Окрема думка Велика Палата ВС № 990/223/25

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О. В., Губської О. А., Короля В. В., Стрелець Т. Г., на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2026 року у справі № 990/223/25 (провадження № 11-90заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2026 року. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 16 травня 2025 року через систему «Електронний суд» направила до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 про затвердження кодованих результатів виконання практичного завдання, виконаного 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), кандидатами на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, щодо ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), щодо ОСОБА_1 ; - зобов`язати ВККС визнати ОСОБА_1 такою, що успішно склала кваліфікаційний іспит, та допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, із загальним балом 300,7.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 є індивідуальними актами суб`єкта владних повноважень, ухвалені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

3. Із покликанням на висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23, позивачка зазначила, що у взаєминах з державою в особі суб`єктів владних повноважень суд зобов`язаний застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

4. ОСОБА_1 стверджувала, що відповідач під час проведення конкурсу змінив умови його проведення в бік погіршення щодо конкурсантів, чим порушив приписи статті 58 Конституції України та легітимні очікування позивачки.

5. На думку позивачки, статті 83, 84, 85 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначають умови, підстави, критерії та етапи кваліфікаційного оцінювання. На виконання цих приписів рішенням від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 Комісія затвердила Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (зі змінами від 13 лютого 2018 року; далі - Положення № 143/зп-16), яке діяло на час оголошення конкурсу на посаду судді апеляційного суду.

6. Позивачка звернула увагу, що за правилами пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє кандидату на посаду судді продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні; мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.

7. Із покликанням на приписи Закону № 1402-VIII та Положення № 143/зп-16 ОСОБА_1 стверджувала, що кандидат, який за результатами етапу «Кваліфікаційний іспит» набрав мінімально допустимий бал іспиту за сумою балів за тестування загальних знань у сфері права, за результатами тестування когнітивних здібностей та за виконання практичного завдання, не може бути визнаний таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, а підлягає допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

8. Позивачка зазначила, що як кандидат на посаду судді апеляційного суду за тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду отримала 149 балів, за тестування когнітивних здібностей - 120 балів, що становить 49,7 тестового бала, за виконання практичного завдання - 102 бали, які мали враховуватися відповідачем. Загальна сума балів ОСОБА_1 за етап «Складання кваліфікаційного іспиту» становить 300,7 бала, що дорівнює 83,53 % від максимального бала іспиту (300,7 ? 100 : 360 = 83,53 %).

9. ОСОБА_1 стверджувала, що максимальний бал іспиту становить 360 балів: за тестування загальних знань у сфері права - 150, за тестування когнітивних здібностей - 60, за виконання практичного завдання - 150 балів.

10. Позивачка також звернула увагу, що до етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» відповідач допустив кандидатів із загальним балом іспиту 269,8; 275,3; 286,1. Такий підхід Комісії, на її думку, суперечить приписам статті 78 Закону № 1402-VIII та пункту 7.1 Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням ВККС від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16), згідно з яким конкурс полягає у визначенні переможця - учасника конкурсу, який має найвищу позицію за рейтингом.

11. ОСОБА_1 вважала, що мала легітимні очікування допуску до наступного етапу конкурсу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та що оскаржені рішення безпосередньо впливають на її право на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у спосіб, що не відповідає вимогам закону.

12. Позивачка також зазначила, що оскаржені рішення є невмотивованими, оскільки ні самі рішення, ні додатки до них не містять жодного обґрунтування їх ухвалення та покликань на відповідні норми законодавства.

13. На думку ОСОБА_1 , перевірка практичного завдання мала полягати у встановленні відповідності його змісту показникам (методичним вказівкам) з оцінювання за сумою балів, яка мала складатися з елементного оцінювання складових завдань кількістю балів (пункти 5.5.5, 5.8 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24) відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24), затверджених рішенням ВККС від 17 липня 2024 року № 228/зп-24. Натомість направлені на адресу позивачки екзаменаційні відомості не містять жодного обґрунтування виставлених оцінок та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що, за твердженням ОСОБА_1 , свідчить про недотримання ВККС встановленої процедури оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду.

14. Щодо способу захисту ОСОБА_1 зазначила, що ефективним є зобов`язання Комісії визнати її такою, що успішно склала кваліфікаційний іспит, та допустити до другого етапу кваліфікаційного оцінювання із загальним балом 300,7, оскільки повторне виконання практичного завдання в межах цього конкурсу є неможливим через декодування його результатів.

15. Рішенням від 11 лютого 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

16. На обґрунтування цього рішення суд зазначив, що позовні вимоги в підсумку зводяться до незгоди позивачки з кількістю балів, нарахованих їй трьома членами екзаменаційної комісії за виконання практичного завдання, та з рішеннями відповідача, ухваленими за наслідками виконання практичних завдань, оскільки вона вважає, що за підсумками пройдених етапів оцінювання набрала необхідний бал для переходу до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

17. Суд першої інстанції, проаналізувавши приписи пункту 2 частини п`ятої статті 74 Закону № 1402-VIII, дійшов висновку, що кандидат саме за виконання практичного завдання зобов`язаний набрати не менше 75 відсотків максимально можливого бала, і цей показник не пов`язаний з оцінкою інших етапів іспиту. З цих підстав суд оцінив покликання позивачки на загальну суму балів 300,7, отриманих за три етапи іспиту, як необґрунтоване.

18. Суд першої інстанції також встановив, що рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія в межах наданих їй повноважень визначила максимально можливий бал за виконання практичного завдання - 150 балів та прохідний бал - 75 відсотків від максимально можливого, або 112,5 бала. Оскільки ОСОБА_1 набрала за результатами оцінювання двох практичних завдань 44,5 та 57,5 бала, що в сумі становить 102 бали і є меншим за прохідний бал, Комісія правомірно відмовила їй у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання.

19. Щодо дотримання процедури оцінювання суд першої інстанції зазначив, що практичні завдання перевірялись із застосуванням сертифікованого спеціального програмного забезпечення - системи автоматизації робочих процесів Комісії (САРП), яка забезпечує анонімність та об`єктивність оцінювання. За наслідками аналізу підпунктів 5.5.6 та 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 суд дійшов висновку, що встановлена процедура передбачає виставлення кожним членом екзаменаційної комісії лише однієї індивідуальної оцінки за практичне завдання в цілому від 0 до 150 балів з подальшим визначенням середнього арифметичного бала, а не проставлення окремих оцінок за кожен показник оцінювання. Відповідно суд виснував про помилкове ототожнення позивачкою виконання оцінювання практичного завдання з обов`язковою фіксацією балів за кожен елемент оцінювання.

20. Суд першої інстанції також навів аргументи щодо мотивованості оскаржених рішень. Оскільки рішення від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 містять чіткий виклад фактичних обставин, покликання на норми закону, що є підставою для їх ухвалення, та визначення юридичних наслідків, суд дійшов висновку, що ці рішення відповідають стандартам обґрунтованості та вмотивованості, ухвалені в межах повноважень Комісії та з дотриманням встановленої процедури.

21. Суд першої інстанції також зазначив, що задоволенню вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії має передувати визнання відповідного рішення протиправним. Оскільки підстав для скасування рішень від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 суд не встановив, він відмовив і в задоволенні вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що успішно склала кваліфікаційний іспит, та про допуск її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання.

22. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій вказувала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо законності оскаржуваних рішень відповідача, а оцінка судом мотивів та обґрунтованості рішення ВККС не є втручанням у дискреційні повноваження останньої.

23. На думку позивачки, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги її доводи про те, що оскаржувані рішення Комісії не містять покликання на визначені законом підстави їх ухвалення та мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, що згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII є самостійною підставою для скасування рішення відповідача.

24. ОСОБА_1 зазначила, що Методичні вказівки № 228/зп-24, затверджені ВККС на виконання підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24, містять чіткі показники оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен з них. Зокрема, мотивувальна частина оцінюється від 0 до 45 балів, резолютивна - від 0 до 22 балів, дотримання стилістики судового рішення - від 0 до 5 балів, дотримання правил орфографії та пунктуації - від 0 до 3 балів. Отже, на думку позивачки, Методичні вказівки № 228/зп-24 обмежили дискрецію членів екзаменаційної комісії, однозначно та імперативно визначивши поелементну структуру оцінювання та відповідну шкалу балів.

25. ОСОБА_1 стверджувала, що зазначений підхід до оцінювання вимагає належного документування в рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості виставлених балів за кожен із них. Лише така фіксація дає змогу як учасникові конкурсу, так і суду пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а також в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання.

26. Позивачка також наголосила на порушенні відповідачем вимог частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII, якою прямо передбачено обов`язок ВККС викласти в рішенні мотиви його ухвалення. З доданих до матеріалів справи копій екзаменаційних відомостей та рішень ВККС від 19 березня 2025 року № 52/зп-25 і № 56/зп-25 неможливо встановити, які недоліки містило виконане нею практичне завдання, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили низьким або високим балом, а отже чому Комісія визнала її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних судах. За такого стану суд першої інстанції був позбавлений можливості пересвідчитися в послідовності, обґрунтованості та повноті оцінювання виконаного нею практичного завдання.

27. ОСОБА_1 стверджувала, що висновок суду першої інстанції про підтвердження об`єктивності оцінювання фактом застосування сертифікованої системи автоматизації робочих процесів Комісії є необґрунтованим. На її думку, відсутність у ВККС програмного забезпечення, яке забезпечувало б можливість поелементного оцінювання відповідно до Методичних вказівок № 228/зп-24, не може підтверджувати, що Комісія діяла в межах та у спосіб, що визначені законом.

28. Із покликанням на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) позивачка зазначила, що принцип «належного врядування» зобов`язує державні органи діяти в належний і послідовний спосіб, запроваджувати внутрішні процедури, що посилюють прозорість і ясність їхніх дій, та не ухилятися від виконання власних процедур. Державні органи, які не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

29. Позивачка також зазначила, що наділення ВККС свободою розсуду під час оцінювання кандидата на посаду судді не означає відсутності меж такого розсуду. Із покликанням на практику ЄСПЛ у справах «Волохи проти України» та «Мелоун проти Сполученого Королівства» ОСОБА_1 наголосила, що межа розсуду виключає свавільність дій та використання повноважень не з легітимною метою, а процедура оцінювання кандидата повинна підлягати зовнішньому публічному контролю та бути зрозумілою як кандидатам, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

30. Щодо способу захисту порушеного права ОСОБА_1 зазначила, що повторне виконання практичного завдання в межах конкурсу є неможливим, так само як і повторне оцінювання вже виконаного завдання через декодування його результатів на офіційному сайті ВККС, що унеможливлює забезпечення анонімності й об`єктивності оцінювання. Водночас позивачка звернула увагу, що суд з дотриманням вимог частини другої статті 9 КАС України не позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог і визначити ефективний спосіб захисту її прав. Встановлені обставини справи

31. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) ВККС оголосила конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - конкурс).

32. Рішенням від 4 березня 2024 року № 48/ас-24 Комісія допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі.

33. Рішенням від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 (зі змінами) Комісія призначила кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) 686 кандидатів та встановила черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.

34. Рішенням від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 Комісія призначила кваліфікаційний іспит у межах конкурсу та визначила черговість етапів його проведення: перший - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий - тестування когнітивних здібностей; третій - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

35. Рішенням від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 Комісія затвердила Методичні вказівки. Максимально можливий бал за кожне модельне судове рішення становить 75 балів.

36. Рішенням від 21 серпня 2024 року № 260/зп-24 Комісія затвердила тип 2 практичного завдання для виконання кандидатами в межах конкурсу під час кваліфікаційного іспиту. Тип 2 практичного завдання передбачає два модельні судові рішення, що складаються зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних яких учасник повинен продовжити їх викладення.

37. Рішенням від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація). Згідно з додатком 1 до цього рішення за результатами тестування ОСОБА_1 набрала 149 балів - успішно складено.

38. Рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія затвердила кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах. Згідно з додатком 2 до цього рішення за результатами тестування когнітивних здібностей ОСОБА_1 набрала 49,7 бала - успішно складено.

39. Цим же рішенням Комісія визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, зокрема встановила, що виконання практичного завдання здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки, максимально можливий бал за виконання практичних завдань у сумі становить 150, а прохідний бал - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.

40. Рішенням від 22 січня 2025 року № 21/зп-25 Комісія затвердила склад екзаменаційної комісії для перевірки та оцінювання практичних завдань, виконаних кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація).

41. Згідно з графіком, визначеним рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25, 3-7, 10 та 11 лютого 2025 року проведено третій етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (цивільна спеціалізація), участь в якому взяла також ОСОБА_1 .

42. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 Комісія затвердила кодовані результати практичного завдання, виконаного 3-11 лютого 2025 року та 12-21 лютого 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (кримінальна та цивільна спеціалізація) у межах конкурсу.

43. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 Комісія: - затвердила декодовані результати практичного завдання, виконаного 3-7, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація) та 12-14 і 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, зокрема й ОСОБА_1 , яка за результатами оцінювання першого судового рішення (код кандидата 0051734) отримала 44,5 бала, а за результатами другого судового рішення (код кандидата 0052989) - 57,5 бала, що в сумі становить 102 бали (додаток 1 до рішення); - затвердила загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, згідно з якими ОСОБА_1 не склала відповідний етап кваліфікаційного оцінювання (додаток 2 до рішення); - відмовила ОСОБА_1 в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнала її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила її участь у кваліфікаційному оцінюванні в межах конкурсу (додаток 4 до рішення). Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

44. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2026 року залишено без змін.

45. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

46. Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала, зокрема тим, що в оскарженому рішенні відповідно до чинного нормативного врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту ВККС належним чином навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) застосовані.

47. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже неодноразово надавала оцінку діям ВККС в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на такій стадії кваліфікаційного іспиту, як виконання практичного завдання, та сформувала усталений підхід до вирішення такої категорії спорів (зокрема, постанови Великої Палати від 21 серпня 2018 року у справі № 800/166/17, від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 9901/100/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/260/19), де зосереджувала увагу на легітимній меті дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, що здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

48. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст здійснюваних Комісією процедур на зазначеному етапі не зазнав істотних змін, а доводи скаржників і тоді здебільшого стосувалися необхідності фіксації / відображення міркувань / висновків членів Комісії, які проводили оцінювання практичного завдання.

49. Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що Комісія, відреагувавши на численні зауваження скаржників про відсутність методики оцінювання результатів іспиту, показників та критеріїв оцінки практичного завдання, затвердила своїм рішенням від 17 липня 2024 року Методичні вказівки № 228/зп-24.

50. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду врахувала пояснення ВККС, згідно з якими Методичні вказівки № 228/зп-24 є документом, що визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді. Вони містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів, оцінювання відповідного елемента в загальній оцінці і покликані забезпечити певний стандартизований підхід членів екзаменаційної комісії до перевірки робіт та уніфікацію оцінювання, а також бути певним орієнтиром для кандидатів (учасників іспиту) і допомогою під час підготовки до виконання практичного завдання з урахуванням можливості розуміти критерії розподілу балів.

51. На доводи позивачки, що затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 зобов`язує Комісію не лише їх дотримуватися, але й докладно документувати свої міркування / висновки щодо оцінки практичного завдання відповідно до шкали балів, визначеної згаданими вказівками, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що затвердження Методичних вказівок загалом та концептуально не змінило правового врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту і методики визначення його результатів та відповідно й обсягу дискреційних повноважень членів ВККС на цьому етапі.

52. Велика Палата Верховного Суду погодилася із зауваженнями позивачки про необхідність і важливість дотримання суб`єктом владних повноважень установлених ним правил у нормативних документах, що регулюють його діяльність. Проте з огляду на пояснену Комісією мету затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 та невнесення відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ВККС ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, немає підстав вважати позицію Комісії про допоміжний характер згаданого документа неправильною чи нераціональною.

53. Надаючи оцінку доводам позивачки про обов`язок Комісії відображати поелементне оцінювання (відповідно до шкали балів за Методичними вказівками № 228/зп-24 практичних робіт у негативних рішеннях щодо кандидатів, які не склали кваліфікаційний іспит, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, як і не містить таких вимог Закон № 1402-VIII.

54. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незазначення в оскаржуваному рішенні Комісії інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками № 228/зп-24 елементів оцінювання, абсолютно не підтверджує порушення відповідачем порядку оцінювання учасників іспиту.

55. При цьомуВелика Палата Верховного Суду зауважила, що Методичні вказівки № 228/зп-24 складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та показники оцінювання. Водночас положень про обов`язок та спосіб фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки № 228/зп-24 не містять.

56. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в оскарженому рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відтворити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент.

57. Твердження позивачки про те, що вона не розуміє, за якими критеріями члени екзаменаційної комісії виставили їй бали, Велика Палата Верховного Суду оцінила як її суб`єктивне негативне ставлення до результату кваліфікаційного оцінювання загалом та фактично є висловленням її особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії. 58.Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висловлені суб`єктивні сумніви позивачки не можна визнати обґрунтованими з огляду на анонімний спосіб складання практичного завдання.

59. Крім того, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що саме анонімність кваліфікаційного іспиту, що узгоджується із частиною третьою статті 74 Закону № 1402-VIII, є основною гарантією для його учасників щодо дотримання відповідачем загальних принципів проведення іспиту та забезпечення відповідно до пункту 1.6 Положення № 185/зп-24 об`єктивності, неупередженості, прозорості та рівності.

60. При цьому Велика Палата Верховного Суду підсумувала: результати оцінювання практичного завдання визначаються за бальною шкалою від 0 до 150 (позивачка складала практичне завдання типу 2, тому шкала оцінювання за кожним завданням складала від 0 до 75 балів); нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту не запровадило для Комісії обов`язку з відображення в підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначених у Методичних вказівках; за своїм змістом Методичні вказівки теж визначають сукупність (за шкалою) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання, та визначення яких, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії в межах їхніх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення.

61. Також Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за обставинами цієї справи суб`єктивні сумніви позивачки, обґрунтованість яких вона не довела, не можуть превалювати над публічно проголошеними принципами проведення кваліфікаційного іспиту для кандидатів на посади суддів, оскільки ВККС визначила перелік осіб, допущених до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», тому задоволення позову ОСОБА_2 , з урахуванням того, що оскаржуване рішення Комісії стосовно неї не має ознак очевидної свавільності та протиправності, призведе до порушення прав усіх цих осіб як переможців відповідного етапу конкурсної процедури.

62. Щодо необхідності наведення всебічного обґрунтування процесу оцінювання практичного завдання Велика Палата Верховного Суду виснувала, що було б об`єктивно недоцільно робити це в оспорюваному рішенні, яке стосується затвердження результатів кваліфікаційного іспиту щодо всіх осіб, які його складали, адже це потребувало б ухвалення персональних (індивідуальних) рішень щодо кожного окремого кандидата незалежно від того, був результат негативний чи позитивний. Як констатувала Велика Палата Верховного Суду, започаткування такого підходу істотно змінило б строки, потрібні для проведення відповідних конкурсних (але не виключно) процедур, та насамперед потребувало б відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання.

63. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не надає оцінки доцільності відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема й щодо відображення балів поелементного оцінювання практичного завдання, позаяк не є суб`єктом, до компетенції якого належить упорядкування такої процедури.

64. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.

65. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25, № 89/зп-25 у частині, що стосується позивачки, не є свавільними, відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, та не встановила розумних і справедливих підстав для визнання його протиправним і скасування. Підстави і мотиви для викладення окремої думки

66. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

67. Суд першої інстанції та більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, в частині визнання протиправними та скасування рішень ВККС від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25у частині, що стосується її, якими затверджено кодовані та загальні результати практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання її (позивачки) такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення її участі у зазначеному конкурсі.

68. Обґрунтовуючи рішення, суди встановили, що оскаржуване рішення ВККС відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, тому підстав для його скасування немає.

69. З цим висновком суду першої інстанції та більшості суддів Великої Палати Верховного Суду в частині відмови в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 ми погодитися не можемо, виходячи з такого.

70. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

71. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.

72. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

73. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

74. Статтею 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

75. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

76. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

77. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

78. За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

79. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

80. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

81. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

82. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

83. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

84. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

85. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

86. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).

87. У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Інакше кажучи, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

88. У цій справі позивачка оскаржила рішення ВККС, прийняте щодо неї за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення її участі у кваліфікаційному оцінюванні.

89. Відповідно рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

90. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.

91. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивачки, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).

92. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за цивільною спеціалізацією, яке позивачка виконувала у межах проходження зазначеної конкурсної процедури.

93. Рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація). Серед іншого, встановлено, що виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначено, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (кримінальна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), - 150 та встановлено, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.

94. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ ВККС уповноважена затвердити порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання.

95. На виконання зазначених повноважень ВККС затвердила Положення № 185/зп-24, в якому визначила організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту.

96. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 визначено порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання.

97. Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

98. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті.

99. Згідно з підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24 перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання. За результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії виставляється індивідуальна оцінка роботи від 0 до 150 балів.

100. Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії програмою виводиться остаточна оцінка учасника шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5 (підпункт 5.5.8 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24).

101. Пунктом 5.6 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що бали за кожен етап іспиту визначаються окремо.

102. Кількість балів за кожне модельне судове рішення у разі виконання під час іспиту практичного завдання типу 2 визначається методичними вказівками з оцінювання практичного завдання (пункт 5.8 розділу 5 Положення № 185/зп-24).

103. Стадії встановлення результатів іспиту визначає пункт 6.1 розділу 6 Положення № 185/зп-24, якими є: затвердження кодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження декодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження загальних результатів іспиту.

104. Оскільки позивачка за результатом виконання практичного завдання набрала 102 бала, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати її такою, що не склала іспит, і, відповідно, не допустити її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням її участі в зазначеному конкурсі.

105. Своєю чергою позивачка у позовній заяві посилалась на протиправність такого рішення відповідача, стверджуючи про невмотивованість оцінювання її практичного завдання.

106. З урахуванням цих доводів позивачки спірне рішення потребувало всебічної оцінки суду на предмет відповідності вимогам, визначеним у пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, щодо вмотивованості висновків ВККС.

107. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (постанови від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року у справі № 990/134/21, від 5 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24), згідно з якою повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

108. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII.

109. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

110. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду мала перевірити висновки ВККС (що стосується позивачки) на предмет їх об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.

111. Щодо цього слід зазначити, що в Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, а саме: 1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 45 балів, з яких: - доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції 0-16; - мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі 0-14; - чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду 0-5; - висновки за результатами розгляду апеляційної скарги 0-10; 2) резолютивна частина - від 0 до 22 балів, з яких: - висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги 0-10; - розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 0-5; - строк і порядок набрання постановою законної сили 0-4; - порядок і строк оскарження постанови 0-3; 3) дотримання стилістики судового рішення - від 0 до 5 балів; 4) дотримання правил орфографії та пунктуації - від 0 до 3 балів.

112. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у Методичних вказівках № 228/зп-24 структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

113. Вважаємо, що аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дає змогу констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть виставити. У виключних випадках, зумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках № 228/зп-24 структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількість балів лишатиметься 75.

114. До того ж ані зміст підпункту 5.5.5 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24, ані зміст Методичних вказівок № 228/зп-24 не дають змоги дійти висновку, що ці Методичні вказівки, які ВККС затвердила для цілей перевірки практичного завдання, містять орієнтовні показники оцінювання, адже у них цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією) організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.

115. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.

116. Такий деталізований підхід має сприяти забезпеченню всебічної та об`єктивної оцінки якості роботи учасника, що, у свою чергу, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права в конкретній правовій ситуації.

118. Водночас такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання.

119. Відсутність деталізації в оцінюванні перешкоджає суду перевірити, чи дотрималася ВККС меж розсуду в оцінюванні практичного завдання та чи здійснено перевірку практичного завдання у спосіб, визначений підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24.

120. З доданих до матеріалів цієї справи документів (копій екзаменаційних відомостей) неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконувала позивачка, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивачку такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила її участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

121. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дає змоги встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка.

122. Необхідно враховувати, що частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС викласти в рішенні мотиви його прийняття.

123. Отже, перевіряти правомірність прийнятого ВККС рішення щодо позивачки на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суд має шляхом аналізу критеріїв та мотивів, які слугували підставою для його прийняття та відображені в цьому рішенні.

124. У зв`язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу на один із складових елементів загального принципу верховенства права - принцип «належного врядування», який широко застосовується у судовій практиці.

125. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

126. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

127. Конституційний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

128. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

129. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

130. У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об`єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи конкретні обставини кожного випадку.

131. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

132. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.

133. Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

134. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

135. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді йдеться про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

136. Отже, правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів / вчинення дій адміністративними органами.

137. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.

138. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

139. Таким чином, наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.

140. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах, зокрема від 18 листопада 2024 року у справі № 990/92/24, від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24.

141. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді, зокрема і прийняття рішення за результатами виконання кандидатами практичного завдання з відповідної спеціалізації, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження / непідтвердження кандидатами здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання щодо яких розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

142. У будь-якому випадку прийняті ВККС щодо кандидата на посаду судді рішення мають демонструвати, чим конкретно керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

143. З огляду на викладене, вважаємо, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.

144. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.

145. У цьому контексті доцільно підкреслити, як це зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24, що здійснення суб`єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя, яке вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. Незабезпечення та недотримання наведених умов може свідчити про свавільність і необґрунтованість рішення ВККС.

146. До того ж частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

147. Слід також наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивачки про порушення її прав, свобод чи інтересів.

148. Отже, саме відповідач повинен доводити в суді правомірність прийняття своїх рішень.

149. Однак, у цій справі ВККС, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.

150. На підставі наведеного, вважаємо, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25у частині, що стосується позивачки, не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним.

151. Натомість суд першої інстанції, з висновком якого погодилась Велика Палата Верховного Суду, помилково переклав на позивачку обов`язок спростовувати доводи відповідача щодо обґрунтованості оспорюваного рішення. Судді О. В. Кривенда О. А. Губська В. В. Король Т. Г. Стрелець