Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/18908/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/18908/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві , Державної казначейської служби України, у якому просив суд: - визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не відшкодування шкоди ОСОБА_1 внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) в редакції Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII); - стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 355166,85 грн. за рахунок бюджетних асигнувань шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 (4498/18) частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» було визнано такою, що не відповідає Конституції України, тобто неконституційною. Як зазначає позивач, Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність законодавчого регулювання, яким Верховна Рада України фактично делегувала Кабінету Міністрів України повноваження самостійно визначати у своїх нормативно-правових актах мінімальні розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника, смерть якого була спричинена наслідками Чорнобильської катастрофи. Крім того, позивач звертає увагу на пункт 4 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України, яким передбачено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок застосування частини третьої статті 54 цього Закону у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності, яке пов`язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС та отримував пенсію в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у якій просив відшкодувати матеріальну шкоду, яка виникла внаслідок завданої дією частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону № 76-VIII, за період з 01.01.2015 по 07.07.2021. Відповідач відмовив у вищезазначеному відшкодуванні виходячи із відсутності на те підстав. Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями, звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судами спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, з метою ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб, а також прав та інтересів юридичних осіб від можливих порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, яке охоплює право на забезпечення особи у випадках повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від неї причин, а також у зв`язку зі старістю та в інших випадках, визначених законом. Правові, економічні та організаційні засади соціального захисту і пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсійне забезпечення осіб, віднесених до категорій 1, 2, 3 та 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється шляхом призначення державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю. При цьому додаткова пенсія призначається після виникнення у особи права на державну пенсію. Відповідно до положень статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва або захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за вибором громадянина із заробітку, отриманого під час роботи в зоні відчуження у 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається відповідно до вимог законодавства. При цьому законодавцем встановлено, що у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати, яка враховується для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках, не може перевищувати 3,0 тисячі карбованців. Водночас обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку, отриманого за межами зони відчуження, здійснюється на загальних підставах відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення». Частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII було передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути меншими ніж: для осіб з інвалідністю I групи - десять мінімальних пенсій за віком; для осіб з інвалідністю II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; для осіб з інвалідністю III групи - шість мінімальних пенсій за віком; для дітей з інвалідністю - три мінімальні пенсії за віком. Також зазначеною нормою було встановлено, що порядок обчислення пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. 28 грудня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким статтю 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції. Відповідно до цієї редакції пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи могли призначатися за бажанням громадянина із заробітку, отриманого за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, визначеному відповідно до законодавства. При цьому було збережено положення про те, що розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тисячі карбованців. Разом із тим новою редакцією статті 54 Закону №796-XII було передбачено, що умови призначення зазначених пенсій, порядок їх призначення, а також мінімальні розміри пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, та пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Отже, після набрання чинності Законом №76-VIII законодавче регулювання було змінено таким чином, що саме Кабінет Міністрів України був уповноважений визначати умови, порядок призначення та мінімальні розміри відповідних пенсійних виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 частину третю статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» було визнано такою, що не відповідає Конституції України, тобто неконституційною, у частині надання Верховною Радою України Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати своїми нормативно-правовими актами мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, зазначеним Рішенням Конституційного Суду України було визначено порядок та строки його виконання. Зокрема, Конституційний Суд України встановив, що частина третя статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII, яка надавала Кабінету Міністрів України повноваження визначати мінімальні розміри зазначених пенсій, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 07 липня 2021 року. Одночасно Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України протягом тримісячного строку з дня ухвалення зазначеного Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII, щодо визначення мінімальних розмірів пенсій по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсій у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність до вимог Конституції України та правових висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021. Конституційний Суд України у Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 також визначив наслідки невиконання Верховною Радою України покладеного на неї обов`язку щодо приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», у відповідність до Конституції України та правових висновків, викладених у зазначеному Рішенні. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що у разі неприведення протягом трьох місяців з дня ухвалення цього Рішення відповідного законодавчого регулювання у відповідність до Конституції України застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначена редакція закону передбачала, що в усіх випадках розмір пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не може бути меншим ніж: для осіб з інвалідністю I групи - десять мінімальних пенсій за віком; для осіб з інвалідністю II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; для осіб з інвалідністю III групи - шість мінімальних пенсій за віком; для дітей з інвалідністю - три мінімальні пенсії за віком. Разом з тим 29 червня 2021 року Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 було прийнято Закон України №1584-IX «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», який набрав чинності 01 липня 2021 року. Пунктом 2 розділу І Закону №1584-IX частину третю статті 54 Закону №796-XII викладено у новій редакції, відповідно до якої встановлено мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою. Так, законодавцем визначено, що розмір такої пенсії не може бути нижчим: для осіб з інвалідністю I групи - 6000 гривень; для осіб з інвалідністю II групи - 4800 гривень; для осіб з інвалідністю III групи - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень. Крім того, статтю 54 Закону №796-XII було доповнено частинами четвертою та п`ятою, відповідно до яких передбачено, що починаючи з 2022 року розміри пенсій, встановлені частиною третьою цієї статті, підлягають щорічній індексації з 1 березня у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, який визначається відповідно до абзаців другого та третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також законодавець визначив, що порядок призначення пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, а також пенсії у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Прикінцевих положень Закону №1584-IX цей Закон набрав чинності з 01 січня 2022 року, за винятком пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 його Прикінцевих положень, які набрали чинності з 01 липня 2021 року. Отже, на момент розгляду справи Закон №1584-IX є чинним та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для застосування частини четвертої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, яка передбачала визначення розміру пенсії виходячи із кратності мінімальної пенсії за віком. З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР, оскільки Верховна Рада України виконала Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у встановлений ним строк та належним чином врегулювала питання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Колегія суддів також враховує, що Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 не має зворотної дії у часі. Такий правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.04.2021 у справі №373/1978/18. Відсутність ретроспективної дії зазначеного Рішення Конституційного Суду України виключає можливість застосування його наслідків до правовідносин, які виникли до моменту набрання ним чинності, а відтак відсутні підстави для здійснення перерахунку та виплати позивачу державної пенсії по інвалідності за період з 01.01.2015 по 01.07.2021 у розмірах, передбачених Законом №796-XII у редакції, що діяла до внесення змін Законом №76-VIII. Щодо обраного позивачем способу судового захисту у вигляді відшкодування збитків, колегія суддів зазначає, що незалежно від формулювання позовних вимог фактичним предметом спору є незгода позивача з розміром призначеної та виплаченої їй пенсії по інвалідності та переконання позивача у тому, що така пенсія повинна була нараховуватися в іншому розмірі. Сам по собі спосіб обґрунтування позовних вимог із посиланням на положення законодавства, які регулюють питання відшкодування шкоди, не змінює характеру спірних правовідносин та не трансформує спір щодо пенсійного забезпечення у спір про відшкодування шкоди. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що виплата позивачу пенсії у період з 01.01.2015 по 01.07.2021 у розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України, здійснювалася відповідно до частини третьої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 №76-VIII та відповідала вимогам чинного на той час законодавства. Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 29.06.2023 у справі №750/9747/21. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що саме факт визнання Конституційним Судом України частини третьої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII неконституційною є достатньою правовою підставою для стягнення з держави на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі різниці між фактично виплаченою пенсією та пенсією, яка, на переконання позивача, мала бути нарахована відповідно до редакції Закону №230/96-ВР. Так, пунктом 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 дійсно зазначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону у редакції Закону №76-VIII. Разом із тим наведене положення не встановлює ані конкретного способу такого відшкодування, ані механізму його реалізації, ані порядку визначення розміру шкоди, що підлягає компенсації. Колегія суддів звертає увагу, що пункт 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 не встановлює безпосереднього механізму реалізації права на відшкодування шкоди, не визначає порядку її обчислення та виплати, а також не покладає на державу обов`язку здійснювати таке відшкодування шляхом виплати різниці між фактично отриманою пенсією та пенсією, яка могла бути обчислена відповідно до попередньої редакції статті 54 Закону №796-XII. Наведене рішення лише констатує наявність у відповідної категорії осіб права на відшкодування шкоди, тоді як порядок реалізації такого права має визначатися законом. При цьому частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, які визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, за відсутності спеціального закону, який би визначав порядок, умови та механізм відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, суд позбавлений можливості самостійно визначати такий порядок або підміняти собою законодавця, встановлюючи механізм обчислення та виплати відповідної компенсації. Конституція України безпосередньо пов`язує реалізацію права на відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, із наявністю спеціального законодавчо визначеного порядку такого відшкодування. Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи спеціальний закон, який би визначав порядок, підстави, умови та механізм відшкодування державою матеріальної або моральної шкоди, завданої актами чи діями, що визнані неконституційними, законодавцем не прийнятий. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів, з якими закон пов`язує можливість покладення на державу обов`язку щодо відшкодування майнової шкоди. Зокрема, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів протиправної поведінки відповідачів, наявності шкоди саме у заявленому позивачем розмірі, безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та заявленими збитками, а також правових підстав для визначення розміру такої шкоди шляхом обчислення різниці між фактично виплаченою пенсією та пенсією, яка, на думку позивача, мала бути призначена відповідно до попередньої редакції статті 54 Закону №796-XII. Колегія суддів також не приймає посилання апелянта на те, що Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли у період з 01.01.2015 по 01.07.2021. Зі змісту вказаного Рішення вбачається, що Конституційний Суд України визначив спеціальний порядок втрати чинності неконституційною нормою, встановивши, що вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення відповідного Рішення, тобто з 07.07.2021. Крім того, Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України протягом зазначеного строку привести нормативне регулювання у відповідність до Конституції України. Як встановлено судом, на виконання Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України було прийнято Закон України №1584-IX від 29.06.2021, який набрав чинності 01.07.2021 та врегулював питання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, передбачені Рішенням Конституційного Суду України умови для застосування частини четвертої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР не настали, оскільки законодавцем у визначений Конституційним Судом України строк було внесено відповідні зміни до законодавства. Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що виплата пенсії позивачу у період з 01.01.2015 по 01.07.2021 автоматично свідчить про заподіяння йому матеріальної шкоди внаслідок дії неконституційної норми. У спірний період органи Пенсійного фонду України діяли на підставі чинної редакції статті 54 Закону №796-XII та нормативно-правових актів, прийнятих на її виконання. Сам по собі факт подальшого визнання окремого законодавчого положення неконституційним не свідчить про протиправність дій суб`єкта владних повноважень, який застосовував таку норму до моменту втрати нею чинності. Колегія суддів враховує, що Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 не наділене ретроспективною дією у часі та не містить положень щодо обов`язкового перерахунку пенсійних виплат за минулі періоди. Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 15.04.2021 у справі №373/1978/18. Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 та окремі постанови Верховного Суду, оскільки предметом розгляду у даній справі є не питання визначення розміру пенсії чи її перерахунку, а вимога про стягнення з держави матеріальної шкоди у визначеному позивачем розмірі. При цьому наведені апелянтом судові рішення не містять висновку про існування безумовного обов`язку держави відшкодовувати шкоду шляхом виплати різниці між фактично отриманою пенсією та пенсією, яка могла б бути обчислена відповідно до редакції Закону №230/96-ВР за весь період дії Закону №76-VIII. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявності встановленого законом механізму відшкодування заявленої шкоди, а також не підтверджено наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР за період з 01.01.2015 по 01.07.2021. За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року- залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна Т.Р. Вівдиченко