Постанова КЦС ВС № 758/8502/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 758/8502/20 провадження № 61-13390св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - Київська міська рада, відповідач - ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Портоленко Наталія Вікторівна, третя особа - Гаражний кооператив «Вікторія», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Корнієнко Олена Олександрівна , на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в складі колегії суддів Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Портоленко Н. В., третя особа - Гаражний кооператив «Вікторія» (далі - ГК «Вікторія»), у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Портоленко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2016 року № 29879315 на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 937921180000, за ОСОБА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 18,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , код ділянки 91:066:0005, привівши її до придатного для використання стану. Позов обґрунтовано тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Портоленко Н. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2016 року № 29879315, яким за ОСОБА_1 зареєстровано на праві приватної власності на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 . Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала. Отже, ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890, проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі ГК «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31 січня 2020 року № 20-0050-07. Це свідчить про намагання ОСОБА_1 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Враховуючи викладені обставини, Київська міська рада не погодилася з рішеннями приватного нотаріуса Порталенко Н. В., вважала їх такими, що прийняті у спосіб, який суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню. Крім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності стала довідка ГК «Вікторія» від 05 травня 2016 року № 80, довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації від 18 квітня 2016 року серії ГЖ-2016 № 1866, технічний паспорт, серії та номер 0174ЖЕ, виданий ТОВ «Житлоексперт» 23 березня 2016 року. Позивач зазначав, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. Водночас держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак, є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно. Виходячи з наведеного, рішення приватного нотаріуса Портоленко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29879315 від 02 червня 2016 року є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Подільський районний суд міста Києва рішенням від 08 листопада 2023 року в задоволенні позову Київської міської ради відмовив. У частині вимог до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень рішення мотивовано тим, що такі позовні вимоги Київської міської ради є неефективним способом захисту та не забезпечують усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом. У частині вимог до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, рішення мотивовано тим, що ГК «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 , для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування цієї ділянкою є безперервним та відкритим, а обставин зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, не встановлено. Відповідно до довідки ГК «Вікторія» від 05 лютого 2016 року гаражний бокс № НОМЕР_1 побудований господарським способом та зданий в експлуатацію 20 грудня 1988 року, а відповідачка в особі ОСОБА_3 є власницею гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) відповідно до рішення від 05 червня 1990 року № 2. 23 березня 2016 року ТОВ «Житлоексперт» проведено інвентаризацію гаражного боксу 3 (ряд № НОМЕР_2 ) на АДРЕСА_1 , ГБК «Вікторія», про що складено технічний паспорт на гаражний бокс. Зазначені документи у своїй сукупності підтверджують, що предмет спору - гаражний бокс на АДРЕСА_1 «Вікторія» збудований господарським способом та введений в експлуатацію в 1990 році на підставі чинних на той час дозвільних документів. Тому доводи позивача щодо того, що Київська міська рада будь-яких рішень щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки у власність або користування ні ОСОБА_1 , ні іншій особі не приймала, а відповідачка ОСОБА_1 начебто самочинно здійснила будівництво гаражного боксу, спростовується наявними у матеріалах справи доказами, а також документами, які перебувають у володінні ГК «Вікторія». У частині вимог до приватного нотаріуса Портоленко Н. В. рішення мотивовано тим, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлених судом, підтверджує, що цей спір виник між Київською міською радою та ОСОБА_1 , тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги до приватного нотаріуса необхідно відмовити із зазначеної підстави. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада, в інтересах якої діє Плахотнік Р. А., подала апеляційну скаргу. Київський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу Плахотніка Р. А., подану в інтересах Київської міської ради, задовольнив, рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов Київської міської ради задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Портоленко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2016 року № 29879315 на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 937921180000, за ОСОБА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 18,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , код ділянки 91:066:0005, привівши її у придатний для використання стан. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Розпорядження Київського міського голови від 03 серпня 2001 року № 969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів» та рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки», не є рішеннями про передачу якоїсь конкретної земельної ділянки у користування чи у власність ГК «Вікторія». Договори оренди земельної ділянки з ГК «Вікторія» не укладалися, Київська міська рада також не приймала рішень про передачу у користування чи у власність земельної ділянки ОСОБА_1 . Тому у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що у відповідачки у встановленому законом порядку виникло право користування або право власності на земельні ділянку. Здійснюючи реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_1 на підставі довідки ГК «Вікторія» від 05 травня 2016 року № 80 про виплату останньою паю, приватний нотаріус Портоленко Н. В. не перевірила наявність у ГК «Вікторія» прав на земельну ділянку, на якій знаходиться такий гараж. Апеляційний суд визнав безпідставним зазначення у довідці ГК «Вікторія» інформації, що гараж побудований у 1988 році, тоді як за твердженням відповідачки законодавство взагалі не регулювало питання виділення земельної ділянки під гаражно-будівельні кооперативи, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, окрім довідки ГК «Вікторія», на підтвердження будівництва гаражу до 1988 року. Довідка ГК «Вікторія» не може бути належним доказом введення об`єкта будівництва в експлуатацію, оскільки ГК «Вікторія» зареєстрований 04 червня 1997 року. Також апеляційний суд установив, що за відповідачкою ОСОБА_1 з порушенням вимог закону зареєстровано право власності на спірний гараж та вона займає земельну ділянку, на якій цей гараж розташований, тому обґрунтованими є вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 18,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , код ділянки 91:066:0005, шляхом приведення її у придатний для використання стан. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко О. О., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року, у якій, представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник заявниці у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Крім того, вказує на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 411 ЦПК України. Зазначає, що апеляційним судом не враховано, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки з тих підстав, якими обґрунтовано позов, Київська міська рада могла просити суд про знесення самочинного будівництва або про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно є спором про порушення прав позивача іншою особою, а приватний нотаріус як державний реєстратор не є належним відповідачем у такому спорі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що не враховано апеляційним судом. Суд апеляційної інстанції залишив без уваги, що позов, який стосується права власності особи на майно, не обґрунтовано існуванням суспільного інтересу у втручання у таке право власності. І лише під час розгляду справи по суті позивач указував на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 11 липня 2018 року № 1216, яким затверджено проєкт будівництва лінії метрополітену. Безальтернативному знесенню підлягає об`єкт будівництва, який побудовано на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, однак згідно з рішеннями Київської міської ради народних депутатів 1985 та 1988 років спірна земельна ділянка була відведена для будівництва гаражів. Будучи членом ГК «Вікторія», ОСОБА_1 повністю сплатила свій пайовий внесок за гараж та законно набула на нього право власності. Апеляційний суд не надав належної оцінки усім аргументам відповідачки, а також порушив принцип змагальності, оскільки належно не дослідив надані відповідачкою докази, а також не оцінив усі аспекти втручання держави у право власності відповідачки на майно. Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції. У лютому 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко О. О., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 червня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Портоленко Н. В. від 02 червня 2016 року, індексний номер: 29879315, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 18,1 кв. м, за адресою місцезнаходження ГК «Вікторія»: м. Київ, Подільський район, АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване на підставі: довідки, серія та номер: № 80, виданий 05 травня 2016 року, видавник: ГК «Вікторія»; довідка, серія та номер: ГЖ-2016 № 1866, виданий 18 квітня 2016 року, видавник: Київське міське бюро технічної інвентаризації; технічний паспорт, серія та номер: 0174ЖЕ, виданий 23 березня 2016 року, видавник: ТОВ «Житлоексперт». Відповідно до довідки ГК «Вікторія» від 05 травня 2016 року № 80 ОСОБА_1 є членом ГК «Вікторія» та власницею гаражу № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , за адресою: НОМЕР_3 , м. Київ, АДРЕСА_1, який побудований господарським способом та введений в експлуатацію 20 грудня 1988 року, сума паю в розмірі 1 500,00 грн сплачена у повному обсязі. Київська міська рада рішенням від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом-схемою. 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890. У ході обстеження встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за ГК «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони. Земельна ділянка, на якій розташований гараж площею 18,1 кв. м та який згідно з технічною документацією ідентифікується як гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , на АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що ГК «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га згідно з розпорядженням Київського міського голови від 03 серпня 2001 року № 969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів». Надалі на підставі рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» ГК «Вікторія» наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га, для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки. Розпорядження Київського міського голови 03 серпня 2001 року № 969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів» та рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» не є рішеннями про передачу якоїсь конкретної земельної ділянки у користування чи у власність ГК «Вікторія». Договори оренди земельної ділянки з ГК «Вікторія» не укладалися. Здійснюючи реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_1 на підставі довідки ГК «Вікторія» від 05 травня 2016 року № 80 про виплату останньою паю, приватний нотаріус Портоленко Н. В. не перевірила наявність у ГК «Вікторія» прав на земельну ділянку, на якій знаходиться гараж. Довідка гаражного кооперативу не може бути належним доказом введення об`єкта будівництва в експлуатацію. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГК «Вікторія» (м. Київ, АДРЕСА_1) зареєстрований 04 червня 1997 року. Приватному нотаріусу не надавався документ, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, що є необхідним для здійснення реєстрації права власності. Київська міська рада не приймала рішень про передачу у користування чи у власність земельної ділянки ОСОБА_1 . Враховуючи принцип цілісності земельної ділянки та споруди або будівлі, на якій вона знаходиться (стаття 120 ЗК України, стаття 377 ЦК України), реєстрація права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_2 , на АДРЕСА_1 є порушенням права власності на земельну ділянку територіальної громади міста Києва.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Межі касаційного перегляду у цій справі Касаційна скарга у цій справі подана ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корнієнко О. О. Інші учасники справи судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржили. У силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку справа переглядається виключно в межах позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо вимог позову Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Портоленко Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень У цій частині позовних вимог апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про відмову в позові та ухвалив нове судове рішення про задоволення цих вимог. З таким рішенням апеляційного суду в цій частині колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на таке. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-52гс20). Звертаючись до суду з позовом, Київська міська рада, вважаючи, що за ОСОБА_1 незаконно зареєстровано право власності на гараж, який розташований на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, оскільки рада будь-яких рішень щодо передачі спірної земельної ділянки під будівництво їй у власність чи користування не приймала, просила суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною другою статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, провадження № 12-39гс23). Ураховуючи, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення вказаних вимог позову. Аналогічний за своєю суттю висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 758/3014/20 (провадження № 61-13683св25). Щодо вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в цій частині відповідає з огляду на таке. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин. Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України належить до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу. Відповідно до пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, провадження № 12-143гс18). Не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Відповідно до постанов Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17 (провадження № 61-2875св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 301/1460/18-ц (провадження № 61-4891св19) у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). За частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою (постанова Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20, провадження № 61-1781св25). Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста і виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею. При цьому Київська міська рада не приймала рішень про передачу у користування чи у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 . Отже, в діях відповідачки наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки. Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України). Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (її власника), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд апеляційної інстанції в указаній частині позовних вимог до ОСОБА_1 , належно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, а тому відповідачка за відсутності законних підстав набула право власності на об`єкт будівництва (гараж). Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності територіальної громади міста Києва відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, таке майно вважається самочинним, тому обґрунтованими є вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої спірної земельної ділянки шляхом приведення її у придатний для використання стан. Такі висновки апеляційного суду в частині, яка переглядається, узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 758/3718/20 (провадження № 61-1781св25). Апеляційний суд правильно зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог Київської міської ради у цій частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що належний ОСОБА_1 гаражний бокс збудований на відведеній ГК «Вікторія» для цього земельній ділянці, що свідчить про недоведеність позивачем порушення своїх прав щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності. Отже, апеляційний суд у цій частині вимог, визначившись із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, з огляду на те, що самовільно зайнята земельна ділянка із самочинним будівництвом на ній, у незаконний спосіб перебуває у користуванні відповідачки, правильно виснував про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується. Посилання заявниці на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19, від 26 червня 2024 року у справі № 758/13812/21, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з оскарженим судовим рішенням і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Разом із тим, надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). У цій справі Київська міська рада обґрунтовувала заявлені нею позовні вимоги про звільнення ОСОБА_1 самовільно зайнятої земельної ділянки і приведення її у придатний для використання стан саме порушенням права власності на спірну землю її дійсного власника - територіальної громади міста Києва. Виходячи з мети позову, вказані вимоги слід інтерпретувати як вимоги, спрямовані на усунення перешкод власнику у здійсненні ним права власності на земельну ділянку, що згідно з наведеними у цій постанові положеннями закону є ефективними, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Доводи касаційної скарги про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у такому спорі відхиляються колегією суддів, оскільки у цій справі касаційний перегляд здійснюється в межах позовних вимог до ОСОБА_1 , а не до приватного нотаріуса як державного реєстратора відповідного оспореного права, тому такі доводи не стосуються порушення прав особи, яка подала касаційну скаргу, і не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в частині, яка переглядається. Доводи касаційної скарги про те, що позов, який стосується права власності особи на майно, не обґрунтовано існуванням суспільного інтересу втручання у таке право власності спростовується висновками апеляційного суду про те, що позов Київської міської ради спрямований на захист прав територіальної громади міста Києва на земельну ділянку та обґрунтований необхідністю такого захисту, що вказує на існування суспільного інтересу. Доводи касаційної скарги про те, що згідно з рішеннями Київської міської ради народних депутатів у 1985 та 1988 роках спірна земельна ділянка була відведена для будівництва гаражів, а ОСОБА_1 повністю сплатила свій пайовий внесок за гараж і тому законно набула на нього право власності, є безпідставними і не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка не надавалася у користування чи у власність відповідачки, а реєстрація права власності на гараж за відповідачкою відбулася незаконно, що свідчить про існування підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки усім аргументам відповідачки, а також порушив принцип змагальності, оскільки належно не дослідив надані відповідачкою докази, спростовуються дослідженими апеляційним судом матеріалами справи. Апеляційний суд розглянув справу в судовому засіданні за участі як представника позивача, так і представника відповідачки. Присутнім у судовому засіданні було надано можливість довести суду свої доводи і заперечення. Порушень норм процесуального права під час розгляду справи апеляційним судом колегія суддів Верховного Суду не встановила. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не оцінив усі аспекти втручання держави у право власності відповідачки на майно є необґрунтованими. У справі встановлено, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірне майно з порушенням вимог закону, без надання усіх необхідних документів, з якими закон пов`язує правомірне виникнення права власності, та такими своїми діями порушила право власності на землю територіальної громади міста Києва. Таким чином, у цій справі втручання у право власності відповідачки здійснено на підставі закону, з метою забезпечення суспільного інтересу та здійснено з легітимною метою, а саме усунення перешкод власнику землі (територіальній громаді) здійснювати належне право власності. Наведені заявницею доводи у взаємозв`язку із дослідженими апеляційним судом матеріалами справи не дають Верховному Суду підстав вважати, що оспорений висновок суду апеляційної інстанції є непропорційним втручанням у право власності відповідачки або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року). ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Представник заявниці подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Клопотання обґрунтовано тим, що в цій категорії спорів є судові рішення, у яких викладено суперечливі висновки щодо застосування норм права. Також існує виключна правова проблема, яка полягає у відсутності правової позиції щодо статусу будівель (гаражів), побудованих на землях комунальної власності, що використовувалися гаражним кооперативом, а також щодо прав члена гаражного кооперативу на об`єкт нерухомості, за який він вніс пайовий внесок у повному розмірі. Колегія суддів виснує про відсутність правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів достатніх мотивів та аргументів для такої передачі. Верховним Судом сформовано сталий і послідовний підхід щодо перевірки законності набуття особою права власності на майно та правові наслідки встановлення незаконності такого набуття. Передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду недоцільна, а наведені представником заявниці обґрунтування у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. За таких обставин у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Враховуючи викладені в цій постанові висновки в частині вимог позову про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому оскаржувану постанову апеляційного суду в частині вирішення означених позовних вимог слід скасувати, а рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України у цій частині необхідно залишити в силі. Згідно з вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладені в цій постанові висновки в частині вимог позову про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, постанову апеляційного суду в частині вирішення означених позовних вимог слід залишити без змін. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Корнієнко Олена Олександрівна , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Корнієнко Олена Олександрівна , задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в частині позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності скасувати, рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року в цій частині залишити в силі. Постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року в частині позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийЄ. В. Синельников СуддіО. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович