Постанова 4813 № 493/222/25

Номер провадження: 22-ц/813/942/26 Справа № 493/222/25 Головуючий у першій інстанції Мясківська І. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну Приватного підприємства «Левчик» на рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), - В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.03.2007 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала, а позивач прийняв у платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області, строком на 15 років. 20.12.2007 року зазначений договір був зареєстрований у Балтському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040751400699. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 13.06.2023 року визнане право оренди вказаної земельної ділянки ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди землі від 15.03.2007 року та додаткової угоди № ТВВ-1 від 19.12.2022 року зі строком дії 24 роки. Однак в період дії вказаної додаткової угоди до договору оренди землі 19.12.2022 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Бардаковим Є.В. проведена державна реєстрація договору емфітевзису від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, укладених між ОСОБА_1 та ПП «Левчик». Наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо вище вказаної земельної ділянки у ПП «Левчик» робить неможливим виконання рішення суду від 13.06.2023 року у справі № 493/1516/22. Дії ОСОБА_1 , яка погодилась на поновлення договору оренди землі б/н від 15.03.2007 року з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», з укладення іншого договору та передання орендованої земельної ділянки у користування ПП «Левчик» є недобросовісними. Разом з тим, оскільки оскаржуваний договір укладений в період дії договору оренди землі з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», просить визнати договір емфітевзису та договору щодо внесення змін до нього недійсними, скасувати державну реєстрацію договору емфітевзису від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до нього від 15.05.2023 року, припинити право користування земельною ділянкою відповідача та стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) задоволено. Визнано недійсними договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договір щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, укладені між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик». Скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору емфітевзису № б/н від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору № б/н від 15.05.2023 року (запис про інше речове право 50245629 від 10.05.2023 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Бардакова Євгена Віталійовича Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, індексний номер 67571035 від 12.05.2023 року) та припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) на земельну ділянку площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813, місце знаходження: с. Оленівка Подільського району Одеської області) судовий збір у розмірі 7570,00 грн. (сім тисяч п`ятсот сімдесят гривень). Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 30.01.2025 року, скасовано після набрання рішенням суду законної сили. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Приватне підприємство «Левчик» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19. Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 02.06.2026 року на 14:30 год. учасники справи не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Левчик» про визнання договору емфітевзису недійсним, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), визнаючи недійсними договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договір щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, укладені між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Левчик», скасовуючи державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, проведену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору емфітевзису № б/н від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору № б/н від 15.05.2023 року (запис про інше речове право 50245629 від 10.05.2023 року, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Бардакова Євгена Віталійовича Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, індексний номер 67571035 від 12.05.2023 року) та припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) Приватного підприємства «Левчик» (код ЄДРПОУ 39248813) на земельну ділянку площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, належна ОСОБА_1 , в силу ч. 3 ст. 1021 ЗК України не могла бути передана нею приватному підприємству «Левчик» на праві емфітевзису, так як станом на дату укладення Договору, а саме, 10.05.2023 року, перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива». Таким чином, Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договір щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, укладені між ОСОБА_1 та ПП «Левчик», суперечать приписам ч. 3 ст. 1021 ЗК України, що згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на правах власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ОД № 000216 від 21.08.2004 року належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:0021:0082, яка розташована на території Оленівської сільської ради Балтського району Одеської області. 15.03.2007 року між ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі б/н на строк 15 років. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 13.06.2023 року задоволений позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відсутнім права оренди, та визнано укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 додаткова угода № ТВВ-1 від 19.12.2022 року до договору оренди землі № б/н від 15.03.2007 року, який укладений на 15 років щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082; визнано відсутнім право оренди Приватного підприємства «Левчик» щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082; та зазначено, що рішення суду є підставою для припинення права оренди Приватного підприємства «Левчик» земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082. Згідно Додаткової угоди від 19.12.2022 року № ТВВ-1 до договору оренди землі б/н від 15.03.2007 року цей договір поновлений на новий строк, а саме на 24 роки. Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, належної ОСОБА_1 , 10.05.2023 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Бардаковим Є.В. здійснена державна реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ПП «Левчик» на підставі договору емфітевзису від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 . Згідно Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 (власником) та ПП «Левчик» (землекористувачем), власник передала землекористувачу право користування земельною ділянкою площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082 строком на 15 років. Колегія суддів виходить з наступного. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта, цієї ж статті). За положеннями частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно норм статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 судам роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61- 2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим". Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 102-1 ЗК України. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є речовим правом на чуже майно (пункт 3 частина 1 статті 395 ЦПК України). Правовідносини користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб врегульовані також положеннями Земельного кодексу України. Згідно положень частин першої статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. У справі, що переглядається встановлено, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 13.06.2023 року задоволено позов ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» до ОСОБА_1 , ПП «Левчик» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та про визнання відсутнім права оренди. Визнано укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива» та ОСОБА_1 додаткова угода № ТВВ-1 від 19.12.2022 року до договору оренди землі № б/н від 15.03.2007 року, який укладений на 15 років щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082. Визнано відсутнім право оренди Приватного підприємства «Левчик» щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082; та зазначено, що рішення суду є підставою для припинення права оренди Приватного підприємства «Левчик» земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082. Згідно Додаткової угоди від 19.12.2022 року № ТВВ-1 до договору оренди землі б/н від 15.03.2007 року цей договір поновлений на новий строк, а саме на 24 роки. З підстав, передбачених ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», вказаний договір не припинений. Підставою звернення до суду з позовом ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» вказала на те, що у період дії вказаної додаткової угоди до договору оренди землі 19.12.2022 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Бардаковим Є.В. проведена державна реєстрація договору емфітевзису від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, укладених між ОСОБА_1 та ПП «Левчик». Наявність у Державному реєстрі речових прав запису про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо вище вказаної земельної ділянки у ПП «Левчик» робить неможливим виконання рішення суду від 13.06.2023 року у справі № 493/1516/22. Так, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, належної ОСОБА_1 , вбачається, що 10.05.2023 року державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Бардаковим Є.В. здійснена державна реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ПП «Левчик» на підставі договору емфітевзису від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 . Згідно Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 (власником) та ПП «Левчик» (землекористувачем), власник передала землекористувачу право користування земельною ділянкою площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082 строком на 15 років. Суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги вказав, що земельна ділянка площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082, належна ОСОБА_1 , в силу ч. 3 ст. 1021 ЗК України не могла бути передана нею приватному підприємству «Левчик» на праві емфітевзису, так як станом на дату укладення спірного Договору, а саме, 10.05.2023 року, перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі Додаткової угоди № ТВВ-1 від 19.12.2022 року до договору оренди землі № б/н від 15.03.2007 року строком на 15 років. Земельна ділянка, що перебуває в оренді, не може бути передана її власником іншій особі на праві емфітевзису, суперфіцію (частина третя статті 102-1 ЗК України). Особа, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, має право володіти та користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору. Особа, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, може передавати її в оренду на строк, що не перевищує строк договору емфітевзису. Договором емфітевзису може бути встановлено заборону про передачу емфітевтом такої земельної ділянки в оренду. Така заборона є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному законом (частина третя статті 102-1 ЗК України). Встановивши, що ОСОБА_1 було передано належну їй земельну ділянку площею 2,78 га, кадастровий номер 5120685000:01:002:0082 приватному підприємству «Левчик» на праві емфітевзису, шляхом укладення спірного Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року та договору щодо внесення змін до договору від 15.05.2023 року, під час дії Додаткової угоди № ТВВ-1 від 19.12.2022 року до договору оренди землі № б/н від 15.03.2007 року, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 10.05.2023 року, недійсним. У зв`язку з чим, похідні вимоги позивача підлягають задоволенню про скасування записів про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, оскільки державна реєстрація права емфітевзису проведена на підставі Договору, який визнано недійсним, державна реєстрація такого права підлягає скасуванню в силу ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та припиненню право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) відповідача. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ «АГРОФІРМА ХЛІБНА НИВА» обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, апеляційний суд зазначає. Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі N 233/2021/19, провадження N 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі N 2-7763/10, провадження N 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) на яку посилається скаржник зазначено, що «рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача». За обставинами які склалися у даній справі, висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки) не є релевантними у справі, що переглядається, оскільки різний суб`єктний склад в спірних правовідносинах, так орендодавцем земельної ділянки є ОСОБА_1 , а ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива», є орендарем, який звернувся до суду з позовом за захистом свого права оренди до іншого орендаря ПП «Левчик». Враховуючи викладене, оскільки одна і та ж сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених із різними орендарями, колегія суддів вважає, що позивачем обрано правильний спосіб захисту свого порушеного права, і задоволення позову призведе до відновлення його порушених прав. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик» - залишити без задоволення. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 13.07.2026 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова