Постанова 4823 № 731/612/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 липня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 731/612/25 Головуючий у першій інстанції Савенко А. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1443/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» відповідач ОСОБА_1 особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року (суддя Савенко А.І., місце ухвалення с-ще Варва, дата складання повного рішення 10.04.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі ТОВ «Свеа Фінанс») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за договором №4717704 від 07.06.2024 у розмірі 74625,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 07.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4717704, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», на суму 10000,00 грн строком на 360 днів. Згодом ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Лінеура Україна» за отриманням додаткової суми кредиту і між сторонами в порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», було укладено додатковий договір на суму 5000,00 грн. Кредитодавець умови договорів виконав у повному обсязі, перерахувавши погоджену суму кредиту позичальнику на вказану ним банківську картку. Однак відповідач свої кредитні зобов`язання виконував з істотним порушенням договору, не здійснивши своєчасно передбачені договором платежі, у зв`язку з чим допустив прострочену заборгованість, яка станом на дату складання позовної заяви становить 74625,00 грн, з яких: 15000,00 грн борг за тілом кредиту, 52125,00 грн борг за відсотками, 0,00 грн борг за комісією, 7500,00 грн борг за пенею, штрафом. За договором факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2025 ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Свеа Фінанс», як новому кредитору, права вимоги по відношенню до осіб, зазначених у реєстрі боржників, у тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором №4717704. Оскільки вказана заборгованість за кредитним договором відповідачем добровільно не погашена, тому просить стягнути її в судовому порядку. Заочним рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2025 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за договором №4717704 від 07 червня 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додатковим договором до договору №4713513 від 07 червня 2024 року, укладеними із ТОВ «Лінеура Україна», в сумі 55275,00 грн та судовий збір у сумі 1794,27 грн, а всього 57069,27 грн. Ухвалою Варвинського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2025 року скасовано й справу призначено до судового розгляду. Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за договором №4717704 від 07 червня 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додатковим договором до договору №4713513 від 07 червня 2024 року, укладеними із ТОВ «Лінеура Україна», в сумі 55275,00 грн та судовий збір у сумі 1794,27 грн, а всього 57069,27 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Свеа Фінанс» задовольнити частково виключно в межах тіла кредиту 15000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необгрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не було повно та всебічно з`ясовано обставин справи. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не дав оцінки тим обставинам, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів фактичного отримання ним кредитних коштів у заявленому розмірі та на умовах, визначених договором, оскільки надані позивачем документи не підтверджують належність банківської картки та зарахування коштів саме відповідачу, факт використання одноразового ідентифікатора особисто відповідачем. Скаржник зазначає, що суд не перевірив законність і обгрунтованість розрахунку позивача, зокрема в частині нарахованих відсотків, на відповідність вимогам ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування» та правовим позиціям Верховного Суду. Поданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім документом та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Позивач не надав деталізованого розрахунку відсотків, інформації щодо кожного періоду нарахування, підтвердження дати виникнення прострочення, виписки руху коштів по кредиту. Відповідач акцентує увагу, що розглядаючи справу повторно, місцевий суд не дав належної оцінки його запереченням та доводам щодо періоду нарахування процентів, зокрема їх нарахування після закінчення строку кредитування, неспівмірності заявлених відсотків, оскільки відсоткова ставка 1,5%-2,5% на день є надмірною, й суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченими ст. 3, 509, 627 ЦК України, необхідності обмеження стягнення сумою фактично отриманого кредиту. Позивач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу в установлений строк не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку. Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення єневідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини. 07 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4717704 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (74765) (а.с. 10-19). За умовами даного договору товариство зобов`язується надати позичальнику кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 10000,00 грн (п. 1.2). За взаємною згодою сторін сума кредиту може бути збільшена, про що сторонами укладається додатковий договір (п. 1.2.1). Строк кредитування 360 днів, періодичність сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в графіку платежів, що є Додатком №1 до договору (п. 1.3). Стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.3 цього договору. Денна процентна ставка 1,50% (п. 1.4.1). Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 (п. 2.1). Дата надання кредиту: 07.06.2024 або 08.06.2024 (п. 2.2). 07 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору №4717704 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 07.06.2024, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (35648) (а.с. 20-22). За умовами даного додаткового договору товариство зобов`язується надати позичальнику кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 5000,00 грн (п. 1.2). Згідно п. 1.3 додаткового договору внесено зміни у п. 1.2 договору, за яким загальна сума кредиту складає 15000,00 грн. Строк кредитування та періодичність сплати процентів залишаються незмінними, відповідно до п. 1.3 договору (п. 1.5). За користування кредитом нараховуються проценти на умовах встановлених п. 1.4 договору. Денна процентна ставка становить 1,499% (п. 1.6).Товариство надає кредит (додаткову суму) у безготівковій формі шляхом перерахування коштів за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) позичальника № НОМЕР_2 . Дата надання додаткової суми кредиту: 07.06.2024 або 08.06.2024 (п. 2.1). Разом із договором про надання споживчого кредиту та додатковим договором до нього відповідач 07.06.2024 у електронній формі одноразовим ідентифікатором (45288, 35648) підписав і Паспорти споживчого кредиту, в яких зазначені аналогічні умови кредитування (а.с. 23-28). За повідомленнями ТОВ «Пейтек» від 24.01.2025 між товариством і ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03.01.2024, відповідно до якого від ТОВ «Авентус Україна» 07.06.2024 успішно перераховано коши в сумі 10000,00 грн та 5000,00 грн, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 (а.с. 42-43). Згідно наданого позивачем та складеного ТОВ «Лінеура Україна» розрахунку заборгованості за кредитним договором №4717704 від 07.06.2024 у позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «Лінеура Україна» значиться заборгованість у загальному розмірі 74625,00 грн, з яких: 15000,00 грн борг за тілом кредиту, 52125,00 грн борг за процентами за користування кредитом, 7500,00 грн борг за штрафними санкціями, 0,00 грн борг за комісією за надання кредиту (а.с. 38 - 41). 24.01.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) і ТОВ «Свеа Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-02/25, згідно умов якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та в строки встановлені цим договором (п. 2.1). Права вимоги відступаються (передаються) в розмірі заборгованостей, що зазначений у п. 2.2 договору (70284401,43 грн) на дату відступлення з правом подальшого нарахування (отримання) майбутніх процентів, штрафних санкцій, комісій та інших платежів, передбачених кредитними договорами (п. 3.1.1). Права вимоги переходять до фактора з моменту надходження грошових коштів на рахунок клієнта в повному обсязі в розмірі, визначеному п. 4.1 договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей (п. 3.1.3). Сторони домовились, що фінансування (ціна договору) складає 2239946,34 грн (п. 4.1) (а.с. 44-51). Згідно платіжної інструкції №9901 від 27.01.2025 ТОВ «Свеа Фінанс» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» кошти в сумі 2239946,34 грн, як оплату фінансування за договором факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2025 (а.с. 55). У витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу №01.02-02/25 від 24.01.2025 (додаток №1) зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №4717704 на загальну суму 74625,00 грн, з яких: 15000,00 грн борг за тілом кредиту, 52125,00 грн борг за процентами, 7500,00 грн борг за штрафними санкціями (а.с. 58). Рішення учасника ТОВ «Росвен інвест Україна» №1 від 25.03.2024 змінено назву (найменування) товариства на ТОВ «Свеа Фінанс», яке має статус юридичної особи (а.с. 59-69). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства). Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 55275,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 шляхом укладення електронних кредитного договору з додатковим договором до нього, а в подальшому - договору факторингу між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Свеа Фінанс», за якими позивач набув право грошової вимоги до відповідача. Також суд констатував факт виконання первісним кредитором своїх зобов`язань по наданню позичальнику кредиту та порушення відповідачем умов договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів. Водночас суд не в повній мірі погодився із визначеним позивачем розміром кредитної заборгованості та всіма її складовими, відмовивши у стягненні штрафних санкцій у сумі 7500,00 грн з посиланням на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та зменшив суму нарахованих відсотків до 40275,00 грн, застосувавши положення ч. 5 ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо поетапного зниження та обмеження максимального розміру процентної ставки. Однак апеляційний суд не може повністю погодитись з вищенаведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується, що 07.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено електронний договір №4717704 про надання коштів на умовах споживчого кредиту на суму 10000,00 грн, а також додатковий договір до нього на суму 5000,00 грн, які підписані позичальником у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора 74765 та 35648, відповідно. При цьому, апеляційний суд зважує на приписи п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», згідно яких електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем документи не підтверджують факт використання одноразового ідентифікатора саме відповідачем, оскільки, заперечуючи проти укладення кредитного договору, відповідачем усупереч ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не наведено суду ніяких доводів та не надано жодних доказів того, яким чином його персональні дані могли опинитися у розпорядженні ТОВ «Лінеура Україна» та були використані товариством для укладення правочину. З відповідними заявами до правоохоронних органів щодо вчинення стосовно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався, як і не клопотав перед судом про витребування оригіналу оспорюваного електронного договору, розпорядившись своїми правами на власний розсуд. Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення між сторонами електронного кредитного договору, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України. У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача (п. 53); платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п. 54); платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки (п. 56); платіжна послуга передбачена цим Законом діяльність надавача платіжних послуг з виконання та/або супроводження платіжних операцій (п. 58); платіжна система - система для виконання платіжних операцій із формальними та стандартизованими домовленостями і загальними правилами щодо процесингу, клірингу та/або виконання розрахунків між учасниками платіжної системи (п. 59); платіжна установа юридична особа (крім банку, фінансової установи, що має право на надання платіжних послуг, оператора поштового зв`язку, органу державної влади, органу місцевого самоврядування), яка в установленому порядку отримала право на надання всіх або окремих фінансових платіжних послуг (крім платіжної послуги з випуску та виконання платіжних операцій з електронними грошима) (п. 60). Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні послуги» грошові кошти (кошти) існують в Україні у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій (формі записів на рахунках) формах. Для проведення платіжних операцій використовуються кошти в готівковій або безготівковій формі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про платіжні послуги»). У п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги» зазначено, що до фінансових платіжних послуг належать послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Відповідно до ч. 2, ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників. Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Факт виконання ТОВ «Лінеура Україна» своїх зобов`язань по наданню ОСОБА_1 обумовленої кредитним договором суми фінансових ресурсів у загальній сумі 15000,00 грн та порушення відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів підтверджується повідомленнями ТОВ «Пейтек» від 24.01.2025, наданим позивачем розрахунком заборгованості, що спростовує твердження відповідача про недоведеність факту отримання ним кредитних коштів. Так, згідно наданих позивачем повідомлень ТОВ «Пейтек» товариством від ТОВ «Лінеура Україна» 07.06.2024 на картку, маска якої НОМЕР_2 , було перераховано кошти в загальній сумі 15000,00 грн (10000,00 + 5000,00). Даючи оцінку даному документу в сукупності з іншими доказами у справі за правилами ст. 89 ЦПК України, апеляційний суд констатує, що зазначені в повідомленнях ТОВ «Пейтек» відомості щодо розміру кредиту та номера банківської картки, яка надана самим позичальником у договорі, відповідають інформації, що міститься в умовах укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 кредитного договору, а дата проведення перерахування коштів позичальнику відповідає даті укладення договору. При цьому, ТОВ «Лінеура Україна», яке надавало кошти, не є банківською установою, і надавало послуги з кредитування шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на електронний платіжний засіб (банківську картку) позичальника. Перерахування коштів на платіжну картку відповідача за укладеним кредитним договором за ТОВ «Лінеура Україна» було вчинено ТОВ «Пейтек» як оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють операції у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У довідці ТОВ «Пейтек» відображається частина цифр платіжної картки, так як згідно з ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» номер картки (рахунку) становить таємницю фінансової послуги. З огляду на це, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на надану самим позичальником банківську картку, що повною мірою відповідає вимогам Закону України «Про платіжні послуги», постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 №164. Отже, довідка ТОВ «Пейтек» містить інформацію про здійснення в рамках договірних відносин з первісним кредитором ініційованого ним платежу на користь відповідача, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції. Довідка, видана фінансовою компанією, яка є суб`єктом господарської діяльності у сфері надання фінансових послуг, має офіційний характер. Зміст довідки підтверджує факт проведення платежу, що опосередковано свідчить про існування кредитних зобов`язань між сторонами, оскільки платежі зазвичай здійснюються в межах договірних відносин. Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 вересня 2019 року у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає безпідставними твердження скаржника про те, що позивачем не доведено фактичного отримання ним кредитних коштів у заявленому розмірі та на умовах, визначених договором, оскільки надані позивачем документи не підтверджують належність банківської картки та зарахування коштів саме відповідачу. Колегія суддів зауважує, що заперечуючи проти позовних вимог, саме відповідач, як тримач банківської картки, на яку перераховано кошти за кредитним договором, мав можливість надати суду документальні докази того, що відповідні кошти не були зараховані на його картку (рахунок), вказані у договорі, або докази того, що зазначений банківський рахунок йому не належить, але таких доказів усупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, хоча мав безперешкодний та повний доступ до цієї інформації. Також відповідач не надав доказів невикористання чи повернення кредитору отриманих відповідно до умов кредитного договору коштів. Крім того, з часу укладення спірного кредитного договору пройшло понад два роки, проте ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, спрямованих на розірвання чи визнання недійсним кредитного договору, в апеляційній скарзі погоджується на стягненні з нього тіла кредиту в сумі 15000,00 грн, що свідчить про визнання відповідачем вище наведеного кредитного договору таким, що укладений із досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх коштів, передбачених кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12). Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними, достатніми й достовірними доказами перерахування первісним кредитором позичальнику обумовленої кредитним договором суми фінансових ресурсів, тоді як відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, що свідчить про безпідставність аргументів апелянта та правильність висновку суду першої інстанції щодо даної обставини. Водночас частково слушними є доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд належним чином не перевірив законності й обгрунтованості розрахунку заборгованості, неправильно застосував положення Закону України «Про споживче кредитування», внаслідок чого стягнув зайві відсотки за кредитним договором. Перевіряючи аргументи скаржника у цій частині, апеляційний суд зважує на таке. Зменшуючи суму нарахованих відсотків із 52125,00 до 40275,00 грн, суд першої інстанції послався положення ч. 5 ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо поетапного зниження та обмеження максимального розміру процентної ставки й здійснив перерахунок відсотків за період з 20.08.2024 по 24.01.2025 (158 днів) за денною ставкою 1,00% (замість 1,499%), погодившись з правильністю нарахування кредитором процентів за інший строк дії кредитного договору за ставкою 1,5% на день. Однак, такий висновок місцевого суду не в повній мірі відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом у п. 5 розділу І доповнено ч. 4 та ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Пунктом 17 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%. Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. У п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. За матеріалами справи, договір №4717704 про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додатковий договір до нього між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 укладено 07.06.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим на нього не поширюється дія п. 17 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» щодо поетапного зменшення розміру процентної ставки за кредитом. У зв`язку з цим, умови п. 1.4.1 кредитного договору та п. 1.6 додаткового договору щодо встановлення стандартної процентної ставки в 1,50% за кожен день користування кредитом та денної процентної ставки в 1,499% суперечать вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак у спірних правовідносинах пріоритет має дана законодавча норма. Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду. Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. З урахуванням викладеного, заборгованість за процентами за користування кредитом за укладеним між сторонами кредитним договором №4717704 від 07.06.2024 слід розраховувати виходячи із встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1%, у межах заявлених позовних вимог за період строку дії договору з 07.06.2024 по 24.01.2025 (дата переходу права вимоги за договором факторингу) та жодної сплати боргу позичальником. Відтак, за означеним кредитним договором розмір заборгованості за відсотками має обраховуватись таким чином: 10000,00 грн х 1% х 1д + 15000,00 грн х 1% х 231д = 34750,00 грн. Отже, після проведеного апеляційним судом перерахунку та в межах заявлених позовних вимог заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором №4717704 від 07.06.2024 становить 49750,00 грн, з яких: 15000,00 грн борг за тілом кредиту, 34750,00 грн борг за відсотками за користування кредитом, яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому, апеляційний суд вважає необґрунтованими твердження відповідача щодо надмірності та не співмірності нарахованих кредитодавцем відсотків та їх суперечність принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченими ст. 3, 509, 627 ЦК України. Так, у п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Така компенсація є притаманною випадкам невиконання (неналежного виконання) зобов`язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання. Разом з тим, за приписами ст. 1048, 1056-1 ЦК України проценти є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання. Нарахування відсотків за користування кредитними коштами у межах строку кредитування не є відповідальністю особи за порушення виконання зобов`язань і не створює дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, а тому не підпадає під дію ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування». Адже таке нарахування процентів обумовлено умовами укладеного кредитного договору і не являється штрафними санкціями за невиконання зобов`язань, що хибно ототожнює апелянт. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» відсотки за користування кредитними коштами нараховувало ОСОБА_1 у межах строку кредитування, визначеного п. 1.3 кредитного договору, що й відображено в розрахунку заборгованості, який є детальним і зрозумілим. Ці відсотки не є процентами, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність зміни судового рішення з вищенаведених підстав. Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 10.04.2026 зміні, шляхом зменшення визначеної до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» суми аборгованості за кредитним договором із 55275,00 грн до 49750,00 грн та, відповідно, судових витрат по сплаті судового збору. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (на 13,72%), а позовні вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» фактично задовольняються на меншу суму 49750,00 грн, що становить 66,67% від ціни позову. Тому стягнуті з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному зменшенню: з 1794,27 грн до 1615,01 грн (2422,40 грн х 66,67%). Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, то за апеляційний перегляд справи з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 623,16 грн (4542,00 грн х 13,72%). Керуючись ст. 141, 367-369, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року змінити, зменшивши визначену до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» суму заборгованості за договором №4717704 від 07 червня 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додатковим договором до договору №4713513 від 07 червня 2024 року, укладеними із ТОВ «Лінеура Україна», з 55275,00? грн до 49750,00 грн, а також суму судового збору з 1794,27 грн до 1615,01 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 623,16 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.А. Луговець Судді Н.В. Висоцька Н.В. Шитченко