Постанова 4819 № 954/1901/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 954/1901/25 Головуючий в І інстанції: Гончаренко О.В. Номер провадження: 22-ц/819/503/26 Доповідач: Базіль Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді (судді-доповідача) Базіль Л.В., суддів: Приходько Л.А., Радченка С.В., секретар судового засідання Манько К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 04.02.2026 року, ухвалене у складі судді Гончаренка О.В., відомості про дату складення повного рішення відсутні, у справі № 954/1901/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради, Таврійської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області про визнання права власності на спадкове майно,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 08.08.2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник, адвокат Бражник Д. С. звернувся до суду з позовом до Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради, Таврійської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області, в якому просив: Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок загальною площею 70,1 кв.м, житловою площею 48,1 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати залишити за позивачем. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя спадкодавець склав заповіт, посвідчений 16.03.2021 року приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Іваніщенко С.І. відповідно до якого заповів належне йому майно, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (брату позивача) Вказував, що позивач є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину у встановлений законом строк, подавши 04 жовтня 2024 року заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Літвінової І.І. (спадкова справа №77/2024). Інший спадкоємець за заповітом, ОСОБА_4 , від прийняття спадщини відмовився, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори. Дружина спадкодавця, ОСОБА_5 відмовилась від своєї обов`язкової частки у спадщині. Отже позивач є єдиними спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 (батька позивача). Зазначав, що житловий будинок, що увійшов до складу спадщини був збудований батьком за життя. Право власності на земельну ділянку площею 0,0404 га за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» було зареєстровано спадкодавцем на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС №021503. На вказану земельну ділянку позивач отримав свідоцтво про право на спадщину та зареєстрував право власності за собою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав. Однак, при зверненні до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, позивачу було відмовлено, про що 23.06.2025 року приватний нотаріус Літвінова І.І. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріально дії, яка обґрунтована тим, що позивачем не були надані правовстановлюючі документи, які б посвідчували право власності спадкодавця на будинок, а відомості про державну реєстрацію права власності у відповідних державних реєстрах відсутні. Позивач вважає, що право власності у батька виникло правомірно, на підставі законодавства, що діяло на момент завершення будівництва. Згідно з технічним паспортом, виданим на ім`я ОСОБА_3 та актом приймання в експлуатацію, будинок належав саме йому. Отримати архівну довідку про власника майна через органи БТІ у м. Таврійськ наразі є неможливим, оскільки територія м. Таврійськ є окупованою рф. Оскільки позивач не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів на будинок, він змушений звернутися до суду для визнання за ним права власності на спадкове майно. У зв`язку з викладеним просив суд задовольнити його позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Новоронцовського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги заявлені до неналежних відповідачів, а клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення інших співвідповідачів від позивача до суду не надходило. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник за ордером, адвокат Бражник Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2026 року у справі №954/1901/25 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_3 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) право власності на житловий будинок загальною площею 70,1 кв.м, житловою площею 48,1 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує про помилковість висновку суду про неналежний склад відповідачів, звертаючи увагу на те, що інші спадкоємці в установленому законом порядку відмовилися від прийняття спадщини, а отже втратили статус спадкоємців і жодних прав чи обов`язків щодо спадкового майна не набувають. Рішення суду про визнання права власності за єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину (позивач), жодним чином не може порушувати права осіб, які свідомо від цих прав відмовилися. Вказує також на помилковість висновку суду щодо обсягу спадкового майна, та зазначає, що спадкодавець був індивідуальним забудовником житлового будинку, що підтверджується Актом прийняття в експлуатацію від 13.05.1983 року, згідно із заповітом, батько заповів усе своє майно двом синам. Оскільки брат відмовився від спадщини за заповітом, його частка перейшла іншій особі за заповітом позивачу, а мати відмовилась від обов`язкової частки, а тому на думку скаржника, позивач успадковує все майно, що належало спадкодавцю. Скаржник вказує на порушення судом норм процесуального права, які вбачає в тому, що суд при першій неявці сторони позивача в судове засідання та за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності, в умовах воєнного стану не залишив позов без розгляду, а виніс рішення по суті з відмовою у позові, чим позбавив позивача права на справедливий судовий розгляд і можливість надати оригінали доказів. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що у відповідності до положень ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Явка учасників справи Представник позивача, адвокат Бражник Д.С. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеокнференції з власних технічних засобів, надав пояснення на підтримку доводів апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші учасники справи будучі повідомленими про судові засідання 15.04.2026 р., 13.05.2026, 10.06.2026 р., 15.07.2026 року своїх представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність нез`явлених учасників справи відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду та застосовані норми права Заслухавши пояснення представника позивача (апелянта) ОСОБА_1 , адвоката Бражник Д.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Для з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, усуваючи неповноту судового розгляду суду першої інстанції, керуючись завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, апеляційний суд за клопотанням позивача витребував від приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінової І.І. належним чином завірену копію спадкової справи №77/2024, заведеної після смерті ОСОБА_3 , дослідивши яку, апеляційний суд встановив наступне. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який на момент смерті фактично проживав у АДРЕСА_2 та зареєстрованим місцем проживання якого є АДРЕСА_1 (а.с.7,8 т.2). За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своє смерті зробив розпорядження про те, що все належне йому на праві власності рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і взагалі, все те, що буде йому належати за законом на день смерті він заповів в рівних частинах кожному - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с.8 на звороті т.2). Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, а саме: житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23 на звороті, 11-15 т.2) . Заявою від 04.10.2024 року за № 204 спадкоємиць померлого ОСОБА_3 син ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 за заповітом (а.с.6 т.2). Заявою від 05.10.2024 року за № 205 спадкоємиця померлого ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_5 відмовилась від одержання обов`язкової частки у спадщині (а.с.22 на звороті т.2). Заявою від 15 травня 2025 року за №112 спадкоємиць померлого ОСОБА_3 син ОСОБА_1 відмовився від прийняття усієї спадщини як за заповітом, так і за законом (а.с.27 т.2). 23.06.2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінової І.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0404 га, кадастровий номер 6510770800:06:124:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; та на (одну другу) частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак нотаріус 23.06.2025 року видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на земельну ділянку площею 0.0404 га, кадастровий номер 6510770800:06:124:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була передана у власність спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії XC №021503. Постановою від 23.06.2025 року приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області відмовила ОСОБА_1 у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 через відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно (а.с.7 т.1). У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради та Таврійської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька на житловий будинок загальною площею 70,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що для встановлення всіх обставин справи, належним відповідачем по справі повинен бути і ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , оскільки встановлення всіх обставин справи та ухвалене рішення по справі впливає на обсяг прав і обов`язків зазначених осіб, а не тільки територіальної громади. Апеляційний суд з таким висновком суду не може погодитися виходячи з наступного. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина перша, третя статті 1268 ЦК України). Згідно з положеннями статей 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах-уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статей 1269, 1270 ЦК України). Відповідно до положень ст.1274 ЦК України, спадкоємець як за заповітом так і за законом може відмовитися від прийняття спадщини. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну ( ч. 1 ст.1275 ЦК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування». В матеріалах спадкової справи №77/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 наявна заява ОСОБА_1 (сина спадкодавця), в якій він зазначив про відмову від прийняття спадщини за заповітом та законом після померлого батька ОСОБА_3 , а також наявна заява ОСОБА_5 (дружини спадкодавця), в якій вона відмовляється від обов`язкової частки у спадщині. За наведених умов неприйняття спадщини ОСОБА_5 -дружиною спадкодавця та ОСОБА_1 (сином спадкодавця) належним відповідачем у справі має бути відповідна територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини, тобто Таврійська міська територіальна громада в особі Таврійської міської ради, на території якої знаходиться нерухоме майно, що входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 . Суд першої інстанції відмовляючи у позові з підстав того, що незалучення ОСОБА_1 і ОСОБА_5 як відповідачів безпосередньо впливає на обсяг їх прав і обов`язків, і є самостійною підставою для відмови у позові не мотивував свого висновку, не вказав на які саме права зазначених осіб може вплинути дане судове рішення, зважаючи на те, що у матеріалах справи наявні відомостей про те, що ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини, а дружина померлого ОСОБА_5 відмовились від своєї обов`язкової частки в спадщині. За наведених обставин, доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду про неналежний склад відповідачів є такими, що ґрунтуються на наявних у справі доказах та нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Вирішуючи питання про визнання за позивачем в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 право власності на житловий будинок загальною площею 70,1 кв.м, житловою площею 48,1 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд враховує, що за встановлених обставин справи єдиним спадкоємцем за заповітом батька ОСОБА_3 є син спадкодавця ОСОБА_1 . 23.06.2025 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області, Гаржі В.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0404 га, кадастровий номер 6510770800:06:124:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, зважаючи на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 приватним нотаріусом на підставі ст.49 і 50 Закону України «Про нотаріат» було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок. Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення. Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 з 05 квітня 1957 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а.с.26) З оглянутих в ході апеляційного розгляду оригіналів документів, а саме Акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських будівель від 13.07.1983 року та технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , домової книги, копії яких є в матеріалах справи вбачається, що на земельній ділянці виділеній ОСОБА_3 , яка знаходилась в його фактичному користуванні в АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію збудований житловий будинок «А» загальною площею 63.2 кв.м, а також господарські будівлі: сарай, туалет, навіс, літня кухня, тамбур, підвал, вхід в підвал. В подальшому земельна ділянка площею 0,0404 га, кадастровий номер 6510770800:06:124:0027, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була передана у власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС № 021503. За адресою житлового будинку АДРЕСА_1 згідно технічного паспорту від 14.09.2015 року знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами: А -Житловий будинок, а прибудова, під.а підвал, а1ганок, А1-господарча прибудова, В-вбиральна, Г-вхід до підвалу, Ж-гараж зі смотр.ямою I- вимощення, №2 огорожа, №3 хвіртка, №4 ворота, №5 водопровід, №6 огорожа. У графі рік забудови зазначено «1971-1990 роках». Тобто спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами збудовано до 05 серпня 1992 року на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні спадкодавця, а в подальшому передана йому у власність. В технічному паспорті має місце примітка, в якій зазначено: господарча прибудова «А1», гараж «Ж», сарай «З» - збудовано до 05.08.1992 року. Веранда «а» - переіменовано в прибудову «а», ганок «а1» - не є самочинним. Літню кухню «Б», тамбур «Б», навіс «Д» - знесено. Наказ Мінрегіонбуду та ЖКГ № 2 від 08.01.2013 р. Відповідно до відомостей про осіб місце проживання яких було зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 в період з 20.01.1981 по 27.09.2024 року від 16.06.2025 року №01-25/32 та записів у домовій книзі, ОСОБА_3 був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 20.01.1981 по ІНФОРМАЦІЯ_3 (день смерті), разом з ним з 20.01.1981 року по т.ч. зареєстрована ОСОБА_5 (а.с.22 т.1). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 157/679/16-ц, вказано, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР, Законом України «Про власність», Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася на час виникнення права власності підзаконними нормативними актами, зокрема такими: - Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56; -Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами). Положення Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року в редакції чинній на час прийняття спірного житлового будинку в експлуатацію 13.07.1983 року, передбачали обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції). Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняття в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності(правовстановлюючих документів), згідно з додатком 1 (п .7 Інструкції). Відповідно до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (додаток 1 до Інструкції) є затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та як наслідок дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі, оскільки наявні в матеріалах справи письмові докази, а саме Акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника від 13.07.1983 року, технічних паспорт на будівлі, передача земельної ділянки, на якій збудований спірний житловий будинок у власність спадкодавця для обслуговування будинку та прибудинкової території, що підтверджується Державним актом на право власності серії ХС №021503, у своїй сукупності підтверджують, що спірний житловий будинок був набутий спадкодавцем на законних підставах. Проте, як встановлено матеріалами справи, набуття житлового будинку відбулося під час перебування спадкодавця у зареєстрованому шлюбі, а тому у відповідності до ст. 22 КпШС України, житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Зазначені обставини під час апеляційного розгляду справи не заперечувались представником позивача. Із матеріалів справи також слідує, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя зробив розпорядження щодо належного йому майна на випадок своєї смерті, склавши заповіт на користь своїх синів: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному. Зважаючи на викладене, та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом, а дружина померлого спадкодавця відмовилась від своєї обов`язкової частки у спадковому майні, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а саме визнати за позивачем право власності на частини житлового будинку з будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті батька, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, зазначені позовні вимоги слід задовольнити лише до відповідача Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради, відмовивши у їх задоволені до відповідача Таврійської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області, як такі, що заявлені до неналежного відповідача, оскільки до їх компетенції законом не віднесено порушення питання щодо визнання спадщини відумерлою та отримання у власність цієї спадщини. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що аргументи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Щодо судових витрат Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Приймаючи до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та за ним визнано право власності частини житлового будинку з прибудовами, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради на користь позивача в розмірі 2249,42 грн. Повний текст постановискладено 20.07.2026 року. Керуючись ст. ст.374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник, адвокат Бражник Денис Сергійович задовольнити. Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 04.02.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частини житлового будинку загальною площею 70,1 кв.м, житловою площею 48,1 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволені позову ОСОБА_1 до Таврійської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Таврійської міської територіальної громади в особі Таврійської міської ради судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2249, 42 гривні. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча Л. В. Базіль Судді: Л. А. Приходько С.В. Радченко