Постанова 4807 № 331/3455/23

Дата документу 29.01.2025 Справа № 331/3455/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/3455/23 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.О. Провадження № 22-ц/807/269/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 доЗапорізької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Ганчевої М.А. звернувся до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до держави Україна, в особі Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення 294800 грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, що була завдана внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, 38000 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу, а також судових витрат у сумі 3280 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 грудня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080130004116 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. 20 травня 2019 року у даному кримінальному провадженні старшим слідчим слідчого відділення Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Жилкіним В.В., за погодженням прокурора Бердянської окружної прокуратури Запорізької області Скуйбеди О.Л., позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю в діях ОСОБА_1 складу зазначеного кримінального правопорушення. Вирок суду набрав законної сили 19 січня 2023 року після перегляду Запорізьким апеляційним судом, ухвалою якого апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок суду без змін. У касаційному порядку вирок суду не оскаржувався. Таким чином, під досудовим та судовим слідством позивач ОСОБА_1 перебував з 20 травня 2019 року (з дати повідомлення про підозру) по 19 січня 2023 року (дата набрання вироком законної сили), тобто 44 місяці. Позивач вказує, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було заподіяно моральну шкоду та спричинено матеріальні збитки. Через несправедливі дії правоохоронних органів відносно позивача, він тривалий час перебував в пригніченому, депресивному стані, став агресивним, був вимушений змінити свій звичний спосіб життя. Постійні слідчі дії, судові засідання та консультації з адвокатом вимагали додаткових зусиль, часу та коштів. Все це супроводжувалось постійним страхом за свою долю, за можливе незаконне і безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності. Він постійно знаходився в емоційному збудженні та стресі. Кримінальним провадженням йому інкримінувалося спричинення шкоди у розмірі 266280 гривень, яка для позивача є дуже значною сумою. Страх, що з нього стягнуть цю суму або звернуть стягнення на належне йому майно, постійно супроводжував його. Позивач також стверджує, що все життя він був чесною та порядною людиною, користувався авторитетом, в тому числі серед колег, підлеглих, керівництва, однак надумане кримінальне провадження перекреслило його авторитет та ділову репутацію, завдало йому душевних страждань, що відчуваються і по цей день. Зазначає, що у нього суттєво погіршились відносини з оточуючими, з колегами, в чиїх очах він став «злочинцем», чим були порушені його нормальні життєві зв`язки, принижено честь та гідність. Він постійно перебував в нервовій напрузі, погіршився сон та стан здоров`я, він замкнувся, перестав нормально сприймати оточуючих його людей, втратив з ними зв`язки. Він був вимушений змінити місце роботи. Для відновлення попереднього психологічного стану, здоров`я, життєвих зв`язків, ділової репутації, формування звичного укладу життя необхідно було вживати значних додаткових зусиль. Просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 294800 грн. (44 місяці х 6700 грн.) та витрати на оплату послуг адвоката у загальній сумі 38000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування суму коштів у розмірі 294800 (двісті дев`яносто чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду змінити, зменшивши стягнутий розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно норм якого, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 27 січня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 20 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018080130004116, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 грудня 2018 року, було повідомлено про підозру ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (а.с.5-11). Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2021 року у справі № 310/9446/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України (а.с.103-123). Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 січня 2023 року вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2019 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.124-138). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував тривалість перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом, втручання у приватне життя позивача, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнавав позивач протягом цього часу, у зв`язку з чим йому довелося змінювати усталений спосіб життя. Врахував тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, тривалість моральних страждань, які продовжувалися і після набрання виправдувальним вироком законної сили. Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, її посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно із статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Вирішуючи спір у частині визначення розміру моральної шкоди, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (44 місяці), глибину душевних страждань позивача, обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 294 800,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру і не призведе до безпідставного збагачення, з чим погоджується колегія суддів. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом". У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Таким чином безпідставними є доводи апеляційної скарги виконувача обов`язків керівника Запорізької обласної прокуратури про поширення на спірні правовідносини статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", оскільки вказана норма не існувала на час виникнення спірних правовідносин. При цьому підлягає застосуванню саме стаття 13 Закону № 266/94-ВР, згідно з якою відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та незгодою з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2025 року. Головуючий Судді: