Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2089/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 р. Справа № 480/2089/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2026, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 19.03.26 у справі № 480/2089/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом також відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 з травня 2021 (з моменту зарахування) по 04.01.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з травня 2021 року (з моменту зарахування) по 04.01.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.05.2021 по 04.01.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28.05.2021 по 04.01.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність дій відповідача в частині обрахунку грошового забезпечення позивача у спірний період, оскільки за змістом пункту 4 Постанови № 704 встановленою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, який і застосовано при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача. Окрім того, змінами, внесеними Постановою № 481, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, відповідно до якої обчислення розмірів грошового забезпечення здійснюється шляхом множення фіксованого значення 1762 грн на відповідний тарифний коефіцієнт. Виходячи із внесених змін, починаючи з 20.05.2023 розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, що фактично відповідає прожитковому мінімуму, встановленому станом на 01.01.2018. Також відповідач зауважує, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України (ст. 23 Закону № 2011-ХІІ). ІНФОРМАЦІЯ_3 є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України нижчого рівня, має самостійний баланс, знаходиться на казначейському обслуговуванні та фінансується з державного бюджету, при цьому, не має альтернативних джерел фінансування. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, розглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період з 28.05.2021 по 04.01.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 58). Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.04.2025 № 5/656 (а.с. 48) про нараховане та виплачене грошове забезпечення, індексацію, грошові і матеріальні допомоги та інші одноразові виплати ОСОБА_1 підтверджується, що позивачу у спірний період було нараховано та виплачено грошове забезпечення, у тому числі: грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік (а.с.31). При цьому, вказаними доказами також підтверджується, що розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період, є прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період саме з прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року, позивач звернувся з позовом до суду. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 28.05.2021 по 04.01.2022 та розрахунок місячного грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, та відповідно нарахування інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, здійснено у значно меншому розмірі, що призвело до порушення майнових прав позивача, гарантованих Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на отримання грошового забезпечення та інших виплат у законодавчо визначеному розмірі. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Положеннями частин другої - четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін. Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції. Проте згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Водночас Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі - Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2021, 2022 роки, відповідно, не містять. Так, Законами № 1082-IX, № 1928-ІХ у 2021-2022 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021, 2022 2 270,00 грн, 2481,00 грн, відповідно. Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21. Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких: 1) пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.; 2) у пункті 10 цифри і слова 01.01.2019 замінено цифрами і словами 01.03.2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними. Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови №

103. Враховуючи вищенаведене, з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами № 294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Разом з цим відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. А відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в неналежному розмірі грошового забезпечення у період з 28.05.2021 по 04.01.2022 підлягають задоволенню. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка, в свою чергу, відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23. Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що грошове забезпечення позивача, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань також мають бути перераховані у сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт. Як установлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28.05.2021 по 04.01.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Щодо доводів відповідача про те, що унаслідок зміни правового регулювання, починаючи з 20.05.2023 розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснюється, виходячи з розміру 1762 гривні, колегія суддів зауважує, що оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено по 04.01.2022, як просив сам позивач у позовній заяві. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України нижчого рівня, має самостійний баланс, знаходиться на казначейському обслуговуванні та фінансується з державного бюджету, при цьому, не має альтернативних джерел фінансування, колегія суддів уважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування грошового забезпечення в належному розмірі. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 за №5-рп/2002, від 17.03.2004 за №7-рп/2004, від 01.12.2004 за №20-рп/2004, від 09.07.2007 за №6-рп/2007). У рішенні від 09.07.2007 за №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.12.2018 у справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17. Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 308 КАС України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Щодо задоволених судом першої інстанції позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, колегія суддів зауважує, що доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в цій частині в апеляційній скарзі відповідачем не наведено. Отже, в цій частині правильність висновків суду першої інстанції не може бути перевірена судом апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги частини другої ст. 308 КАС України щодо можливого виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 480/2089/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова