Постанова 4854 № 420/10136/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10136/26 Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В., повний текст судового рішення складено 27.04.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До Одеського окружного адміністративного суду позивач звернувся із вказаним позовом, в якому просить суд визнати бездіяльність та протиправні дії Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо невиплати інфляційних коштів компенсації за рішенням суду з перерахунку понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року; стягнути інфляційну компенсацію понесених втрат частини заробітної плати за не виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року у розмірі 62 213,16 гривень (шість десять дві тисячі двісті тринадцять гривень шістнадцять копійок) з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду відмовлено; позовну заяву залишено без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків. В зазначеній ухвалі було вказано, що в порушення вимог ч.1 ст.161 КАС України до адміністративного позову не додано копію позову адміністративного позову із додатками для відповідача. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду із даними вимогами. Згідно з матеріалами позову, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі №420/15843/24 було зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2024 року в сумі 91 857,36 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року було змінено спосіб і порядок виконання рішення шляхом безпосереднього стягнення з Кароліно-Бугазької сільської ради на користь позивача суми середнього заробітку в розмірі 91 857,36 грн. Фактичне погашення заборгованості за рішенням суду відбулося лише після вжиття заходів примусового виконання двома частинами: 17 квітня 2025 року позивач отримав на рахунок 54 115,73 грн.; 30 травня 2025 року відповідачем було перераховано залишок у розмірі 16 514,44 грн., а з даним позовом позивач звернувся 02.04.2026 року (позов здано на пошту), тобто через 10 місяців та 2 дні з моменту отримання остаточної виплати. Клопотання позивача про визнання причин поважними є необґрунтованим та позбавлене конкретизації факторів, які б не залежали від волі заявника. Таким чином, встановлений факт тривалої бездіяльності позивача вказує на відсутність істотних труднощів для вчинення процесуальних дій у межах КАС України. Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів. 22.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що 26 березня 2026 року з мережі Інтернет позивачу стало відомо, що він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), в разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної мені інфляційної компенсації, за затримку виплати заробітної плати. Момент нарахування: Право на інфляційні втрати виникає з моменту порушення грошового зобов`язання (з моменту, коли рішення суду про стягнення основної суми мало бути виконане, але не було) і до моменту фактичного виконання. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року та визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк. 02 червня 2026 року на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому акцентовано, що доводи позивача про те, що він дізнався про можливість стягнення компенсаційної виплати за порушення строків виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі лише 26.03.2026 не заслуговують на увагу, оскільки Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», який був правовою підставою для позову, діє з 1 січня 2001 року і та обставина, що Позивач дізнався про його існування в 2026 році, не є об`єктивною обставиною, яка перешкоджала своєчасному зверненню до суду. Таким чином, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року, а також стягнути з ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме поштові витрати в сумі 192 грн. 09 червня 2026 року на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 , в якому зазначено, що аргументи представника відповідача вважає безпідставними, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року та стягнути з відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема поштові витрати в сумі 588 грн. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частинами 1,2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. З огляду на наведене, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, мають зв`язок дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. З урахуванням вищевикладеного, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Згідно з вимогами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Белле проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Крім того, з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Брумареску проти Румунії»). Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, ОСОБА_1 посилається на те, що лише 26 березня 2026 року він дізнався з мережі Інтернет про своє право на стягнення інфляційних втрат. Суд першої інстанції з цього приводу виснував, що оцінює таке твердження як неспроможне, оскільки незнання закону не звільняє особу від обов`язку дотримуватися процесуальних строків. З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №340/1019/19). Інтернет-ресурси, з якими ОСОБА_1 ознайомився 26 березня 2026 року, не є нововиявленими обставинами чи джерелом офіційного проголошення прав, які б змінювали порядок обчислення процесуальних строків. Позивач мав можливість реалізувати своє право на правову допомогу (як професійну, так і безоплатну) безпосередньо в момент порушення його прав. Як вірно зазначив суд першої інстанції, з огляду на матеріали позову, остаточне погашення заборгованості за рішенням суду відбулося 30 травня 2025 року. Саме з цієї дати позивач достеменно знав про період затримки виплати та мав усі вихідні дані для розрахунку інфляційних втрат. Зволікання тривалістю понад 10 місяців свідчить про пасивну поведінку позивача та нехтування принципом правової визначеності. Таким чином, позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу, які б свідчили про існування об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали йому подати позов з дотриманням строків. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з неусуненням недоліків останньої відповідно до вимог ч.2 ст.123 КАС України. На переконання колегії суддів, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути, також, виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Щодо відшкодування поштових витрат відповідача, колегія суддів зазначає наступне. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Водночас, у ч.3 ст.132 КАС України наведено вичерпний перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи. Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст.ст.134, 135, 137, 138 КАС України, зокрема: 1. витрати на професійну правничу допомогу (ст.134 КАС України); 2. витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ст.135 КАС України); 3. витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (ст.137 КАС України); 4. витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду (ст.138 КАС України). Вжитий у ст.138 КАС України термін «інших процесуальних дій» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов`язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі. Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом. Разом з цим, поштові витрати не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки КАС України не передбачає їх відшкодування. Щодо вимог ОСОБА_1 стосовно стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, колегія суддів зазначає, що з огляду на залишення ухвали суду першої інстанції від 27 квітня 2026 року без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко