Постанова КАС ВС № 640/18933/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Київ справа №640/18933/20 адміністративне провадження № К/990/31824/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №640/18933/20 за позовом ОСОБА_1 Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Прокуратури міста Києва, Восьмої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року (головуючий суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді - Сорочко Є.О., Чаку Є.В.), УСТАНОВИВ: І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Прокуратури міста Києва, Генерального прокурора, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14 липня 2020 року №19 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; - зобов`язати Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 уповноважену кадрову комісію та час (дату) для проведення співбесіди як етапу атестації; - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року №1872к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; - поновити ОСОБА_1 на посаді в Київській міській прокуратурі, рівнозначній посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва, з 11 вересня 2020 року; - стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 вересня 2020 року до дня винесення рішення у справі по суті.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивач проходив третій заключний етап атестації прокурорів місцевих прокуратур - співбесіду з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

3. За результатами атестації прийнято рішення Восьмої кадрової комісії №19 від 14 липня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації. Указане рішення стало підставою для видання керівником прокуратури міста Києва наказу №1872к від 09 вересня 2020 року про звільненння ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої cтатті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10 вересня 2020 року.

4. Позивач уважав, що рішення Кадрової комісії №19 від 14 липня 2020 року є безпідставним та необґрунтованим, оскільки матеріали та документи, якими керувалася Комісія при винесенні оскаржуваного рішення не дають підстав для висновків щодо невідповідності позивача вимогам професійної етики. Окрім того, Комісією не було враховано успішні результати виконаного ним практичного завдання. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року, позовні вимоги задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14 липня 2020 року №19 про неуспішне проходження атестації; - визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року №1872к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури; - поновлено ОСОБА_1 в Прокуратурі міста Києва на посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури з 11 вересня 2020 року; - стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 372 878 (триста сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн 52 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

6. Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій зазначили, що першою підставою щодо неуспішного проходження атестації стало, дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, а також наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності і професійної етики у частині підтримання в суді необґрунтованого клопотання слідчого про вжиття запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні за статтею 294 КК України стосовно затриманих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були учасниками масових акцій протесту у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року. Наслідком цього стало взяття під варту зазначених осіб.

7. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2014 року у справі №753/1428/14-к, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , скасована в апеляційному порядку; під час оскарження ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року у справі №753/1705/14-к, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , в апеляційному порядку, сторона захисту відмовилася від своєї апеляційної скарги.

8. Суди попередніх інстанцій зауважили, що за наслідками указаних кримінальних проваджень позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності, а доказів про порушення позивачем чинного законодавства під час участі у вказаних судових засіданнях про застосування запобіжних заходів відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

9. Суди констатували, що указані обставини не були оцінені членами Кадрової комісії та відповідно не знайшли відображення в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться до констатації сумніву у професійній компетенції прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що сама лише участь позивача у складі прокурорів у кримінальних провадженнях, у рамках яких затримано підозрюваних осіб та застосовано до останніх запобіжні заходи, не може свідчити про невідповідність позивача як прокурора, вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

10. Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що другою підставою неуспішного проходження атестації була наявність у Комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 здійснював неналежне розслідування у кримінальному провадженні №42014110000000109 від 2016 року за статтями 369, 370 КК України.

11. Суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованим посилання Кадрової комісії на зазначене кримінальне провадження, оскільки доказів того, що позивач вчиняв неналежне розслідування у кримінальному провадженні №42014110000000109 матеріали справи не містять, натомість неналежне розслідування інкриміновано іншому слідчому - ОСОБА_4 .

12. Дослідивши матеріали справи, суди дійшли висновку про те, що оскаржуване рішення Кадрової комісії стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Окрім того, оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують висновки комісії, а у ході розгляду справи, відповідачем не було надано суду скаргу ВО «Автомайдан», яка стала підставою для прийняття Комісією оскаржуваного рішення.

13. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність рішення Кадрової комісії від №19 від 14 липня 2020 року, то і оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 09 вересня 2020 року №1872к також підлягав скасуванню, а позовні вимоги у цій частині задоволенню, як похідні від первісних позовних вимог зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Короткий зміст касаційних скарг

14. Не погодившись із такими судовими рішеннями Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

15. Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі Офіс Генерального прокурора указує на: - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено у постанові від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20 щодо застосування пунктів 9, 12, 13, 15 та 17 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»; - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо визначеного Законом імперативу, що атестація проводиться кадровими комісіями відповідно до Порядку №221, які наділені дискрецією на прийняття рішень за результатами проходження прокурорами атестації; пункту 12 Порядку №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора.

16. Відповідач вважає, що рішення Кадрової комісії щодо позивача містить мотиви його прийняття, а висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації та наданих позивачем пояснень.

17. Зазначає, що Кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов`язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів. Зокрема, до виключної компетенції (дискреційних повноважень) кадрових комісій належить надання оцінки матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності.

18. Переконує, що суди попередніх інстанцій не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, установлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрових комісій. Позиція інших учасників справи 19. 19 грудня 2022 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому позивач зазначив про необґрунтованість такої скарги та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 20. 15 листопада 2022 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора.

21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2022 року для розгляду справи №640/18933/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

22. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №640/18933/20 на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

23. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення коштів до закінчення касаційного перегляду цієї справи.

24. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2026 року справу №640/18933/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку із обранням судді Мартинюк Н.М. до Великої Палати Верховного Суду, для розгляду справи №640/18933/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Жука А.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

26. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 04 серпня 2008 року ОСОБА_1 працював помічником прокурора Дарницького району міста Києва, з 14 червня 2012 року переведений на посаду старшого прокурора Дарницького району міста Києва.

27. Наказом №243 від 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 призначений на посаду старшого слідчого другого слідчого відділу прокуратури м. Києва. 28. 13 січня 2016 року наказом №34к ОСОБА_1 призначений прокурором відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва.

29. У подальшому, позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в місцевій прокуратурі та про намір пройти атестацію.

30. ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

31. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. 32. 14 липня 2020 року Восьмою кадровою комісією було прийнято рішення №19 про неуспішне проходження прокурором атестації. 33. 11 серпня 2020 року листом Офісу Генерального прокурора №07/1/1-2247 вих. №20 направлено до Прокуратури міста Києва рішення Восьмої кадрової комісії №19 від 14 липня 2020 року. 34. 09 вересня 2020 року наказом прокурора міста Києва №1872к звільнено позивача з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10 вересня 2020 року.

35. Уважаючи рішення Восьмої кадрової комісії та наказ прокурора міста Києва про звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. Позиція Верховного Суду

36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України в чинній редакції).

38. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

39. У межах цього касаційного провадження Суд вирішує питання обґрунтованості рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.

40. Касаційне провадження у цій справі відкриті, зокрема, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо визначеного Законом імперативу, що атестація проводиться кадровими комісіями відповідно до Порядку №221, які наділені дискрецією на прийняття рішень за результатами проходження прокурорами атестації; пункту 12 Порядку №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора.

41. Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування наведених норм в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (у рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

42. Зокрема, у постановах від 30 червня 2026 року у справі №380/6090/21, від 18 травня 2023 року у справі №140/13270/21, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справах №120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі №640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі №640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

43. У постанові від 12 травня 2022 року у справі №540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.

44. У постановах від 29 червня 2022 року у справі №420/10211/20, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8111/20, від 07 липня 2022 року у справі №560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

45. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

46. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

47. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

48. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі №640/1083/20 зазначено, що з огляду на положення пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд не вправі втручатися в дискрецію кадрової комісії та перебирати на себе повноваження у вирішенні питання, які законодавством віднесені до компетенції кадрової комісії.

49. Водночас суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження указаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства повинні дослідити пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо фактів встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясувати, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.

50. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

51. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та установити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі №2040/6763/18).

52. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

53. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора урегульовано розділом ІV Порядку №221.

54. Так, за пунктом 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

55. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку №221).

56. Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку №221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

57. Тобто відомості, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку №221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.

58. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221).

59. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

60. Своєю чергою, пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

61. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

62. Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі №540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

63. З наведеного можна дійти висновку про те, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.

64. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, з урахуванням наведених вище норм та міркувань, колегія суддів зазначає, що оцінка критеріїв професійної етики та доброчесності покладається на членів кадрової комісії. Однак, визначення відповідності або невідповідності прокурора таким критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності), у тому числі з урахуванням або мотивами відхилення пояснень позивача, доказів, наданих ним на підтвердження своїх пояснень, та матеріалів, що містяться у матеріалах його особової справи.

65. Судами попередніх інстанцій установлено, що у спірному Рішенні №19 Кадрова комісія, на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, указала на наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності у частині того, що відповідно до матеріалів службової перевірки від 2016 року, ОСОБА_1 здійснював неналежне розслідування у кримінальному провадженні №42014110000000109 за статтями 369, 370 Кримінального кодексу України. Зокрема, після задоволення судом обґрунтованих клопотань потерпілого, тривалий час не забезпечив здійснення відповідних слідчих дій.

66. Судами попередніх інстанцій досліджено матеріали справи та з`ясовано, що за наслідками звернення народного депутата Куніцина С.В. в інтересах потерпілого ОСОБА_6 комісією Прокуратури міста Києва було проведено службову перевірку, за наслідками якої винесено висновок від 04 липня 2016 року. Указаним висновком установлено, що позивач отримав матеріали кримінального провадження №42014110000000109 у 2015 році. З метою вчинення процесуальних дій було розглянуто клопотання потерпілого ОСОБА_6 , надіслані запити та направлені окремі доручення з метою організації та проведення оперативно-розшукових дій, також направлено повістки свідкам по справі - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . У подальшому, позивач перебував у відрядженні в складі групи слідчих дій Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, а тому розслідуванням указаного провадження не займався. Окрім того, позивача було переведено на посаду до іншого структурного підрозділу прокуратури міста Києва, у зв`язку з чим, указане кримінальне провадження передано слідчому ОСОБА_4 . За результатами указаної службової перевірки [у 2016 році] до ОСОБА_4 були застосовані заходи дисциплінарного впливу за наслідками неналежного виконання службових обов`язків у рамках кримінального провадження №42014110000000109.

67. З огляду на установлені обставини та з урахуванням матеріалів справи, які були досліджені в ході судового розгляду цієї справи, суди вважали необґрунтованим посилання Кадрової комісії на зазначене кримінальне провадження, оскільки доказів того, що позивач вчиняв неналежне розслідування у кримінальному провадженні №42014110000000109 матеріали справи не містять, натомість заходи дисциплінарного впливу за наслідками неналежного виконання службових обов`язків у рамках кримінального провадження №42014110000000109 були застосовані до іншого слідчого - ОСОБА_4 .

68. Так, відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

69. Водночас ні Порядок №221, ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

70. За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 установлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

71. Судами установлено, що Кадрова комісія оцінила рівень професійної компетенції позивача з огляду на неналежне проведення позивачем розслідування у межах кримінального провадження №42014110000000109.

72. Колегія суддів зауважує, що сумніви у достатності рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

73. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, установлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

74. Після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд у постановах від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а та від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20-а, проаналізувавши пункт 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», підпункт 3 розділу І Порядку №221, наголосив на необхідності урахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди.

75. Зазначена позиція Верховного Суду щодо оцінки професійної компетентності прокурора у межах атестації є сталою та в подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2022 року у справах №540/2328/20 та №120/4055/20-а, від 12 травня 2022 року у справі №520/10443/2020, від 19 травня 2022 року у справі №260/2845/20, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8111/20.

76. З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість рішення Кадрової комісії щодо позивача в частині його невідповідності вимогам професійної компетентності.

77. Верховний Суд ураховує, що Кадрова комісія під час прийняття спірного рішення не надала оцінку тому, наскільки порушення, поставлені у вину ОСОБА_1 , є суттєвими та мають значення для прийняття такого рішення; якими доказами і чи підтверджується їх існування або ж навпаки спростовується; чи впливає це на можливість подальшого перебування позивача на посаді прокурора; не урахувала результати перших двох етапів тестування, а також результати виконання позивачем практичного завдання при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди.

78. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо критеріїв оцінки рішення кадрової комісії, як акта суб`єкта владних повноважень, ураховуючи висновки судів попередніх інстанцій крізь призму установлених у справі обставин та змісту спірного рішення Комісії, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення не відповідає принципу об`єктивності та обґрунтованості а результати атестації не свідчать про наявність підстав для ухвалення комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

79. Отже, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій у цій частині, є такими, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

80. Із тексту оскаржуваного рішення Кадрової комісії судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та компетентності у частині погодження і підтримання в суді необґрунтованих клопотань слідчого про вжиття запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальних провадженнях за статтею 294 КК України стосовно затриманих осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), які були учасниками масових акцій протесту у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року. Указані дії прокурора, на думку Комісії, свідчать про незабезпечення вимог закону щодо дотримання у професійній діяльності принципів законності, незалежності та самостійності у прийнятті процесуальних рішень, а також сприяли підриву авторитету прокуратури і довірі громадян до неї.

81. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що у рамках кримінального провадження №753/1428/14-к Апеляційним судом міста Києва було скасовано ухвалу суду, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , а в рамках кримінального провадження №753/1705/14-к захисник підозрюваного ( ОСОБА_3 ) відмовився від апеляційної скарги на ухвалу суду, якою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

82. Судами попередніх інстанцій установлено, що за наслідками указаних кримінальних проваджень позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності, а доказів порушення позивачем чинного законодавства під час участі у вказаних судових засіданнях про застосування запобіжних заходів відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

83. Надаючи оцінку указаним висновкам Кадрової комісії суди попередніх інстанцій констатували, що указані обставини не були оцінені членами Кадрової комісії та відповідно не знайшли відображення в оскаржуваному рішенні комісії, яке фактично зводиться до констатації сумніву у відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та компетентності без наведеного обґрунтування такого сумніву.

84. З цього приводу слід зазначити, що оцінка професійної етики та доброчесності прокурора - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого.

85. Тому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

86. Указані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

87. Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких само по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи доброчесності).

88. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі №640/1358/20 та підтримані у постановах від 26 грудня 2024 року у справі №600/2119/21-а, від 03 січня 2025 року у справі №640/524/20.

89. Підставою касаційного перегляду судових рішень у цій частині відповідачем визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 серпня 2022 року у справі №160/12019/20.

90. Так, умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

91. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

92. Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала: - висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 06 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо); - висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц, від 06 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

93. Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

94. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у зазначеній скаржником справі, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.

95. Так, у справі №160/12019/20 підставою для прийняття рішення про неуспішне проходження прокурором атестації були висновки Комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Указані висновки були обґрунтовані, зокрема, участю прокурора у первинних діях, пов`язаних із затриманням активістів у місті Дніпро у січні 2014 року, під час масових заворушень біля обласної державної адміністрації. Так, судовими рішеннями клопотання, у тому числі позивача, були задоволені, затримані особи в кількості 22 осіб взяті під варту. Пізніше указані особи були звільнені, а кримінальні провадження закриті у зв`язку з амністією. 95.1. В особовій справі позивача [у справі №160/12019/20] зберігається наказ прокурора Дніпропетровської області від 01 липня 2014 року, яким прокурору оголошено догану. За змістом наведеного наказу рішення процесуальних керівників у вказаній справі про погодження учасникам мирних протестів підозри в інкримінованих злочинах та обрання їм запобіжних заходів, у тому числі утримання під вартою, прийнято з порушенням вимог статей 177, 276 КПК України без достатніх на те підстав; 24 особи незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, з яких 22 особам незаконно обрано запобіжний захід утримання під вартою; дії прокурорів мали протиправний характер як такі, що призвели до порушення конституційних прав і свобод громадян. У подальшому, запобіжні заходи судом скасовано, кримінальне провадження відносно вказаних осіб закрите в зв`язку з відсутністю у діях складу кримінального правопорушення. 95.2. Окрім наведеного, обґрунтовуючи висновок про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності Кадрова комісія зазначила, що прокурор спільно з контрагентом свідомо штучно занизив вартість квартири у тексті договору дарування; вчинив систематичне відображення у річних деклараціях відомостей, що не відповідають дійсності; протягом 2017-2020 років приховував від громадянського суспільства та НАЗК свої статки - дійсну вартість нерухомості, власником якої він є; спричинив недонадходження у бюджет державного мита на значну суму.

96. Водночас, у справі, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку позивачу не ставилося у провину неналежне декларування, а за наслідками кримінальних проваджень [у яких ОСОБА_1 заявляв клопотання про обрання запобіжного заходу], ОСОБА_1 не притягався до дисциплінарної відповідальності.

97. Таким чином обставини цієї справи [№640/18933/20] не є подібними із обставинами справи №160/12019/20, на яку посилається скаржник.

98. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом установлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

99. Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині посилання на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у зазначеній справі, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.

100. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги Офісу Генерального прокурора, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та відсутність у касаційній скарзі доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій у вказаній частині.

101. З урахуванням наведеного Суд констатує, що оскаржувані судові рішення в частині задоволеної вимоги про скасування рішення Кадрової комісії є законними та обґрунтованими, та відповідають сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах.

102. Задовольняючи позовну вимогу про скасування наказу прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року №1872к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури міста Києва та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», суди попередніх інстанцій зазначили, що така [вимога] є похідною [від вимоги про скасування рішення кадрової комісії] та підлягає скасуванню.

103. Колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_10 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

104. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

105. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

106. Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

107. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

108. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

109. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

110. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

111. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

112. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

113. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків: 1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України; 2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

114. Окрім того, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2026 року у справі №320/830/21, від 30 червня 2026 року у справі №380/6090/21, від 26 червня 2026 року у справі №640/22579/19 до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

115. У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , зокрема, указував на відсутність правових підстав для звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки Прокуратура міста Києва не ліквідована, не перебувала в процесі припинення чи реорганізації, а скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулося.

116. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору та доповнити мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій мотивами цієї постанови.

117. Підсумовуючи наведене Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку по суті спору, а в частині задоволення решти вимог, які є похідними від оскарження рішення Кадрової комісії, скаржник не навів мотивів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у розрізі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, і такі не були підставою для відкриття касаційних проваджень. Зважаючи на це Верховний Суд не перевіряє висновків судів попередніх інстанцій у цій частині. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

118. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

119. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

120. Зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора необхідно задовольнити частково. IV. Висновки щодо судових витрат

121. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №640/18933/20 змінити, доповнивши їх мотивувальні частини мотивами цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №640/18933/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена. .................................. .................................. .................................. А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко Судді Верховного Суду