Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/46204/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/46204/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатом якого позивач просить: -визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 11.06.2024 по 20.08.2024 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 11.06.2024 по 20.08.2024 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; -визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 15.03.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати; -зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 15.032023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 своєчасно не було нараховано та виплачено йому додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Позивач вказує, що лише після звернення його представника відповідачем було здійснено нарахування та виплату зазначеної додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100 000 грн на місяць, пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. Разом з тим, на думку позивача, відповідачем не було здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплати зазначеної додаткової винагороди за період його лікування. У зв`язку з наведеним позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, такою, що порушує його права та законні інтереси, у зв`язку з чим звернувся до суду за їх захистом. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги задовольнити. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Під час проходження військової служби, він 29.05.2022 року отримав поранення під час захисту Батьківщини, відповідно до довідки про обставини травми № 18 від 11.02.2023 року. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого перебував на стаціонарному лікуванні з 12.10.2023 по 26.10.2023. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 4335 перебував на стаціонарному лікуванні з 27.10.2023 по 09.11.2023. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4551 перебував на стаціонарному лікуванні з 10.11.2023 по 04.12.2023. Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №539 перебував на стаціонарному лікуванні з 01.05.2024 по 16.05.2024. Позивач зазначає, що у вищевказані періоди, відповідач не здійснював виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». 20.08.2024 відповідно до звернення представника позивача відповідачем на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000,00 грн. При цьому, позивач вважає, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що держава забезпечує військовослужбовцям належний рівень матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, який відповідає умовам проходження військової служби та сприяє збереженню і закріпленню кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до структури грошового забезпечення військовослужбовців належать посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, до яких віднесено підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди постійного характеру та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати особливості та умови проходження служби, а також стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. При цьому порядок виплати грошового забезпечення встановлюється Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування та правоохоронні органи, утворені відповідно до законів України, а також керівниками розвідувальних органів України. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим або спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород постійного характеру та премій, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України, поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу в органах та установах зазначеної служби, розташованих у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в межах Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн щомісячно. Водночас для військовослужбовців та інших осіб, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів, у тому числі для військовослужбовців строкової служби, розмір зазначеної додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн на місяць пропорційно часу їх участі у відповідних діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів відповідних командирів (начальників). До наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн включаються також особи, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - під час участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, включаючи час переміщення між лікувальними закладами, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Крім того, до таких наказів включаються особи, які перебувають у полоні, за винятком тих, хто добровільно здався в полон, є заручниками, інтерновані до нейтральних держав або визнані безвісно відсутніми, незалежно від того, чи настали зазначені події до введення воєнного стану або після його запровадження. Також передбачено, що у разі загибелі військовослужбовця або його смерті внаслідок поранення чи травми, отриманих після введення воєнного стану, відповідна виплата здійснюється за весь місяць, у якому настала загибель або смерть. Наказом Міністра оборони України від 25 січня 2023 року №44, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233, було внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260). Зокрема, Порядок №260 було доповнено новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн включаються також військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, у тому числі за межами України, починаючи з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікувального закладу та між закладами охорони здоров`я, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форма якої визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402. Така довідка видається командиром військової частини, у якій військовослужбовець проходить службу або перебуває у відрядженні, та повинна містити відомості про обставини отримання ним поранення, травми, контузії чи каліцтва під час захисту Батьківщини. Видача довідки здійснюється на підставі наказу командира військової частини про отримання військовослужбовцем відповідного поранення чи травми. Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260 керівники військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я системи Міністерства оборони України під час надання рекомендацій щодо необхідності надання військовослужбовцю відпустки за станом здоров`я після поранення, травми, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, після завершення стаціонарного лікування у військовому або цивільному лікувальному закладі, у тому числі за кордоном, одночасно надають медичний висновок про ступінь тяжкості поранення. Такий висновок є підставою для прийняття командиром військової частини рішення щодо надання відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у такій відпустці. Згідно з пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення, контузії, травми чи каліцтва надається військовослужбовцю командиром військової частини, установи або закладу, де він проходить військову службу, на підставі постанови військово-лікарської комісії. При направленні військовослужбовця у відпустку за станом здоров`я довідка військово-лікарської комісії із відповідною постановою видається йому на руки. За змістом статті 116 КЗпП України у разі звільнення працівника виплата всіх належних йому від підприємства, установи чи організації сум має бути проведена у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не виконував роботу, відповідні кошти підлягають виплаті не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про проведення розрахунку. При цьому роботодавець зобов`язаний у день виплати письмово повідомити працівника про всі нараховані та виплачені йому суми із зазначенням кожного виду виплати окремо, зокрема основної та додаткової заробітної плати, заохочувальних і компенсаційних виплат, а також інших сум, на які працівник має право згідно з трудовим договором та законодавством, у тому числі у зв`язку зі звільненням. У разі наявності спору щодо розміру сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому випадку зобов`язаний у строк, визначений цією статтею, виплатити ту суму, яку він не оспорює. Частинами першою та другою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору щодо їх розміру підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь період затримки до дня фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Якщо між сторонами існує спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, таке відшкодування підлягає сплаті у разі вирішення спору на користь працівника. У випадку часткового задоволення вимог працівника розмір відшкодування за час затримки визначається органом, який ухвалює рішення по суті спору, однак не більш як за період, передбачений частиною першою цієї статті. У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 зазначено, що відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний при звільненні виплатити працівникові всі належні йому суми від підприємства, установи чи організації у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, тобто у день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу такого розрахунку у визначені строки є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 звернула увагу на те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата звільненому працівникові належних сум у встановлені строки, наявність вини власника або уповноваженого ним органу в такій невиплаті, а також відсутність спору щодо розміру цих сум. За наявності зазначених умов підприємство, установа чи організація зобов`язані виплатити працівникові середній заробіток за весь період затримки до дня фактичного розрахунку. При цьому під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на які працівник мав право станом на дату звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу тощо. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно регулює ситуації, коли роботодавець за відсутності спору свідомо не здійснює остаточний розрахунок із працівником після його звільнення. Натомість частина друга статті 117 КЗпП України застосовується у випадках, коли між роботодавцем і колишнім працівником існує спір щодо сум, які підлягають виплаті, та фактично охоплює два можливі варіанти вирішення такого спору. Зокрема, якщо спір між роботодавцем і працівником щодо розміру належних при звільненні сум вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сплатити відшкодування, передбачене цією статтею, тобто відшкодування, визначене частиною першою статті 117 КЗпП України. У такому випадку сам факт вирішення спору не розглядається законодавцем як належне виконання роботодавцем обов`язку щодо повного розрахунку з працівником, що зумовлює можливість застосування відповідальності за весь період прострочення. Водночас у разі часткового вирішення спору на користь працівника розмір відшкодування за час затримки встановлює орган, який ухвалює рішення по суті спору. Таке правове регулювання спрямоване на забезпечення балансу між захистом прав працівника та дотриманням принципів справедливості й співмірності у трудових правовідносинах, з урахуванням фактичних обставин несвоєчасного розрахунку та ступеня добросовісності поведінки роботодавця. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця, власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи чи організації належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного проведення такого розрахунку включно є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Цей захід спрямований на захист права звільнених працівників на своєчасне отримання всіх належних їм виплат, зокрема тих, що передбачені умовами трудового договору та законодавчими гарантіями. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц. Як убачається з матеріалів справи, 20 серпня 2024 року на підставі звернення представника позивача відповідачем було нараховано на розрахунковий рахунок позивача суму додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що до моменту звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу позивач звертався до відповідача із заявою про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, та подавав медичні документи, на підставі яких відповідно до пунктів 10, 12 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, видаються накази про виплату такої додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Згідно з пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення №402 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення, контузії, травми чи каліцтва довідка військово-лікарської комісії видається військовослужбовцю на руки. З огляду на наведене суд зазначає, що саме на позивача покладався обов`язок своєчасно подати до військової частини за місцем проходження служби довідки військово-лікарської комісії та інші медичні документи, які підтверджують його перебування на лікуванні, для вирішення питання про видання наказу щодо виплати додаткової винагороди. На час звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу з ним було проведено повний розрахунок, спору щодо розміру належних виплат не існувало, а нарахування і виплата 20 серпня 2024 року додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у сумі 100 000,00 грн були здійснені вже після звернення представника позивача. Таким чином, станом на дату звільнення у відповідача не було правових і фактичних підстав для виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, а тому відсутня вина відповідача у тому, що така винагорода була виплачена позивачу після його звільнення з військової служби. Колегія суддів також враховує, що право позивача на отримання додаткової винагороди за період лікування було реалізовано лише після подання документів, які підтверджували наявність передбачених законодавством підстав для її призначення. До моменту отримання таких документів відповідач був об`єктивно позбавлений можливості встановити наявність у позивача права на відповідну виплату та видати наказ про її нарахування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що затримка виплати виникла з вини відповідача. Враховуючи встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність необхідних умов для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Такий висновок зумовлений тим, що на момент звільнення позивача з військової служби з ним було проведено повний розрахунок, спір щодо розміру відповідних виплат був відсутній, а також не існувало правових і фактичних підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у сумі 100 000,00 грн відповідно до Постанови №168. Крім того, відсутня вина відповідача у виплаті цієї винагороди після звільнення позивача, оскільки така виплата була проведена після звернення представника позивача та видання командиром військової частини відповідного наказу. У зв`язку з цим позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до статей 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Згідно із пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Як установлено вище, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова винагорода встановлена на період дії воєнного стану, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовцям. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, із здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету. Запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткова винагорода, є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. При цьому, виплата такої винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, названа виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а тому за приписами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, не підлягає компенсації. Колегія суддів враховує правий висновок Верховного Суду у постанові від 20.08.2024 у справі №420/693/23, відповідно до якого передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова винагорода не враховується до складу місячного грошового забезпечення. Щодо посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, які викладено в рішенні від 11.04.2025 у зразковій справі №280/8933/24, колегія суддів відхиляє посилання на правові висновки Верховного Суду у цій справі, оскільки Великою Палатою Верховного Суду справа №280/8933/24 (провадження № 11-216заі25) рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2025р. у зразковій справі №280/8933/24 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, про те, що у позивача відсутнє права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови №168 за період з 15.03.2023 р. по день фактичної виплати додаткової винагороди, включно за весь час затримки виплати, а тому суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшла висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом обставин та власного тлумачення норм матеріального права. Водночас такі доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються наявними у справі доказами та наведеними вище мотивами суду. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться фактично до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою встановлених у справі обставин. Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Ю.О.Тереза В.В.Файдюк