Постанова 4824 № 755/12433/24-ц

справа № 755/12433/24 головуючий у суді І інстанції Єрмічова В.В провадження № 22-ц/824/13213/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Надточий К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Єрмічової В.В., у м. Києві, повний текст рішення складено 20 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в якому просив суд: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 480 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 661 074,00 грн. без ПДВ, на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 21 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у справі і призначено до розгляду по суті. 06 листопада 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду із з заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив суд: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 312 000,00 грн., на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 312 000,00 грн., на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що позбавлення можливості користування автомобілем в період досудового розслідування та судового розгляду. стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 661 074,00 грн. без ПДВ, на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 - 608 000,00 грн. без ПДВ, на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю та незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Пунктом 2 частини другої, статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви (пункт 3 частини другої статті 197 ЦПК України). Відповідно до положень статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За правилами статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Подаючи заяву про збільшення позовних вимог, позивач не звернув уваги, що таке право в нього існувало до закінчення підготовчого засідання. Зазначеним правом у встановлений законом строк позивач не скористався, за межами даного строку, 06 листопада 2025 року, подав позовну заяву, в якій змінив предмет позову, збільшивши обсяг позовних вимог. Встановивши, що заяву про збільшення позовних вимог було подано з пропуском строку визначеного законом, суд першої інстанції, за приписами ст. 126 ЦПК України повинен був залишити таку заяву без розгляду. Разом з тим, жодного процесуального рішення, щодо заяви про збільшення позовних вимог, судом не прийнято. В оскаржуваному рішенні, суд констатував, що позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, однак не вказав чи прийняв він її до розгляду. Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається що подана заява про зміну позовних вимог була предметом розгляду суду. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що предметом розгляду у даній справі має бути первісно подана позовна заява позивача. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08 квітня 2019 року його було затримано за підозрою у вчиненні злочину. Того ж дня в його автомобілі «Mersedes-Benz», модель GL450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 проведено обшук та безпідставно вилучено ряд речей та предметів, а також сам автомобіль, які не мали відношення до кримінального провадження та в подальшому були втрачені. 11 квітня 2019 року йому оголошено підозру, а 18 грудня 2020 року обвинувальний акт відносно нього направлено до суду. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року кримінальне провадження відносно нього та інших обвинувачених закрито в зв`язку з закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності. Вилучене у нього майно повернуто не було. Під слідством і судом він перебував понад 86 місяців. За його підрахунками розмір моральної шкоди становить 480 000,00 грн. Розмір завданої йому матеріальної шкоди, яка завдана в результаті вилучення і втрати автомобіля він оцінив в 661 074,00 грн., які просить стягнути з відповідачів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. В апеляційній скарзі, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції в порушення приписів ст. 263 ЦПК України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду (Постанова від 13 серпня 2025 року справа № 521/8236/23, провадження № 61-638св25) підмінив поняття, та змінив: вимогу про відшкодування вартості втраченого майна на відшкодування шкоди завданих органо досудового розслідування та суду, що призвело до порушення норм як матеріального так і процесуального характеру. Так, 25 липня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва справу відносно позивача було закрито в зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Подальші спроби повернути тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіля марки «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 до позитивного результату не призвели, за повідомленням слідчого майно викрадене. Станом на липень 2024 року, вищевказане вилучене майно позивачу не повернуто. 16 липня 2025 року представником позивача вчергове було направлено звернення до Дніпровської окружної прокуратури міста Києва та Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві, щодо повернення тимчасово вилученого майна. Однак 04 серпня 2025 року Дніпровська окружна прокуратура міста Києва підтвердила про неможливість повернення автомобіля марки «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , в зв`язку з його втратою. В тому числі неможливість повернення автомобіля зокрема, зумовлена крім незаконного та безпідставного вилучення автомобіля, також і організацією неефективного досудового розслідування СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві (провадження закрито в зв`язку із закінченням строків досудового розслідування). Таким чином, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що позивач не має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно, оскільки вилучений автомобіль не був повернутий власнику. Щодо недостатності доказів, то позивач надав до суду всі наявні в нього докази, а відповідач 1 в свою чергу визнав обставини вилучення, втрати майна та неможливість його повернення в натурі (у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України звільняє від обов`язку доказування цих обставин). Також, суд першої інстанції безпідставно вказав як не належного відповідача Державну казначейську службу, оскільки відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Щодо відшкодування моральної шкоди завданої неналежним досудовим розслідуванням, зазначає, оскільки законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Компенсація завданої позивачу моральної шкоди за кожен місяць ведення слідства та судового розгляду - 76 місяців: (8000,00 грн. x 76 міс)= 608 000,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу, Київська міська прокуратура вказує, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій органів досудового слідства, заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів. Крім того, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності, не є реабілітуючою обставиною та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 . Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що адвокатом - захисником Ульяновим О.В. 09 вересня 2019 року скеровано заяву на адресу органу досудового розслідування про повернення речового доказу, а саме вилученого в позивача транспортного засобу «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , на що слідчим Дніпровського УП ГУНП в м. Києві надано відповідь про те, що автомобіль «Mersedes-Benz» з іноземною реєстрацією НОМЕР_1 22 квітня 2019 року отримав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року, номер якої відсутній в Єдиному державному реєстрі судових рішень. В подальшому встановлено, що автомобіль за місцем зберігання (відповідно до акту передачі-приймання) відсутній. У зв`язку з цим, Дніпровською окружною прокуратурою м. Києва порушено ряд кримінальних проваджень за ч. 1, 4 ст. 358 КК України та ч. 1 ст. 289 КК України. Отже, твердження позивача про неправомірність дії правоохоронних органів під час ініціювання арешту вказаного майна, є безпідставними. Позивачем не доведено наявності неправомірної поведінки службовими особами Київської міської прокуратури. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 08 квітня 2019 року затримано громадянина Грузії ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за підозрою у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. В той же день в порядку ст. 233 КПК України працівниками СВ Дніпровського УП ГУ Національної поліції в м. Києві був проведений обшук автомобіля марки «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , в ході якого було, вилучено ряд речей та документів, а також сам автомобіль. Вказаний автомобіль, разом з іншими вилученими речам в порядку ст. 98 КПК України, 08 Квітня 2019 року визнано речовим доказом. У відповідності до наявного у справі свідоцтва про реєстрацію, автомобіль марки «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 зареєстрований на праві власності за позивачем (п. С4 свідоцтва) (а.с. 16). В подальшому вказаний транспортний засіб працівниками Дніпровського УП ГУНП у м. Києві 08 квітня 2019 року передано на відповідальне зберігання по CIR Кайспецтранссервіс». 18 грудня 2020 року старшим слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві Майбородою О.В. за погодженням з прокурором Київської міської прокуратури № 4 Спесивцевим Д.В. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 08.04.2019 за № 12019100040002839 по обвинуваченню ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 125 КК України направлено до Дніпровського районного суду м. Києва (а.с. 5-6). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від 08.04.2019 за № 12019100040002839, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та саме кримінальне провадження закрито (а.с. 5-6). Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна КТЗ «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , вартість вказаного автомобіля складає 661 074,00 грн. (а.с. 7-17). Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено ні дії/бездіяльність, ні причинного зв`язку провини відповідачів у завданні йому матеріальної шкоди. Не надано доказів на підтвердження позовних вимог, не визначено причинного зв`язку між діями відповідачів та наслідком заподіяння шкоди. Більше того, позивач звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби, яка є неналежним відповідачем. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від 08.04.2019 за № 12019100040002839, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та саме кримінальне провадження закрито. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до відповідальності, тобто з нереабілітуючих підстав, не належить до випадків, передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР, та не дає право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом. Оскільки незаконність перебування ОСОБА_4 під кримінальним переслідуванням до прийняття судом ухвали про закриття кримінальної справи щодо нього за ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 125 КК України за закінченням строків давності є недоведеною, відсутні підстави для відшкодування на його користь моральної шкоди. Аналогічна позиція міститись у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 454/3922/18. Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди. Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів. Згідно з пунктами 2 та 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода. Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не зберіглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди. Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок). Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду. Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція). Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді. Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131). Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки. В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження. Згідно ч. 4 ст. 100 КПК України, у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. Відповідно до частини четвертої статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104, тут і далі -в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку). Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року у справі № 521/8236/23 зазначив, що відповідно до частини 4 статті 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи неповернення стороною кримінального провадження вилученого майна, що було визнане речовим доказом, відшкодування завданої шкоди здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України. З урахуванням зазначених приписів та встановлених у справі обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими особами відповідає держава, яка набуває та здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законодавством. Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У рішенні від 30 травня № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) Конституційний Суд України зазначив: «Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності … держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». Доказів повернення позивачу вилученого транспортного засобу «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 та відновлення його порушеного права, завданого неправомірними діями та бездіяльністю органів досудового розслідування, матеріали справи не містять. За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ст. 106 ЦПК України). Відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна КТЗ «Mersedes-Benz», модель GL 450, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , вартість вказаного автомобіля складає 661 074,00 грн. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Будь яких доказів на спростування вказаного звіту або заперечень щодо його обґрунтованості або суперечливості наявним матеріалам справи відповідачем до суду не надавалось, тому вказаний звіт прийнятий судом як належний та допустимий доказ, яким встановлюється розмір матеріальних збитків, заподіяних позивачу. З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКС України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів, ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові. Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у даній справі. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 335/11084/21 (провадження № 61-13130св22) та від 17 травня 2023 року у справі № 459/2566/21 (провадження № 61-7127св22). Враховуючи, що позивачем не надано доказів, які б вказували на те, що Державною казначейською службою України порушено, не визнано чи оспорено права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до даного відповідача. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача. На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_4 до Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 у рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 661 074,00 (шістсот шістдесят одна тисяча сімдесят чотири) гривні. В задоволення решти позовних вимог відмовити. Заяву про збільшення позовних вимог подану 06 листопада 2025 року, залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 17 липня 2026 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.