , 21 травня 1996 року було укладено шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , який рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2013 року (справа №130/58/13-ц) був розірваний. 27 березня 2024 року ОСОБА_2 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. З довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 26 березня 2025 року вбачається, що солдат ОСОБА_2 стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , дійсно в період з 31 серпня 2024 року по 17 жовтня 2024 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи поблизу н.п. Терни Донецької області. Т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 19 жовтня 2024 року направив ОСОБА_1 сповіщення сім`ї №7965 про те, що її батько ОСОБА_2 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , зник безвісти 17 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Новосадове Краматорського району Донецької області. Органом досудового розслідування 23 жовтня 2024 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12024020130000482 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, по факту зникнення безвісти в ході бойових дій в районі н.п. Новосадове Донецької області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.27) Відповідно до витягів з наказів від 18 жовтня 2024 року, від 04 листопада 2024 року та акту службового розслідування від 04 листопада 2024 року, солдат ОСОБА_2 17 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання зник безвісти в районі н.п. Новосадове Донецької області. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть, зокрема: - встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України). Вказані процедури різняться між собою, мають певні особливості та різні правові наслідки. Щодо встановлення факту смерті на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша - друга статті 318 ЦПК України). Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19 (провадження № 61-10316св20). Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Щодо оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України та статті 305-309 ЦПК України) Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України). Відповідно до статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. На підтвердження вимог заяви ОСОБА_1 надала суду: копію контракту ОСОБА_2 ; сповіщення про зникнення безвісти 17 жовтня 2024 року солдата ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання; акт проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 (з додатками); копію витягу з ЄРДР номер кримінального провадження №12024020130000482 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, по факту зникнення безвісти в ході бойових дій в районі н.п. Новосадове Донецької області ОСОБА_2 . Крім того, з акту про проведення службового розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 від 04 листопада 2024 року вбачається, що підтвердженої інформації про тримання солдата ОСОБА_2 в заручниках, захоплення в полон, інтернування або оголошення його померлим немає, факт загибелі підтвердити неможливо, він вважається зниклим безвісти за особливих обставин (а.с.31). Отже, колегія суддів вважає правильними висновки місцевого суду про те, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті останнього за обставин, що підтверджені цими доказами. Інших доказів ні заявник не надала, ні суд не встановив, виконавши вимоги частини третьої статті 294 ЦПК України. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виходячи зі змісту статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України). Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (провадження № 61-7094св23), від 13 березня 2024 року у справі № 204/724/23 (провадження № 61-16728св23), від 22 травня 2024 року у справі № 337/2489/23 (провадження № 61-13752св23) та від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24 (провадження № 61-2282св25). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд першої інстанції, оцінивши належність та допустимість доказів у їх сукупності, зробив висновок обґрунтований про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В апеляційній скарзі скаржник посилається на копію відповіді Міністерства розвитку громад та територій України №11613/6/10-26 від 05 травня 2026 року, разом з тим зазначена копія відповіді відсутня в матеріалах справи. Водночас, відповідно до акту від 14 травня 2026 року встановлено, що при надходженні до місцевого суду клопотання ОСОБА_1 виявлено відсутність документу в додатках, а саме копія відповіді Міністерства розвитку громад та територій України №11613/6/10-26 від 05 травня 2026 року (а.с.156). З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 травня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. Ю. Береговий Судді О. В. Ковальчук О. С. Панасюк