Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/537/26

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 року м. Рівне Справа № 569/537/26 Провадження № 22-ц/4815/1125/26 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Першко О.О. Час, дата і місце постановлення ухвали суду першої інстанції (вступної та резолютивної частин): 11 год. 12 хв. 27 березня 2025 року у м. Рівне Рівненської області Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: Хилевич С.В. судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ; про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації речового права, в с т а н о в и в: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Рівненської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ; про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації речового права. Тому просив визнати недійсним договір оренди землі від 21 грудня 2017 року, укладений між Рівненською міською радою та ОСОБА_2 , про передачу в оренду земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:006:003, площею 1,3142 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , та укладений між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 договір про внесення змін та доповнень до нього від 31 серпня 2020 року, а також скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,3142 га з кадастровим номером 5610100000:01:006:0034, здійснену на підставі рішення державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 вересня 2019 року № 48759104 (номер запису про інше речове право 33298153), припинивши відповідне право оренди на землю. 17 лютого 2026 року від представника відповідача - Єгорової І.С. надійшло до суду клопотання, в якому вона просила зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/13936/25 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: Рівненська міська рада; про визнання недійсним договору дарування. На обґрунтування клопотання вказувалося про те, що при задоволенні позову у справі № 569/13936/25 може бути скасовано договір дарування від 05 серпня 2020 року комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а, отже, і перехід права оренди земельної ділянки в силу вимог ч. 2 ст. 120 ЗК буде недійсним, а підстави для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свої прав відпадуть. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2026 року заяву задоволено. Провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 569/13936/25. Приходячи до такого переконання, суд виходив із того, що в справі № 569/13936/25 можуть бути вирішені питання, які стосуються підстав, від встановлення яких залежатиме можливість розгляду цієї справи. На ухвалу суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на її незаконність і необґрунтованість через порушення норм процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про відсутність об`єктивної неможливості розгляду справи за його позовом. Так, згідно з нормами процесуального законодавства суд не міг зупинити провадження, якщо зібрані докази дозволяли самостійно встановити та оцінити обставини справи. Проте суд не навів мотивів, чому наявні в справі докази є недостатніми для вирішення спору. Звертається увага на відсутності тісного зв`язку між справами, адже оспорювані правомірність договору оренди та правильність розрахунку орендної плати прямо не залежать від того, хто є власником приміщень на ділянці, що є предметом розгляду справи № 569/13936/25. Отже, суд не встановив, чи дійсно факти у іншій справі матимуть заздалегідь встановлене юридичне значення для цієї справи. Тим паче, рішенням в іншій справі № 569/14530/23 визнано незаконним рішення органу міського самоврядування про передачу землі в оренду через неправильне цільове призначення, тому саме його позов про визнання договору недійсним є похідним і має бути вирішеним. На думку заявника, оскаржувана процесуальна дія призводить до безпідставного затягування розгляду його справи, що порушує право на справедливий і своєчасний суд, гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому суд також не врахував усталену правозастосовну практику Верховного Суду щодо того, що зупинення провадження у справі - це винятковий захід, який потребує беззаперечних підстав, а не міркувань доцільності чи зручності. З наведених спонукань просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду, який її постановив. Учасники справи правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, хоча їм про це роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2026 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Згідно з п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. За роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в пункті 33 постанови "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року №2, визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК України (аналогічна норма міститься у ст. 251 ЦПК України в редакції 2017 року), за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Визначаючи наявність підстав, передбачених п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і встановити ці обставини у даній справі неможливо. Між тим, суд попередньої інстанції перед вирішенням питання щодо зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи не визначився із характером спірних правовідносин, не з`ясував обставин з метою дійти обґрунтованих припущень, що позивачем дійсно обрано ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, а наведені ним обґрунтування спроможні на успіх. Також суд не врахував, що відповідна інформація у іншій справі, яка лише імовірно може підтвердиться, матиме істотне значення для правильності вирішення саме цього спору. Крім того, межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв`язку із цим суди не повинні допускати випадків, зокрема, необґрунтованого зупинення провадження у справах, зволікання і затягування строків розгляду справ. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення ЄСПЛ у справі "Фрідлендер проти Франції"). Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з ч.4 ст. 10 ЦК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Очевидно, що зупинення провадження у справі, позов у якій пред`явлено у січні 2026 року, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №569/13936/25, провадження в якій відкрито у серпні 2025 року, а останню процесуальну дію здійснено у лютому 2026 року (витребувано докази та залучене третіх осіб), призведе до порушення принципу розумності строків розгляду справи судом. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу та зупиняючи провадження у справі, на наведені обставини уваги не звернув. Тому доводи апеляційної скарги про постановлення ухвали суду попередньої інстанції з порушенням норм процесуального права заслуговують на увагу колегії суддів, адже зупинення провадження у справі суперечить принципу ефективності судового процесу, може призвести до процесуальних зволікань під час розгляду справи й перешкоджатиме подальшому процесуальному перебігу. Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку ст. 379 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.В.Боймиструк С.С. Шимків