Постанова 4855 № 640/12351/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12351/20 Головуючий у І інстанції - Іщук І.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення від 02 квітня 2020 року № 13, визнання протиправним та скасування наказу від 29 квітня 2020 року № 107к, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02.04.2020 № 13 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку із неявкою». - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 29.04.2020 № 107к про звільнення Позивача з посади заступника прокурора Полтавської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та на підставі вищезазначеного Рішення комісії з 30.04.2020. - поновити Позивача на посаді заступника прокурора Полтавської області з 01.05.2020. - стягнути з прокуратури Полтавської обласної на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Окружного адміністративний суд м. Києва від 15 березня 2021 року клопотання представника Позивача про зупинення провадження у справі № 640/12351/20 задоволено. Зупинено провадження у даній адміністративній справі до ухвалення рішення Конституційним Судом України у справі № 1-4/2020 (116/20) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (зі змінами). Зобов`язано сторін протягом десяти днів з дня усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, повідомити суд про усунення зазначених обставин. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Офісом Генерального прокурора, Полтавською обласною прокуратурою подано апеляційні скарги, в яких просять ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційних скаргах вказано про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Апеляційні скарги мотивовані тим, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15. Також вказано, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинам, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі, що судом першої інстанції здійснено не було. Відзиву Позивача на апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Чернігівської обласної прокуратури до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі виходив з того, що наявні правові підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (із змінами), оскільки під час розгляду даної справи підлягають дослідженню обставини правомірності звільнення Позивача із займаної посади на підставі норм Закону, конституційність яких має перевірити Конституційний Суд України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Тобто, зупинення провадження у справі на підставі даного пункту частини 1 статті 236 КАС України можливе виключно у випадку об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої за відсутності умови, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. При цьому згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France» , § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.). Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)». Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданим вище конституційним поданням і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання. Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі № 826/25204/15, прийнятій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду. Слід зазначити, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності. Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні. У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду, а саме місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного. Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу. За наведеного правового регулювання й обставин справи, оскаржувана ухвала не відповідає визначеним КАС України критеріям законності та обґрунтованості. Відтак, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Крім того, згадане конституційне провадження за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 113-ІХ розглядається з 26 червня 2020 року. Станом на даний момент справа залишається нерозглянутою, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі. При цьому, матеріали справи містять достатньо доказів для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, та дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.06.2021 у справах № 360/1995/20, № 200/5488/20-а, від 09.06.2021 № 360/2175/20, № 200/5411/20-а. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Розглянувши доводи Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального та матеріального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2021 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко