Постанова 4823 № 742/693/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 липня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/693/26 Головуючий у першій інстанції Тіщенко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1547/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судовоїпалати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач ОСОБА_1 , особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 травня 2026 року (суддя Тіщенко Л.В., місце ухвалення с-ще Талалаївка, дата складання повного рішення 01.05.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») через систему «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №9000705 у розмірі 69589,28 грн, з яких: борг за основною сумою 26966,00 грн, борг за відсотками 29123,28 грн, борг за пенею, штрафами 13500,00 грн, а також понесені судові витрати. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним 28.04.2025 у електронній формі з ТОВ «Авентус Україна» зазначеним кредитним договором у відповідача виникла заборгованість, право вимоги якої кредитодавець за договором факторингу №13112025 від 13.11.2025 відступив ТОВ «ФК «ЄАПБ» як новому кредитору. З моменту отримання права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» ОСОБА_1 штрафних санкцій не нараховувало, але відповідач існуючий борг ні первісному, ні новому кредитору не сплатив, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду. Заочним рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 травня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій. Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив у повній мірі матеріали справи, у зв`язку з чим необгрунтовано дійшов хибних висновків про не надання позивачем належних і достовірних доказів, що підтверджують перерахування кредитодавцем позичальнику коштів згідно укладеного кредитного договору. Позивач зазначає, що укладений 28.04.2025 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 електронний кредитний договір був підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором, містив у собі всі істотні умови, заперечень чи зауважень проти яких позичальник не висував, а тому є правомірним і підлягає виконанню. Скаржник стверджує, що первісним кредитором було надано докази перерахування кредитних коштів на картку банку, вказану позичальником при укладенні договору, а саме: довідку ТОВ «Пейтек», яка містила всю необхідну інформацію щодо успішного надання позичальнику безготівкового кредиту. При цьому, ТОВ «Пейтек» є небанківською фінансовою установою, яка у відповідності до Закону України «Про платіжні послуги» має право на надання таких платіжних послуг. Однак, місцевим судом не було враховано, що зазначена довідка ТОВ «Пейтек» є належним і достатнім доказом на підтвердження перерахування позичальнику кредитних коштів, тоді як ТОВ «ФК «ЄАПБ» не є первісним кредитором та не належить до банківських установ, у зв`язку з чим на нього не поширюються норми законодавства у сфері банківської діяльності й позивач не має доступу до інформації про отримання відповідачем банківської картки та виписку по її рахунку. Акцентує увагу, що сам відповідач, як тримач банківської картки на яку перераховано кошти за кредитним договором, мав можливість надати суду документальні докази того, що відповідні кошти не були зараховані на його картку (рахунок), вказані у договорі, або докази того, що зазначений банківський рахунок йому не належить, але таких доказів не надав. Натомість у справі відсутні докази невикористання чи повернення кредитору набутих позичальником коштів відповідно до умов кредитного договору. Відповідач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку. Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини. 28.04.2025 року між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 укладено договір №9000705 про надання споживчого кредиту, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (А3005) (а.с. 6-10). За умовами даного договору товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2). Сума кредиту (загальний розмір) складає 27000,00 грн (п. 1.3). Строк кредиту 360 днів, періодичність сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є Додатком №1 до договору (п. 1.4). Стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4 цього договору (п. 1.5.1). У п. 1.5.2 договору передбачено умови для застосування зниженої процентної ставки 0,28% у день. Денна процентна ставка 1,00% (п. 1.7). Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1). Дата надання кредиту: 28.04.2025 або 29.04.2024 (п. 2.2). Разом із договором про надання споживчого кредиту відповідач 28.04.2025 у електронній формі одноразовим ідентифікатором (АК6575) підписав і Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені аналогічні умови кредитування (а.с. 11-12). Згідно повідомлення ТОВ «Пейтек» від 14.11.2025 між товариством і ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів №190122-1 від 19.01.2022 (втратив чинність 04.07.2024) та договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №04072024-3 від 04.07.2024 (чинний з 04.07.2024). Відповідно до договорів від ТОВ «Авентус Україна» 28.04.2025 успішно перераховано кошти на користь фізичних осіб у сумі 27000,00 грн, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 14). 27.08.2025 ТОВ «Авентус Україна» на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про те, що станом на 27 серпня 2025 року його заборгованість про надання споживчого кредиту №9000705 від 28.04.2025 складає: - прострочена заборгованість: загальна заборгованість 8089,80 грн, у т.ч., тіло кредиту 0,00 грн, проценти 8089,80 грн, штраф 0,00 грн; - поточна заборгованість: загальна заборгованість 35235,46 грн, у т.ч., тіло кредиту 26966,00 грн, проценти 8359,46 грн, штраф 0,00 грн (а.с. 13 зворот). Згідно наданого позивачем та складеного ТОВ «Авентус Україна» розрахунку заборгованості за кредитним договором №9000705 від 28.04.2025 у позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «Авентус Україна» значиться заборгованість у загальному розмірі 69589,28 грн, з яких: 26966,00 грн борг за основною сумою, 29123,28 грн борг за відсотками, 13500,00 грн борг за пенею, штрафами (а.с. 14 зворот - 16 зворот). 13 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) і ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №13112025, згідно умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п. 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2). Ціна продажу за договором включає у себе ціну продажу згідно реєстру боржників №1 та реєстру боржників №2 та становить 5523858,32 грн (п. 3.3) (а.с. 17-19). 13 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» і ТОВ «Авентус Україна» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників №2 за договором факторингу №13112025 від 13.11.2025, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників №2 кількістю 2073 осіб, загальна сума заборгованості 33084477,27 грн (а.с. 19 зворот). У витягу з реєстру боржників №2 до договору факторингу №13112025 від 13.11.2025 (додаток №1), підписаному 13 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» і ТОВ «Авентус Україна», зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №9000705 на загальну суму 69589,28 грн, з яких: 26966,00 грн борг за основною сумою, 29123,28 грн борг за відсотками, 13500,00 грн борг за пенею, штрафами (а.с. 20 зворот). Згідно платіжної інструкції №187 від 18.11.2025 ТОВ «ФК «ЄАПБ» перерахувало ТОВ «Авентус Україна» кошти в сумі 5523858,32 грн, як оплату за договором факторингу №13112025 від 13.11.2025 (а.с. 20). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства). Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази фактичного зарахування відповідачу кредитних коштів згідно укладеного кредитного договору. Надані позивачем документи не підтверджують перерахування грошових коштів саме на виконання спірного договору, не містять даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідні надходження як кредитні, та не відповідають встановленим вимогам до первинних банківських документів, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обставина надання кредиту відповідачу є недоведеною. Надане позивачем повідомлення ТОВ «Пейтек» від 14.11.2025 суд вважав неналежним доказом отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 27000,00 грн, оскільки даний документ складений третьою особою та за своєю правовою природою є лише інформаційним повідомленням платіжного сервісу про обробку транзакції у його внутрішній системі, він не є первинним банківським документом, який підтверджує проведення операції та фактичне зарахування грошових коштів на рахунок отримувача; вказане повідомлення не підтверджує завершення платіжної операції шляхом зарахування коштів на карту відповідача, а лише відображає інформацію про нібито успішне перерахування коштів у системі платіжного сервісу; зазначений документ не містить відомостей, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідний платіж як переказ коштів саме на виконання спірного кредитного договору, зокрема у ньому відсутні: повне призначення платежу, посилання на кредитний договір, прізвище позичальника, чи інші дані, що підтверджують зв`язок цієї операції з кредитним договором; до позову не долучено доказів наявності правовідносин між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «Пейтек», що могли би свідчити про здійснення переказу коштів на рахунок відповідача від імені позивача. Місцевий суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018, зокрема банківські виписки з клієнтського рахунку, які позивачем не надано і клопотань про їх витребування від позивача не надходило. Суд першої інстанції також указав, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є безспірним доказом існування такої заборгованості та її розміру, а ненадання відповідачем відзиву на позов не дає суду підстав стверджувати про визнання обставин, зазначених в позовній заяві та доведення таких обставин перед судом. Однак апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується, що 28.04.2025 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 укладено електронний договір №9000705 про надання споживчого кредиту на суму 27000,00 грн, підписаний позичальником у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора А3005. При цьому, апеляційний суд зважує на приписи п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», згідно яких електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення між сторонами електронного кредитного договору, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України. У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Водночас слушними є твердження апелянта щодо помилковості висновку місцевого суду про недоведеність позивачем факту перерахування первісним кредитором відповідачу обумовлених договором коштів кредиту. Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача (п. 53); платіжна інструкція розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п. 54); платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки (п. 56); платіжна послуга передбачена цим Законом діяльність надавача платіжних послуг з виконання та/або супроводження платіжних операцій (п. 58); платіжна система - система для виконання платіжних операцій із формальними та стандартизованими домовленостями і загальними правилами щодо процесингу, клірингу та/або виконання розрахунків між учасниками платіжної системи (п. 59); платіжна установа юридична особа (крім банку, фінансової установи, що має право на надання платіжних послуг, оператора поштового зв`язку, органу державної влади, органу місцевого самоврядування), яка в установленому порядку отримала право на надання всіх або окремих фінансових платіжних послуг (крім платіжної послуги з випуску та виконання платіжних операцій з електронними грошима) (п. 60). Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про платіжні послуги» грошові кошти (кошти) існують в Україні у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій (формі записів на рахунках) формах. Для проведення платіжних операцій використовуються кошти в готівковій або безготівковій формі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про платіжні послуги»). У п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги» зазначено, що до фінансових платіжних послуг належать послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників. Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Так, позивач надав повідомлення ТОВ «Пейтек» від 14.11.2025, відповідно до якого товариством від ТОВ «Авентус Україна» 28.04.2025 на картку, маска якої НОМЕР_1 , було перераховано кошти в сумі 27000,00 грн. Даючи оцінку даному документу в сукупності з іншими доказами у справі за правилами ст. 89 ЦПК України, апеляційний суд констатує, що зазначені в повідомленні ТОВ «Пейтек» відомості щодо розміру кредиту та номера банківської картки, яка надана самим позичальником у договорі, відповідають інформації, що міститься в умовах укладеного між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 кредитного договору, а дата проведення перерахування коштів позичальнику відповідає даті укладення договору. При цьому, ТОВ «Авентус Україна», яке надавало кошти, не є банківською установою, і надавало послуги з кредитування шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на електронний платіжний засіб (банківську картку) позичальника. Перерахування коштів на платіжну картку відповідача за укладеним кредитним договором за ТОВ «Авентус Україна» було вчинено ТОВ «Пейтек» як оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які здійснюють операції у безготівковій формі, тому на суму переказу не складаються видаткові касові ордери, які є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У довідці ТОВ «Пейтек» відображається частина цифр платіжної картки, так як згідно з ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» номер картки (рахунку) становить таємницю фінансової послуги. З огляду на це, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на надану самим позичальником банківську картку, що повною мірою відповідає вимогам Закону України «Про платіжні послуги», постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29.07.2022 №164. Отже, довідка ТОВ «Пейтек» містить інформацію про здійснення в рамках договірних відносин з первісним кредитором ініційованого ним платежу на користь відповідача, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції. Довідка, видана фінансовою компанією, яка є суб`єктом господарської діяльності у сфері надання фінансових послуг, має офіційний характер. Зміст довідки підтверджує факт проведення платежу, що опосередковано свідчить про існування кредитних зобов`язань між сторонами, оскільки платежі зазвичай здійснюються в межах договірних відносин. Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 вересня 2019 року у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач на виконання кредитного договору частково вносив платежі, які були спрямовані кредитодавцем на погашення тіла кредиту 34,00 грн та процентів 18468,00 грн, що також підтверджує факт виконання ТОВ «Авентус Україна» своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 по наданню йому кредитних коштів. Крім того, помилковими є посилання суду першої інстанції на Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, яке встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, оскільки ні первісний кредитор, ні позивач-фактор не є банківськими установами України, а тому на них дія Положення не розповсюджується. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що відповідач, як тримач банківської картки на яку перераховано кошти за кредитним договором, мав можливість надати суду документальні докази того, що відповідні кошти не були зараховані на його картку (рахунок), вказані у договорі, або докази того, що зазначений банківський рахунок йому не належить, але таких доказів усупереч вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, хоча мав безперешкодний та повний доступ до цієї інформації. Також відповідач не надав доказів невикористання чи повернення кредитору отриманих відповідно до умов кредитного договору коштів. Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12). Відмовивши ж у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем факту надання первісним кредитором позичальнику кредитних коштів, суд першої інстанції всупереч вимог ст. 89 ЦПК України надав оцінку лише довідці ТОВ «Пейтек», як окремому доказу, без достатності та взаємного зв`язку всіх доказів у сукупності. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними, достатніми й достовірними доказами перерахування первісним кредитором позичальнику обумовленої кредитним договором суми фінансових ресурсів, тоді як відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, що свідчить про підставність аргументів апелянта та хибність висновку суду першої інстанції щодо даної обставини. Водночас апеляційний суд не може погодитися з вимогами апеляційної скарги ТОВ «ФК «ЄАПБ» про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі. Так, згідно наявного у справі розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за укладеним із ТОВ «Авентус Україна» кредитним договором №9000705 від 28.04.2025 становить 69589,28 грн, з яких: 26966,00 грн борг за основною сумою, 29123,28 грн борг за відсотками, 13500,00 грн борг за пенею, штрафами. Вказану суму заборгованості ТОВ «ФК «ЄАПБ» і пред`явило до стягнення з відповідача. Однак у п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Відтак, оскільки пені, штрафи в сумі 13500,00 грн були нараховані відповідачу за прострочення виконання ним зобов`язань за кредитним договором, укладеним 28.04.2025, тобто після 24 лютого 2022 року, коли Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан, який триває і дотепер, то ці штрафні санкції підлягають списанню кредитодавцем і не можуть бути стягнуті з позичальника. Крім того, приписами ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Даний позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» через систему «Електронний суд» скеровано до суду 31.01.2026, тобто пред`явлено вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів закредитним договором №9000705 від 28.04.2025, строк кредиту за яким становить 360 днів (п. 1.4). У п. 5.1 договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватиметься згідно графіка платежів. Відповідно до графіка платежів тіло кредиту має бути повернуто позичальником у кінці строку кредитування 23.04.2026, а відсотки сплачуються щомісячно по 8100,00 грн. Пунктом 4.1(9) кредитного договору встановлено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав, у повному обсязі в порядку та випадках, передбачених п. 5.4 договору. Згідно з п. 5.4 договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Вимога надсилається у вигляді електронного листа на електронну адресу позичальника, зазначену в договорі (або окремо надану позичальником товариству) та/або шляхом направлення повідомлення на додаткові контактні дані позичальника, вказані в договорі (або окремо повідомлені позичальником), в тому числі з використанням месенджерів (Viber, Telegram тощо). Моментом отримання позичальником повідомлення є момент отримання товариством електронного підтвердження про таке направлення. В даному випадку позичальник повинен здійснити повне дострокове повернення кредиту та процентів протягом 30 календарних днів, з дня отримання від товариства повідомленняпро таку вимогу. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов договору, така вимога товариства втрачає чинність. Отже, слід виснувати, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати виконання ним обов`язку з надіслання позичальнику у встановленому порядку вимоги про усунення порушень умов договору протягом 30 календарних днів та дострокового виконання основного зобов`язання. Однак, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження виконання первісним чи наступним кредиторами зазначених умов кредитного договору, що в свою чергу є порушенням вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Наявне ж у справі повідомлення ТОВ «Авентус Україна» на адресу ОСОБА_1 від 27.08.2025 про наявність заборгованості за кредитним договором не можна вважати вимогою в розумінні п. 5.4 кредитного договору та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки в цьому повідомленні кредитором не зазначено дій, необхідних позичальнику для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Суть даного повідомлення ТОВ «Авентус Україна» зводиться лише до констатації розміру заборгованості та фіксації кожної взаємодії з позичальником. Крім того, в зазначеному повідомленні заборгованість за кредитним договором обрахована станом на 27 серпня 2025 року, а пред`явлена до стягнення у позові згідно розрахунку заборгованості станом на 13.11.2025, тоді як після вказаної дати жодних повідомлень-вимог про дострокове повернення кредитної заборгованості відповідачу не надсилалось. З огляду на вказані обставини, апеляційний суд вважає, що у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором №9000705 від 28.04.2025, позаяк матеріали справи не містять доказів того, що кредитором було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано. Тому, стягнення кредитної заборгованості в повному обсязі не ґрунтується на нормах права, у зв`язку з чим відповідач повинен сплатити позивачу кредитні платежі, які не є простроченими на час пред`явлення позову (31.01.2026) та які згідно умов п. 1.4, розділу 5 кредитного договору й графіка платежів становлять: по тілу кредиту 0,00 грн (строк повернення всієї суми в кінці терміну кредитування 23.04.2026), по процентах за користування кредитом 29123,28 грн (нарахованих до 13.11.2025 у межах заявлених позовних вимог). Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду. Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Відтак, після проведеного апеляційним судом перерахунку, розмір заборгованості за кредитним договором №9000705 від 28.04.2025, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» становить 29123,28 грн борг за процентами за користування кредитом. У зв`язку з цим апеляційна скарга ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає частковому задоволенню. Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України висновлює про необхідність скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову з вищенаведених підстав. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апеляційним судом апеляційну скаргу позивача та його позовні вимоги задоволено частково, що становить 41,85% від ціни позову. ТОВ «ФК «ЄАПБ» були понесені судові витрати по сплаті судового збору: при подачі позову 2662,40 грн (а.с. 1), за подання апеляційної скарги 4992,00 грн (а.с. 59). Тому, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги та позову, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає стягненню 1114,21 грн (2662,40 грн х 41,85%) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2089,15 грн (4992,00 грн х 41,85%) судового збору за апеляційний перегляд справи. Керуючись ст. 141, 367-369, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково. Заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 01 травня 2026 року скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №9000705 від 28.04.2025 у сумі 29123,28 грн, з яких: 29123,28 грн борг за відсотками. У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1114,21 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2089,15 грн судового збору за апеляційний перегляд справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.А. Луговець Судді Н.В. Висоцька Н.В. Шитченко