Постанова 4824 № 755/24057/25

Унікальний номер справи 755/24057/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7811/2026 Головуючий у суді першої інстанції В. І. Галаган Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 14 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року, у с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Товариство) звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 8429246 від 19.12.2024 року в розмірі 16 830,00 грн., позивач просить стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3 028,00 грн. Позивач мотивує свої вимоги тим, що між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений кредитний договір № 8429246 від 19.12.2024 року, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 5 100,00 грн. строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за користування ними. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань станом на 12.11.2025 року за договором утворилась заборгованість у розмірі 16 830,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 5 100,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 14,79 грн., заборгованість за пенею - 10 200,00 грн., комісія - 1 515,21 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за Договором № 8429246 від 19.12.2024 року у розмірі 16 830,00 грн. та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., а всього на загальну суму 19 858, 00 грн. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу. Вважає, що під час розгляду даної справи судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також ухвалено рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи через порушення норм матеріального і процесуального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено факту набуття ним права вимоги саме по відношенню до відповідача, що ставить під сумнів його процесуальне право на звернення з даним позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Зауважує, що новий кредитор зобов`язаний провести списання нарахованих відсотків від дати мобілізації відповідача, тобто від 09.02.2025, проте таких дій вчинено не було. Відповідач вважає таке нарахування відсотків, неустойки - пені та штрафів не законними та такими, що порушують його право, як споживача. Відповідно до обставин справи відповідач є захисником України та перебуває на військовій службі з 09.02.2025 (відповідно до витягу із наказу та форми № 5) про що не раз попереджав позивача, натомість кредитором не було вчинено ніяких дій, щодо зупинення нарахування відсотків, штрафів та пені, а лише було вчинено відступлення права вимоги. З огляду на приписи чинного законодавства, первісний кредитор та новий кредитор були зобов`язані здійснити дії, спрямовані на списання неправомірно нарахованих процентів, штрафних санкцій та пені, а також забезпечити обов`язкову реструктуризацію основної суми боргу. Невчинення зазначених дій свідчить про грубе порушення вимог закону та прав споживача фінансових послуг. За відсутності належного виконання обов`язків кредитором, позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими. Оцінюючи обставини справи в межах доводів та поданих доказів, апелянт стверджує про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитними договорами, так і похідних від них відсотків, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту. Позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача. ТОВ «ФК «ЄАПБ» вважає подану відповідачем апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Позивач зазначає, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8429246 від 19 грудня 2024 року. У відповідності до умов договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Відповідачем при укладанні відповідного договору. Відповідачем умови Кредитного договору не виконувались отже нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов Кредитного договору є правомірним, а Відповідач жодним чином не звільняється від обов`язку виконання умов Кредитного договору та погашення заборгованості в повному обсязі. Для припинення нарахування штрафних санкцій, пені, а також процентів за користування кредитом Відповідач зобов`язаний був звернутись до Первісного кредитора, надати відповідні підтверджуючі документи для призупинення нарахування штрафних санкцій за користування кредитом і як наслідок отримати документ, що підтверджує призупинення нарахування штрафних санкцій за користування кредитом. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8429246 від 19.12.2024 року, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 100,00 грн. (відкрито кредитну лінію), строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за його користування. Позичальником виконано умови Договору та видано відповідачу грошові кошти в сумі 5 100,00 грн. 27.03.2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено договір факторингу № 27/03/25 відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за плату відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Задовольняючи позовні вимоги суд вказав, що відповідачем не виконані прийняті на себе зобов`язання, позивачем станом на дату звернення до суду проведено розрахунок заборгованість відповідача по кредитному договору на суму 16 830,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 5 100,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 14,79 грн., заборгованість за пенею - 10 200,00 грн., комісія - 1 515,21 грн. Суд дійшов висновку про наявність між сторонами дійсного електронного кредитного договору, належне підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, законність переходу права вимоги до позивача на підставі договору факторингу, а також про доведеність розміру заборгованості, у зв`язку з чим визнав вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з покладенням на відповідача обов`язку сплатити суму боргу та судові витрати. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Системний аналіз указаних норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Законом України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом його підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, положення вказаного законодавства свідчать про те, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8429246, за умовами якого він отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у вказаному договорі. Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюються до укладених в письмовій формі. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договіи було підписано позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який було надіслано первісним кредитором на номер телефону, зазначений ОСОБА_1 , на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Також колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не заперечує факту підписання зазначеного кредитного договору. Згідно з ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту № 8429246 не виконав, коштів не повернув, проценти не сплатив. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Відповідачем не надано доказів того, що банківська картка, на яку перераховано суми кредитних коштів, йому не належать, або того, що кошти на такий рахунок не надходили. Згідно із Законом України «Про електронні довірчі послуги», електронні документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (КЕП), мають таку ж юридичну силу, як і паперові документи. У змагальному процесі кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, посилаючись виключно на формальні заперечення щодо форми доказів позивача, не заперечує сам факт отримання ним грошових коштів на свій картковий рахунок. Більше того, відповідач не надав власних доказів (зокрема, виписки з його карткового рахунку), які б спростовували факт зарахування коштів, а також не заявляв клопотань про витребування таких доказів судом. Така процесуальна поведінка, яка полягає у запереченні доказів позивача без фактичного спростування основного предмету доказування та без використання передбачених ЦПК України процесуальних механізмів для доведення своєї позиції, свідчить про недобросовісне здійснення відповідачем своїх процесуальних прав. Крім того, на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 8429246позивачем було надано копію кредитного договору, договорів факторингу, актів прийому передачі реєстру боржників, витягів з реєстру боржників, а також розрахунок заборгованості за укладеним кредитним договором. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 8429246 за тілом кредиту. В апеляційній скарзі представник відповідача посилалася на те, що позивачем не надано до суду належних доказів переходу права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитними договорами до ОСОБА_1 , а тому вважає, що звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 є безпідставним. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. При цьому, в законодавстві України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги. Виходячи із ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор лише несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. ТОВ «ФК «ЄАПБ» до суду апеляційної інстанції було надано платіжну інструкцію № 5 від 29.04.2025 року, згідно якої ТОВ «ФК «ЄАПБ» здійснило плату у розмірі 2 719 279,85 грн за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року. За таких підстав, колегія суддів вважає, що у позивача є право вимоги до ОСОБА_1 за вказаними кредитними договорами. Щодо процентів за користування кредитними коштами колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Тобто, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі. Колегія суддів звертає увагу на те, що проценти за користування кредитом, які регулюються ст.ст. 1048, 1056-1 ЦК України, та нараховуються протягом строку договору та компенсація (штраф, пеня) за невиконання зобов`язання за договором є різними поняттями та правовими категоріями, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлено та погоджено сторонами. Разом з тим, стягуючи пеню у розмірі 10 200,00 грн за договором про надання фінансового кредиту № 8429246 від 19.12.2024 року, суд першої інстанції припустився помилки, оскільки пеня нарахована з квітня 2025 року, тобто, в період воєнного стану, що прямо суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, тому суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині є обгрунтованими, з огляду на наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 року року у справі № 910/10901/23 виснував, що в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23. Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати штрафу та пені, однак суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув на користь позивача пеню у розмірі 10 200 грн, в той час, як позовні вимоги в цій частині не підлягали до задоволення. Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що він як військовослужбовець, має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом, з огляду на наступне. Так, на підтвердження вказаного відповідач надав суду копію довідки виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , згідно якої ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за приписом під час мобілізації на особливий період у увійськовій частині НОМЕР_2 з 16.07.2025. Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави. Разом з тим, з поданих відповідачем документів не вбачається, що в період нарахування процентів по договору позики № 8429246 від 19 грудня 2024 року та комісії, які були нараховані у день надання кредиту, відповідач набув статус військовослужбовця і на нього розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, суд дійшов вірного висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 5 100 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 14,79 грн, та стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1 515,21 грн, однак зважаючи на ту обставину, що судом неправомірно стягнуто з відповідача суму заборгованості за пенею у розмірі 10 200 грн, отже рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.12.2025 в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову Товариству в цій частині позовних вимог. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у другому абзаці резолютивної частини зазначив сукупний розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не вказавши складових боргу, та крім того зазначив загальний розмір заборгованості за кредитним договором разом з сумою судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року в цій частині підлягає зміні. Сума стягнутою за договором заборгованості - 16 830 грн. підлягає зменшенню до 6 630 грн. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило судовий збір у розмірі 3 028 грн. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є зменшення розміру стягнутої заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 1 192, 85грн (6 630,00 х 3 028,00/ 16 830,00). Таким чином стягнутий з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 028,00 грн підлягає зменшенню до 1 192,85, загальна сума заборгованості за кредитним договором разом з сумою судового збору, які суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь Товариства - 19 858 грн ( 16 830 + 3 028,00) підлягає зменшенню до 7 822, 85 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенн без змін. Враховуючи, що ОСОБА_1 , при подачі апеляційної скарги на рішення суду не було сплачено судовий збір, суд його апеляційну скаргу задовольняє частково отже з ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1 431, 42 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 рокум в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за пенею у розмірі 10 200 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в цій частині позовних вимог, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» загальну суми заборгованості за договором позики № 8429246 від 19.12.2024 з 16 830,00 грн. до 6 630,00 грн. Зменшити суму стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» стягнутого судового збору з 3 028,00 грн. до 1 192,85 грн., зменшивши загальну суму стягнутої заборгованості за кредитним договором разом с судовим збором з 19 858, 00 грн. до 7 822, 85 грн. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ:35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. С. Петлюри, б. 30) на користь держави судовий збір у розмірі 1 431, 42 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна