Постанова Львівський апеляційний суд № 462/3040/26

Справа № 462/3040/26 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М. Провадження № 22-ц/811/1951/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Сьома Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: у квітні 2026 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Сьома Львівська державна нотаріальна контора, в якій просила встановити факт родинних відносин, а саме факт того, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є двоюрідною сестрою заявниці. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2026 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Сьома Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення передано за територіальною підсудністю на розгляд Яворівського районного суду Львівської області. Ухвала суду мотивована тим, що оскільки зареєстроване місце проживання заявниці знаходиться за територіальною підсудністю Яворівського районного суду Львівської області, тому заяву налжеить скерувати для розгляду по суті до цього суду. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2026 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу не врахував того, що заявниця фактично проживає на території Залізничного району м. Львова, що підтверджено належними доказами, а саме актом, складеним житлово-комунальним підприємством (ЛКП «Сигнівка»), тому наведене дає їй право звернутися із цією заявою саме до Залізничного районного суду м. Львова. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України). Згідно зі частиною сьомою статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Так, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Як зазначено в частині третій статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Персоналізований характер фактів, що мають юридичне значення, про встановлення яких заявляє фізична особа, визначає особливості визначення правил підсудності у такій категорії справ. Так, частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Вимоги до змісту заяви містяться у статті 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що інші вимоги щодо форми та змісту такої заяви містяться в загальних положеннях ЦПК України, зокрема у статті 175 цього Кодексу, за приписами якої заява повинна містити, окрім зазначених вище відомостей також відомості про ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника та заінтересованих осіб, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Також під час розгляду справ в порядку окремого провадження застосовними є положення статті 187 ЦПК України про відкриття провадження у справі. Так, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) (пункт 2 частини другої статті 187 ЦПК України). Згідно зі частиною шостою, сьомою та восьмою цієї статті Кодексу, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Закон України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон №1382-IV), відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження. Абзац п`ятий статті 3 Закону № 1382-IV визначає, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. 01 грудня 2021 року набрав чинності Закону України від 5 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі Закон № 1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг. За статтею 2 Закону № 1871-IX витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу; декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. За зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб`єкт звернення) орган реєстрації або центр надання адміністративних послуг видає витяг із реєстру територіальної громади (далі - витяг) (пункт 36 Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265). З моменту набрання чинності Законом № 1871-IX, відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування)/зняте із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи під час здійснення органом реєстрації відповідної реєстраційної дії до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, або документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, не вносяться. Проте відповідно до пункту 2 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню). Для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади. Частиною першою статті 4 Закону № 1871-IX визначено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). На виконання Закону № 1871-ІХ Кабінетом Міністрів України 07 лютого 2022 року прийнято постанову № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі Порядок). Згідно з пунктом 4 Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Тобто, особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року в справі № 554/7669/21). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року в справі № 554/7669/21 вказано, що в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, а фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Також у цій постанові Верховний Суд зазначає, що звернення позивача до суду з позовом за місцем його перебування без підтвердження реєстрації, не відповідає вимогами статті 28 ЦПК України. У постанові Верховного Суду від 04 липня 2024 року в справі №320/7092/24 зазначено, що результат аналізу змісту норм Закону № 1382-IV та Закону № 1871-ІХ дозволяє зробити висновок, що для цілей визначення підсудності відповідно до КАС України місцем проживання чи перебування фізичної особи є адреса, яка зареєстрована (задекларована) та внесена до реєстру територіальної громади. При цьому місце ведення господарської діяльності фізичною особою-підприємцем для цілей визначення підсудності не має правового значення, оскільки реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа, а також для ведення офіційного листування з такою особою. Зі свого боку використання адреси фактичного ведення господарської діяльності матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати багато об`єктів господарської діяльності у різних регіонах країни, але за ними поштова кореспонденція отримуватися не буде. Отже, колегія суддів не вбачає порушень процесуального права стосовно правильності визначення суду першої інстанції за територіальною підсудністю, оскільки справу було правомірно передано до Хмельницького окружного адміністративного суду за загальними правилами підсудності - за зареєстрованим місцем проживання відповідача, яке підтверджується доказами у матеріалах справи. З огляду на подібність норм ЦПК України та КАС України в частині питання підсудності, а також закріплення єдиного підходу щодо визначення підсудності в межах цивільного процесу, проте у порядку різних правил (проваджень), колегія суддів вважає релевантними вказані висновки для застосування у справі, яка переглядається, зокрема у справах окремого провадження, якою є дана справа. Згідно з частиною першою статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (частина третя статті 31 ЦПК України). Колегія суддів зауважує, що суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Відповідний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 536/1267/18. З матеріалів справи убачається, що заявник не підтвердив належними та допустимими доказами своє місце проживання на території, на яку поширюється юрисдикція Залізничного районного суду м. Львова. Не встановлено таких обставин і судом під час використання даних Єдиного державного демографічного реєстру на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі. Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про неврахуванням судом положень статей Закону № 1382-IV, а саме про те, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, а місце перебування, це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, оскільки такі виключено із цього Закону на підставі Закону № 1871-ІХ, тобто, такі на момент подання заяви втратили чинність, оскільки виключені законодавцем. Також місце проживання особи для визначення підсудності не може бути підтверджено актом, складеним уповноваженими представниками житлово-комунального підприємства, управляючої компанії, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, адже видача акта обстеження на факт проживання особи без реєстрації місця проживання за певною адресою (на основі письмових свідчень сусідів) відноситься до виключної компетенції органів місцевого самоврядування в межах відповідної території. При цьому такий акт має іншу мету, а саме отримання пільг, субсидій, грошової допомоги тощо, та складається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 04 липня 2022 року № 190 «Про затвердження форми акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/ фактичного місця проживання особи», а не складається та видається для підтвердження можливості його використання для визначення підсудності при зверненні до суду. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про передачу справу на розгляд до Яворівського районного суду Львівської області, на території якого заявник має зареєстроване місце свого проживання, що підтверджується відміткою у його паспорті, копія якого додана до поданої ним заяви. Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що оскільки оскаржувана ухвала постановлена з додержання норм процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що оскаржена ухвала залишена без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 17 липня 2026 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич