Постанова Полтавський апеляційний суд № 535/1409/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 535/1409/19 Номер провадження 22-ц/814/2478/20Головуючий у 1-й інстанції Цвітайло П. В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. За участю секретаря Кальник А.М. розглянула в спрощеному порядку в судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сідько Світлани Іванівни на рішення Котелевського районного суду Полтавської області в складі судді Цвітайло П.В. від 09 вересня 2020 року, дата складання повного тексту рішення 18 вересня 2020 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, В С Т А Н О В И Л А : В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом , в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №79, укладений 31.03.2004 року між ним та ТОВ «Агрофірма Маяк», скасувати державну реєстрацію вказаного договору, здійснену 26.12.2007 р. Котелевським районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» щодо речового права - оренди земельної ділянки загальною площею 5,0037 га, яка знаходиться на території Великорублівської сільської ради Котелевського району, Полтавської області. Вимоги обґрунтовані тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 5 га, що розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району. Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 14.06.2018 року на вказану земельну ділянку було в 2007 році зареєстровано її оренду, де орендарем зазначено ТОВ «Агрофірма «Маяк» зі строком дії - 15 років. Після отримання з Котелевського відділу Держгеокадастру копії спірного договору оренди, позивачу стало відомо, що останній укладено 31.03.2004 року між ним та відповідачем в особі директора ОСОБА_2 , хоча вказаний договір він ніколи не підписував та не уповноважував інших осіб на його підписання. Підпис в договорі оренди виконано не ним. Окрім того вказував, що на дату підписання спірного договору оренди - 31.03.2004 року в нього були відсутні правові підстави розпоряджатися земельною ділянкою, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку він отримав лише через 9 місяців - 28.12.2004 року. Звернення до товариства з метою досудового врегулювання спору з проханням повернути належну йому земельну ділянку залишилося без позитивного реагування, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду. Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Відмова в задоволенні позову вмотивована неефективним способом захисту порушених прав та відсутністю правових підстав для визнання неукладеного договору недійсним, а відтак і наслідки недійсності правочину, який фактично є неукладеним не можуть бути застосовані. Не погодившись з вказаним рішенням представник позивача - адвокат Сідько С.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема вказує, що спосіб захисту обраний позивачем відповідав усталеній практиці розгляду справ з подібними правовідносинами. Саме звернення до суду мало місце іще в 2019 році, тобто до моменту висловленого Великою Палатою Верховного Суду правового висновку від 16.07.2020 р. по справі 145/2047/16-ц, що відповідає принципу правової визначеності. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення останньої. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ № 238983 від 28.12.2004 року та витягу з Державного земельного кадастру по земельній ділянці НВ-0001688432018 від 14.06.2018 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5.00 га., яка розташована на території Великорублівської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Відповідно до договору оренди землі №79 укладеного 31.03.2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Маяк», останній передав товариству в оренду земельну ділянку площею 5.0 га. Не підписання спірного договору оренди землі ОСОБА_1 , з посиланням на норми статей 202-208, 215, 627, 628 Цивільного кодексу України стали підставою для звернення до суду з проханням визнати спірний договір оренди недійсним та скасувати його державну реєстрацію. Під час розгляду справи в суді за клопотанням представника позивача було призначено судово-почеркознавчу експертизу. Згідно висновку експерта Полтавського НДЕКЦ № 47 від 28.04.2020 року, підпис в графі «Орендодавець» договору оренди землі № 79 від 31.03.2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Маяк», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийняв до уваги висновки судово-почеркознавчої експертизи та посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року при розгляді справи №145/2047/16-ц, дійшов висновку про доведеність факту не укладання сторонами спірного договору оренди землі та звернув увагу на неефективність обраного позивачем способу захисту свого цивільного права, який він повинен був обрати як власник земельної ділянки з метою усунення перешкод у її користуванні та повернення йому як законному власнику. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду. Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору оренди недійсним, позивач посилався на те, що договір він не підписував, повноважень на його підписання іншим особам не давав, тобто його свідомого волевиявлення на укладання вказаного договору оренди землі - не було. За ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 471 від 28.04.2020 року встановлено, що підпис в графі «Орендодавець» договору оренди землі №79 від 31.03.2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Маяк», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Таким чином, відсутність підпису власника землі ОСОБА_1 як реквізиту письмової форми договору оренди земельної ділянки, свідчить про його не укладеність внаслідок відсутності його волевиявлення на укладання такого договору. Оскільки сторона орендодавця не виявила свою волю до вчинення правочину і до набуття обумовлених ним прав та обов`язків - оспорюваний договір оренди землі є таким, що не вчинений, а відтак права та обов`язки за ним позивачем не набуті, а правовідносини - не виникли. Встановивши, що оспорюваний договір оренди землі фактично є не укладеним, суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимоги про визнання його недійсним, оскільки наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував посиланням на правові висновки, зазначені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року при розгляді справи № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Зокрема, суд прослався на те, що в оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України «Про оренду землі» Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. При розгляді даної справи, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з тим, що в ході розгляду справи позивачем було доведено факт не укладання ним як орендодавцем 31.03.2004 року договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма «Маяк». Враховуючи, що позивач не підписував оспорюваний договір, тобто останній є не укладений, в задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено за безпідставністю. Доводи апеляційної скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції в зазначеній частині. Фактично апелянт, посилаючись на хронологію подій, пов`язаних з датою звернення до суду та датою винесення Постанови Великою Палатою Верховного суду, висловлює свою незгоду з висновками суду першої інстанції, та посилаючись на принцип правової визначеності, зазначає, що на час звернення з позовом до суду існувала інша усталена судова практика, із застосуванням якої і був поданий даний позов. Вищевказані доводи апеляційної скарги не можуть розцінюватись як достатня процесуальна підстава для скасування чи зміни судового рішення в зазначеній частині, враховуючи законодавчо визначену обов`язковість застосування судами практики Верховного Суду при розгляді справ з подібними правовідносинами. За вказаних обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сідько Світлани Іванівни залишити без задоволення. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року. Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.