Постанова 4824 № 755/8938/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2024 року м. Київ Справа №755/8938/23 Провадження: № 22-ц/824/11833/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В. секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Горелик Роксолани Мирославівни в інтересах Київської міської прокуратури на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н. Є., у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у с т а н о в и в: У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 червня 2020 року слідчим Дніпровського УП ГУНП у м. Києві йому, позивачу, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 чт. 364 КК України. 03 червня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва застосовано стосовно нього запобіжний захід у вигляді застави. 22 грудня 2020 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 затверджено обвинувальний акт за ч. 1, 2 чт. 364 КК України. 30 травня 2022 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва визнано ОСОБА_2 невинуватим та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України; визнано невинуватим та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України в зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. 23 лютого 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року залишено без змін. Внаслідок неправомірних дій відповідача він, ОСОБА_2 перебував під кримінальним переслідуванням у період з 01 червня 2020 року по 23 лютого 2023 року. За цей час він був змушений постійно докладати додаткових зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчинені інкримінованого злочину, та, разом з цим, зазнавав сильних душевних переживань і негативних емоцій при необхідності з`являтися до органу досудового розслідування та суду. У зв`язку з чим, просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 500 000 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди 214 400 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, прокурор Горелик Р. М. в інтересах Київської міської прокуратури подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, рішення суду просила змінити шляхом зменшення розміру шкоди з 214 400 грн до 51 200 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що згідно з ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 грн, на думку відповідача, розмір відшкодування шкоди позивачу, внаслідок його перебування під слідством не повинен перевищувати 51 200 грн (32 міс. х 1600 грн). Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні Рябов О. А. в інтересах Київської міської прокуратури, Матвієнко П. П. в інтересах ГУ Національної поліції у м. Києві, апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити з підстав, викладених у скарзі. ОСОБА_2 та його представник - адвокат Єнь Д. В. апеляційну скаргу просили залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник Державної казначейської служби Українив судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи Державна казначейська служба повідомлено належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутностіпредставника. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи, та встановлено судом 01 червня 2020 року слідчим Дніпровського УП ГУНП у м. Києві позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 чт. 364 КК України (а. с. 9-15). 03 червня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва застосовано стосовно позивача запобіжний захід у вигляді застави (а. с. 16-17). 22 грудня 2020 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 затверджено стосовно позивача обвинувальний акт за ч. 1, 2 чт. 364 КК України (а. с. 18-30). 30 травня 2022 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва визнано позивача невинуватим та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України в зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України; визнано позивача невинуватим та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України в зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (а. с. 31-53). 23 лютого 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року залишено без змін (а. с. 54-58). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, відповідно до яких, межі відшкодування моральної шкоди визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування провадження на досудовому розслідуванні та суді, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. На підставі викладеного, суд виходив з такого розрахунку: 32 місяці * 6 700 = 214 400 грн. Перевіряючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону). Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації. Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача. Такий висновок суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18). Перевіряючи обґрунтованість здійсненого судом першої інстанції розрахунку, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром, виходячи з такого. Межі відшкодування моральної шкоди визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування провадження на досудовому розслідуванні та суді, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України. З матеріалів справи убачається, що позов подано у червні 2023 року, а тому, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою, відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено мінімальну заробітну плату у розмірі 6 700 гривень. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції також правильно виходив з того, що наявні підстави для відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи відповідача про те, що до даних правовідносин при розрахунку розміру моральної шкоди слід застосовувати положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», згідно якого мінімальний розмір відшкодування шкоди становить 1600 грн, з огляду на наступне. Як встановлено судом, позивач перебував під кримінальним переслідуванням у період з 01 червня 2020 року (повідомлення про підозру) до 23 лютого 2023 року (день постановлення Київським апеляційним судом ухвали про залишення вироку Дніпровського районного суду м. Києва без змін), що становить 32 місяця (2 роки, 8 місяців, 23 дні). Як на час існування спірних правовідносин, так і на час звернення з позовом до суду в червні 2023 року, діючим законодавством було передбачено відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи за кожен місяць знаходження під слідством та судом. При цьому, на час ухвалення рішення судом першої інстанції такий розмір становив 6700 грн та був визначений статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», будь-які інші розрахункові величини не застосовувались. При цьому, колегія суддів відмічає, що ніхто не ставив під сумнів ту обставину, що такий розмір є значним та призводить до безпідставного збагачення особи, що незаконно притягалась до кримінальної відповідальності. Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» зменшено мінімальний гарантований державою розмір відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, без внесення змін до законів та інших нормативно -правових актів, що встановлюють розміри зобов`язань держави. Не надаючи оцінку вищенаведеним положенням Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», колегія суддів відмічає, що статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, положення ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» повинні застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01 січня 2024 року. На підставі викладеного, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо визначення розміру відшкодування правильним (32 місяці * 6 700 = 214 400 грн). Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Горелик Р. М. підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу прокурора Горелик Роксолани Мирославівни в інтересах Київської міської прокуратури залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 11 липня 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова