Постанова КАС ВС № 640/12351/20

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Київ справа №640/12351/20 адміністративне провадження № К/990/33528/22, №К/990/33737/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А. В., суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №640/12351/20 за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Полтавської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року (головуючий суддя - Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року (колегія суддів у складі головуючої - Черпіцької Л.Т., суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М.), УСТАНОВИВ: І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року №13 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку із неявкою»; - визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року №107к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Полтавської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та на підставі вищезазначеного рішення комісії з 30 квітня 2020 року; - поновити на посаді заступника прокурора Полтавської області з 01 травня 2020 року; - стягнути з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив про те, що 24 лютого 2020 року на адресу Генерального прокурора подав заяву про залишення заяви від 15 жовтня 2019 року про намір пройти атестацію без розгляду та вважати її такою, що не подана, оскільки заява від 15 жовтня 2019 року подана вимушено, у зв`язку із безвихідним становищем щодо втрати роботи, яка є єдиним засобом матеріального забезпечення, під загрозою негайного звільнення, її форма порушує конституційні права позивача, умови та процедури проведення атестації суперечать чинному законодавству України та ратифікованим Україною міжнародним Конвенціям, а сам Порядок №221 на час подання позивачем заяви від 15 жовтня 2019 року не набув чинності.

3. Однак, комісія склала висновок про неуспішне проходження позивачем атестації у зв`язку з неявкою на складання іспиту 04 березня 2020 року.

4. На думку позивача, рішення комісії про неуспішне проходження атестації є протиправним і підлягає скасуванню, відповідно оскаржуваний наказ, який ґрунтується на указаному рішенні, є незаконним і також підлягає скасуванню.

5. Крім того, позивач указує, що посилання у наказі Генерального прокурора на підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не уточнює підстав звільнення, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокуратура Полтавської області не ліквідовувалася та не реорганізовувалася, а скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулося.

6. Також, на переконання позивача, будь-які підстави, визначені підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не могли бути окремими фактичними підставами звільнення, до настання правових підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яких на час видання оскаржуваного наказу Генерального прокурора не настало. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, позов задоволено: - визнано протиправним і скасовано рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02 квітня 2020 року №13 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку із неявкою»; - визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року №107к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року; - поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 01 травня 2020 року; - стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 649 336, 77 грн.

8. Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог суди зазначили, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації слугувала неявка позивача на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 04 березня 2020 року, а позивача, у свою чергу, не допущено до проходження наступних етапів атестації.

9. Зокрема, суди установили, що у відповідності до Порядку проходження прокурорами атестації №221, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року, позивачем 15 жовтня 2019 року в установленому порядку подано заяву про переведення та допущення до атестації прокурорів.

10. Однак, 24 лютого 2020 року позивач подав до Генеральної прокуратури України заяву, у якій просив залишити заяву від 15 жовтня 2019 року про намір пройти атестацію без розгляду, та вважати її такою, що не подана.

11. Суди указували, що матеріалами справи, а саме листом Офісу Генерального прокурора від 02 березня 2020 року №06/2/1-410вих-20 підтверджено, що заяву ОСОБА_1 від 24 лютого 2020 року щодо залишення заяви від 15 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію без розгляду отримано відповідачем 25 лютого 2020 року та зареєстровано за №40711-20, що свідчить про те, що указана заява була подана позивачем до Генеральної прокуратури України до початку проведення першого етапу атестації.

12. Суди установили, що у Протоколі №6 засідання Першої кадрової комісії від 04 березня 2020 року зазначено про те, що у зв`язку з тим, що Порядком №221 не передбачено можливості відкликати раніше подану заяву про проходження атестації, заяви із таким змістом не можуть вважатися поважними причинами неявки заявників на іспит, тому комісією щодо таких заяв ухвалено рішення про фіксацію факту неявки на іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, який відбувся 02 березня 2020 року.

13. З огляду на викладене, через неявку позивача, комісія дійшла висновку про неуспішне проходження ним атестації.

14. Суди зазначили, що рішення про неуспішне проходження атестації є неправомірним, оскільки такому рішенню не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи чи поведінки на посаді прокурора, яка була б несумісна зі статусом прокурора.

15. Ураховуючи, що позивач відкликав свою заяву про намір пройти атестацію, суди дійшли висновку про те, що у кадрової комісії №1 були відсутні підстави вважати, що позивач неуспішно пройшов атестацію.

16. З огляду на викладене, суди вважали оскаржуване рішення кадрової комісії протиправним та необґрунтованим, а тому таким, що підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог касаційних скарг

17. Не погоджуючись з такими судовими рішеннями у листопаді 2022 року Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року. У тексті касаційної скарги відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення у цій справі та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

18. Касаційна скарга мотивована необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №640/5232/20, №280/3167/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, щодо неможливості прийняття рішення про неуспішне проходження атестації у зв`язку з неявкою стосовно прокурора, яким відкликано заяву про переведення на посаду прокурора обласної прокуратури (або подано заяву про залишення заяви про намір пройти атестацію без розгляду) ураховуючи те, що кадрова комісія відповідно до пункту 11 Порядку №221, не мала приймати іншого рішення окрім рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України).

19. Скаржник зазначає, що за умови відсутності норм у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядку №221 щодо можливості відкликання заяви про проходження атестації та наявності норми, яка передбачає лише можливість прийняття одного з двох рішень, судами першої та апеляційної інстанції, внаслідок неправильного тлумачення пунктів 9, 10, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктів 9-11 розділу I Порядку №221 скасовано законне і обґрунтоване, на думку скаржника, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації у зв`язку з неявкою.

20. При цьому відповідач звертає увагу на те, що Верховним Судом у справах №280/3167/20 та №640/5232/20 не враховано, що ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ні Порядком №221 не передбачено відкликання раніше поданої заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, а тому позивач вважається таким, що надав згоду на проходження процедури атестації, а також те, що кадрова комісія, відповідно до пункту 11 Порядку №221 не мала приймати іншого рішення окрім рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

21. З огляду на викладене наголошує, що з метою забезпечення єдності судової практики у застосуванні норм права, існує необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №280/3167/20 та №640/5232/20.

22. Не погоджуючись з такими судовими рішеннями у грудні 2022 року Полтавською обласною прокуратурою подано касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року. У тексті касаційної скарги відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення у цій справі та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі зазначає пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України указує на необхідність урахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №440/2667/20, від 17 травня 2022 року у справі №440/2802/20, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №380/5462/20, від 28 жовтня 2021 року у справі №460/6797/20, а саме щодо правомірності звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі, якщо кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації у зв`язку з неявкою у випадках, коли прокурор подав заяву Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію у порядку пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а у подальшому відкликав подану заяву.

25. Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах у справах №280/3167/20, №640/5232/20, оскільки такі ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

26. Переконує, що висновки про те, що відкликання позивачем заяви про переведення та проходження атестації до запланованої дати складання іспиту свідчить про відсутність його волевиявлення у питанні проходження атестації, а тому кадрова комісія не має правових підстав відносити позивача до осіб, які без поважних причин не з`явилися для складання іспиту, та приймати рішення про неуспішне проходження ним атестації, зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а тому існує необхідність відступлення від таких висновків. 27. 04 квітня 2023 року до касаційного суду надійшли додаткові пояснення Офісу Генерального прокурора, у яких указує на необхідність урахування при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 березня 2023 року у справі №640/25351/19, які вважає застосовними до правовідносин у цій справі. Позиція інших учасників справи

28. Позивач правом на подання відзиву на касаційні скарги не скористався, що відповідно до положень частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 29. 29 листопада 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у цій справі.

30. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2022 року для розгляду справи №640/12351/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

31. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, установлено десятиденний строк для подання відзиву на цю скаргу.

32. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у цій справі. 33. 01 грудня 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у цій справі.

34. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року, установлено десятиденний строк для подання відзиву на цю скаргу.

35. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Полтавської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у цій справі.

36. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги Полтавської обласної прокуратури (№К/990/33737/22) та Офісу Генерального прокурора (№К/990/33528/22) в одне касаційне провадження; справу №640/12351/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

37. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2026 року для розгляду справи №640/12351/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

38. Відповідно до наказу Прокуратури міста Києва від 05 червня 2012 року №1091к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора прокуратури Солом`янського району міста Києва.

39. Наказом Прокуратури міста Києва від 25 липня 2012 року №1994к ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва з посади прокурора прокуратури Солом`янського району міста Києва.

40. Відповідно до наказу Прокуратури міста Києва від 02 червня 2014 року №1430к ОСОБА_1 переведено на посаду старшого прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва з посади прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва.

41. Згідно з наказом Прокуратури міста Києва від 12 вересня 2014 року №3137к ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора Святошинського району міста Києва з посади старшого прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва.

42. У відповідності до наказу від 13 серпня 2018 року №202к позивача було призначено на адміністративну посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області, звільнивши з посади заступника начальника управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області.

43. В подальшому на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 16 серпня 2018 року №118к ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Полтавської області в порядку переведення з прокуратури Київської області (том 1, а.с. 18).

44. Верховною Радою України 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (набув чинності 25 вересня 2019 року), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.

45. Відповідно до Наказу від 03 жовтня 2019 року №221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року №336, від 04 лютого 2020 року №65, від 19 лютого 2020 року №102) Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. затверджено порядок проходження прокурорами атестації.

46. Позивачем 15 жовтня 2019 року було подано заяву установленого зразка про переведення на посаду прокурора окружної прокуратури та у зв`язку з цим, про проходження відповідної атестації (том 1, а.с. 19).

47. Разом з цим, позивач 24 лютого 2020 року подав на адресу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. заяву від про залишення заяви від 15 жовтня 2019 року без розгляду та вважати її такою, що не подана (том 1, а.с. 20-24).

48. Відповідно до Протоколу засідання Першої кадрової комісії від 04 березня 2020 року у зв`язку з тим, що Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221, не передбачено можливості відкликати раніше подану заяву про проходження атестації, заяви із таким змістом не можуть вважатися поважними причинами неявки заявників на іспит, комісією щодо таких заяв ухвалено рішення про фіксацію факту неявки на іспит анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, який відбувся 02 березня 2020 року (том 1, а.с. 146-151).

49. Рішенням Першої кадрової комісії №13 від 02 квітня 2020 року керуючись пунктами 13, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 11 розділу 1 Порядку проходження прокурорами атестації, кадровою комісією №1 зафіксовано факт неявки заступника прокурора Полтавської області, ОСОБА_1 для складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (том 1, а.с. 44).

50. На підставі викладеного, комісія зробила висновок про те, що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

51. Наказом Генеральної прокуратури України від 29 квітня 2020 року №107к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року (том 1, а.с. 30).

52. Уважаючи, що у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача із займаної посади, останній звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Позиція Верховного Суду

53. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

54. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

55. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційних скарг, виходить із такого.

56. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

57. Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

58. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до Закону України «Про прокуратуру» були внесені зміни.

59. Зокрема, у тексті Закону України «Про прокуратуру» слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

60. Згідно пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

61. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

62. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

63. Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

64. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

65. Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

66. Згідно з пунктами 2, 4 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

67. За приписами пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.

68. Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

69. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

70. Задовольняючи позовні вимоги суди установили, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядку №221, позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву затвердженої типової форми про його переведення на посаду прокурора в обласні прокуратурі та про намір пройти атестацію.

71. Зміст указаної заяви свідчить про те, що позивач надав згоду на проходження атестації, погодився з умовами та процедурами її проведення, що передбачені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Генеральним прокурором, а також усвідомлював наслідки неуспішного проходження ним атестації, у тому числі у вигляді звільнення з посади прокурора.

72. Так, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, позивач тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, розумів правові наслідки не проходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

73. Однак, позивач подав до Генеральної прокуратури України заяву від 24 лютого 2020 року про залишення заяви від 15 жовтня 2019 року [про переведення до обласної прокуратури та про намір пройти атестацію] без розгляду, та просив вважати її такою, що не подана.

74. Матеріалами справи, а саме листом Офісу Генерального прокурора від 02 березня 2020 року №06/2/1-410вих-20 (том 1, а.с. 28) підтверджено, що заяву ОСОБА_1 від 24 лютого 2020 року щодо залишення заяви від 15 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію без розгляду отримано відповідачем 25 лютого 2020 року та зареєстровано за №40722-20, що свідчить про те, що указана заява була подана позивачем до Генеральної прокуратури України до початку проведення першого етапу атестації.

75. Як зазначено у протоколі №6 засідання Першої кадрової комісії від 04 березня 2020 року, у зв`язку з тим, що Порядком не передбачено можливості відкликати раніше подану заяву про проходження атестації, заяви із таким змістом не можуть вважатися поважними причинами неявки заявників на іспит, тому комісією щодо таких заяв ухвалено рішення про фіксацію факту неявки на іспит анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, який відбувся 02 березня 2020 року.

76. У зв`язку з цим Кадрова комісія вирішила, що позивач не пройшов атестацію.

77. Так, відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

78. З урахуванням викладеного суди дійшли висновку про те, що таке рішення про неуспішне проходження атестації є неправомірним, оскільки такому рішенню не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи чи поведінки на посаді прокурора, яка була б несумісна зі статусом прокурора.

79. Суди урахували, що позивач відкликав свою заяву про намір пройти атестацію, а тому у кадрової комісії №1 були відсутні підстави вважати, що позивач неуспішно пройшов атестацію.

80. Суд зазначає, що подібні правовідносини уже розглядались Верховним Судом. Зокрема, у постановах від 18 листопада 2021 року у справі №280/3167/20, від 27 вересня 2022 року у справі №640/5232/20, оцінюючи правомірність звільнення позивача за підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за умови наявності факту відкликання заяви [про переведення та про намір пройти атестацію] прокурором, Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача, з огляду на таке.

81. Пунктами 9, 10 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви, зокрема, прокурора Генеральної прокуратури України про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Така заява подається у строк до 15 жовтня 2019 року (включно) та підписується прокурором особисто. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

82. У пункті 11 розділу I Порядку закріплено правило щодо обов`язкової особистої участі прокурора на всіх етапах атестації, визначено порядок перенесення дати іспиту у разі неможливості явки прокурора для проходження відповідного етапу атестації з поважних причин та встановлено, що у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце та неподання ним заяви про перенесення дати іспиту, або якщо вказані у заяві причини неявки не будуть підтверджені документально, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

83. У справі №640/5232/20 суди установили, що 15 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, проте 21 жовтня 2019 року відкликав свою заяву і для складання іспиту 23 жовтня 2019 року до кадрової комісії не прибув.

84. З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що відкликання прокурором заяви про переведення та проходження атестації до запланованої дати складання іспиту свідчило про відсутність його волевиявлення у питанні проходження атестації, що, в силу пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і пункту 9 розділу I Порядку №221, є обов`язковою умовою для проходження прокурором атестації.

85. Суд зазначив, що за таких обставин кадрова комісія [у справі №640/5232/20 це була Перша кадрова комісія з атестації регіональних прокуратур] не мала правових підстав відносити позивача до осіб, які без поважних причин не з`явилися для складання іспиту, та приймати рішення про неуспішне проходження ним атестації.

86. Суд указав на те, що хоча Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і Порядком №221 не передбачено право прокурора відкликати раніше подану заяву про переведення та проходження атестації, неврегульованість цього питання у чинному законодавстві України, не може порушувати право позивача на відкликання такої заяви, що випливає з принципу диспозитивності подання прокурором указаної заяви, тобто розпорядження наданим правом на власний розсуд.

87. Повертаючись до обставин цієї справи Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прийняттю 02 квітня 2020 року Першою кадровою комісією рішення №13, за наявності факту відкликання ОСОБА_1 своєї заяви, не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи чи поведінки на посаді прокурора, яка була б несумісна зі статусом прокурора, а відтак, звільнення позивача за підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не є таким, що обґрунтовано спирається на норми даного Закону.

88. Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, а відтак про незаконність його звільнення за підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ґрунтується на правильному застосуванні судами цієї норми права у спірних правовідносинах.

89. Підставою для відкриття касаційних проваджень у цій справі є, у тому числі, посилання Полтавської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 листопада 2021 року у справі №280/3167/20 та від 27 вересня 2022 року у справі №640/5232/20.

90. Свою позицію скаржники обґрунтовують тим, що Верховним Судом у вказаних справах залишено поза увагою той факт, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядком №221 не передбачено відкликання раніше поданої заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, а тому, на їх думку, позивач вважається таким, що надав згоду на проходження процедури атестації. Переконують, що кадрова комісія, відповідно до пункту 11 Порядку №221 не мала приймати іншого рішення окрім рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

91. Колегія суддів звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

92. Надаючи оцінку указаним доводам касаційних скарг у цій частині Суд зазначає таке.

93. Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

94. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

95. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

96. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

97. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

98. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

99. Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

100. Надаючи правову оцінку доводам відповідачів, наведеним у касаційних скаргах, Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст скарг не дає підстав для висновку, що скаржники навели належне обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі №280/3167/20 та від 27 вересня 2022 року у справі №640/5232/20, та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

101. Скаржники не наводять інших прикладів судових рішень, ухвалених після прийняття Верховним Судом указаних постанов, у яких Верховний Суд по іншому застосовує норми права у подібних правовідносинах [у випадку відкликання прокурором заяви як в частині згоди на проходження атестації, так і в частині переведення на посаду до новоствореної прокуратури].

102. З огляду на викладене Суд констатує, що доводів щодо неясності чи неузгодженості судової практики у вирішенні відповідних правовідносин, неефективності чи очевидної застарілості внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури не містять.

103. За наведених обставин Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від означеної вище позиції Верховного Суду, яка є сталою та послідовною, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

104. Підставою для відкриття касаційного провадження за скаргою Полтавської обласної прокуратури було також посилання скаржника на підпункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтоване неурахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №440/2667/20, від 17 травня 2022 року у справі №440/2802/20, від 21 вересня 2021 року у справі №160/6204/20, від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №380/5462/20, від 28 жовтня 2021 року у справі №460/6797/20, а саме щодо правомірності звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі, якщо кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації у зв`язку з неявкою у випадках, коли прокурор подав заяву Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію у порядку пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а у подальшому відкликав подану заяву.

105. Додатково, 04 квітня 2023 року Офіс Генерального прокурора подав до Суду додаткові пояснення, у яких просив урахувати при вирішенні цієї справи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі №640/25351/19, оскільки вважав їх застосовними до правовідносин у цій справі.

106. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Полтавської обласної прокуратури в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.

107. Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

108. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

109. Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала: - висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 06 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо); - висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц, від 06 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

110. Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

111. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.

112. Так, у справах №160/6204/20, №200/5038/20-а, №380/5462/20 позивачі за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (1 етап), набрали менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому вважались такими, що неуспішно пройшли атестацію та, у подальшому, були звільнені з посади прокурора.

113. У справі №440/2682/20 спірні правовідносини стосувались звільнення позивача з посади прокурора, оскільки такий неуспішно пройшов атестацію, а саме набрав менше прохідного балу для успішного складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп?ютерної техніки (2 етап).

114. У справі №460/6797/20 прокурор повторно не з`явилася для проходження іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (1 етап), у зв`язку з чим вважалась такою, що неуспішно пройшла атестацію. Жодних заяв про відмову від проходження атестації або відкликання заяви про переведення позивачкою у зазначеній справі не подавалося.

115. У справах №440/2667/20, №440/2802/20 та №640/25351/19 [справа, на яку указує Офіс Генерального прокурора] позивачі відкликали заяви про переведення на посаду прокурора в новостворену прокуратуру та про намір пройти атестацію лише в частині надання згоди на проходження атестації. В частині переведення до новоствореної прокуратури заяви не були відкликані, що могло свідчити про намір прокурорів продовжити службу в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.

116. Водночас, саме у цій справі позивач, у заяві від 24 лютого 2020 року, не погодився з умовами та процедурою проведення атестації та просив заяву про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі залишити без розгляду, та вважати такою, що не подана. Зокрема, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 звертав увагу на неправомірність свого звільнення саме на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», тобто у зв`язку із наявністю рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації [у зв`язку з неявкою], яку, фактично, не проходив.

117. Суд зазначає, що з огляду на зміст поданої позивачем заяви, ОСОБА_1 можна вважати таким, що не подавав заяву про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру, не надавав згоди на повний та безпосередній доступ до будь-якої необхідної для цілей атестації інформації, і не брав участі у атестації, у зв`язку з чим не міг бути звільненим на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (у зв`язку із неуспішним проходженням атестації).

118. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

119. Таким чином обставини цієї справи [№640/12351/20] не є подібними із обставинами справ №440/2667/20, №440/2802/20, №160/6204/20, №200/5038/20-а, №440/2682/20, №380/5462/20, №460/6797/20.

120. Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги Полтавської обласної прокуратури в частині посилань на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у вищевказаних справах, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин та відмінність фактичних обставин справ.

121. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги Полтавської обласної прокуратури, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у вищевказаній частині.

122. З урахуванням наведеного Суд констатує, що оскаржувані судові рішення в частині задоволеної вимоги про скасування рішення Кадрової комісії є законними та обґрунтованими, та відповідають сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах.

123. Задовольняючи позовну вимогу про скасування наказу Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року №107к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Полтавської області та з органів прокуратури, суди попередніх інстанцій зазначили, що така [вимога] є похідною [від вимоги про скасування рішення кадрової комісії] та підлягає скасуванню.

124. Верховний Суд зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

125. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

126. Конституційний Суд України у Рішенні від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023, оцінюючи конституційність оспорюваного припису Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», уважав, що хоча цей припис і не можна вважати індивідуальним актом права, яким ОСОБА_2 було звільнено з посади прокурора, він все ж має ознаки акта правозастосування, оскільки в ньому констатовано, що суб`єкт права на конституційну скаргу та всі інші прокурори «з дня набрання чинності цим Законом вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади».

127. У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що аналіз конституційних норм у їх посутньому взаємозв`язку, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави для висновку, що Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні не є суб`єктом правозастосування та не повноважна ухвалювати акти права або в інший спосіб долучатись до правозастосування у процедурі призначення та звільнення певної особи або групи осіб із посад за винятком випадків, коли за Конституцією України Верховну Раду України наділено відповідними повноваженнями. З огляду на сучасні інституційне місце прокуратури в загальній системі правосуддя та функції прокурора в механізмі захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає, що дії та рішення органу законодавчої влади мають відповідати конституційним принципам, зокрема принципові поділу державної влади. Тому Верховна Рада України може втручатись в організацію та діяльність органів і посадових осіб загальної системи правосуддя лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією України, із урахуванням потреби в дотриманні незалежності прокурора, що є однією з гарантій неупередженого та ефективного здійснення ним своїх повноважень.

128. Також Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначив, що оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє Верховну Раду України повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення ОСОБА_2 , іншого конкретного прокурора або всіх прокурорів із їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави уважати, що оспорюваний припис Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень.

129. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 131-1 Конституції України.

130. Окрім того, Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

131. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

132. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

133. Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

134. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

135. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

136. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

137. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

138. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

139. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

140. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

141. Окрім того, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2026 року у справі №320/830/21, від 26 червня 2026 року у справі №640/22579/19 до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

142. У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , зокрема, указував, що його протиправно обмежили та позбавили трудових прав та гарантій, проголошених Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною та КЗпП України; про дискримінаційний характер Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і порушення цим права на працю і засади рівності громадян, верховенства права, гарантованих статтями 22, 24, 43, 58 Конституції України; про порушення положеннями пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» засад юридичної визначеності, як однієї зі складових принципів верховенства права та гарантій незалежності прокурора; про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 прокуратура Полтавської області не ліквідована, не перебувала в процесі припинення чи реорганізації, а скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулося; про необхідність застосування судом при вирішення цього спору норм Конституції України як норм прямої дії, відповідно до положень статті 7 КАС України.

143. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору та доповнити мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій мотивами цієї постанови.

144. Підсумовуючи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті спору, а в частині задоволення решти вимог, які є похідними від оскарження рішення Кадрової комісії, скаржники не навели мотивів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у розрізі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, і такі не були підставою для відкриття касаційних проваджень. Зважаючи на це Верховний Суд не перевіряє висновків судів у цій частині. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

145. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

146. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

147. Зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури необхідно задовольнити частково. IV. Висновки щодо судових витрат

148. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №640/12351/20 - змінити, доповнивши їх мотивувальні частини мотивами цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №640/12351/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко Судді Верховного Суду