Постанова 4876 № 912/743/26

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2026 м. Дніпро Справа № 912/743/26 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В., за участі: секретаря судового засідання: Кахикало А.С. представника позивача Горопашний І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 (суддя Кузьміна Б.М.) у справі № 912/743/26 за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вулиця Симона Петлюри, 25, місто Київ, 01032; ідентифікаційний код юридичної особи 00100227) до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» (бульвар Студентський, 15, місто Кропивницький, 25015; ідентифікаційний код юридичної особи 23226362) про стягнення 754 955,57 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі ПрАТ «НЕК «Укренерго», позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» (далі ПрАТ «Кіровоградобленерго», відповідач) про стягнення 754 955,57 грн, з яких 115 479,21 грн 3% річних, 639 476,36 грн інфляційні втрати, з покладенням на відповідача витрат зі сплати судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав грошове зобов`язання за Договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 30.04.2019 № 0532-01041. Факт існування заборгованості за період з жовтня по листопад 2024 року в розмірі 11 799 250,63 грн встановлений рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2025 у справі № 912/120/25, яке набрало законної сили. Оскільки відповідач погасив основний борг лише 24.05.2025, тобто з суттєвим запізненням, позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України заявив право на стягнення 3% річних за період з 20.12.2024 по 23.05.2025 та інфляційних втрат за період з грудня 2024 року по травень 2025 року. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» (бульвар Студентський, 15, м. Кропивницький, 25015, ідентифікаційний код 23226362) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 00100227) 3 % річних у розмірі 115 479,21 грн та інфляційних втрат у розмірі 639 476,36 грн, а також 9 059,47 грн судового збору. Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт існування заборгованості відповідача перед позивачем за Договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 30.04.2019 № 0532-01041 за період з жовтня по листопад 2024 року в розмірі 11 799 250,63 грн встановлений рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2025 у справі № 912/120/25, яке набрало законної сили 05.11.2025, а тому ці обставини мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування відповідно до частини 3 статті 75 ГПК України. Суд першої інстанції встановив, що заборгованість за рішенням у справі № 912/120/25 була погашена відповідачем 24.05.2025 шляхом часткових оплат та зарахування зустрічних однорідних вимог. Оскільки відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання, суд визнав наявність правових підстав для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнав його правильним та дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача. Суд також зауважив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та зазначила, що три проценти річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, а тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних, не підлягає зменшенню судом. Суд також зазначив, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є компенсацією за знецінення грошових коштів, тому також не підлягають зменшенню. Не погодившись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26, ПрАТ «Кіровоградобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних у розмірі 115 479,21 грн змінити та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір стягуваних з ПрАТ «Кіровоградобленерго» сум 3% річних до 11 547,92 грн. Узагальнення доводів апеляційної скарги. Апеляційна скарга обґрунтована наступним: ПрАТ «Кіровоградобленерго» вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 2, 15 ГПК України, є необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не досліджено та не вирішено питання зменшення розміру стягуваних сум нарахованих інфляційних втрат. Апелянт зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер, а заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, заподіяних правопорушенням, вчиненим іншою особою. Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований як норма прямої дії. Скаржник стверджує, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника та третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати працівникам та іншим кредиторам. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Апелянт посилається на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, та наводить правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, на підтвердження того, що розмір інфляційних втрат як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом. ПрАТ «Кіровоградобленерго» наголошує, що основною причиною виникнення заборгованості є невідповідність встановлених тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, які діяли протягом 2022 2023 років, обґрунтованому рівню витрат, а також збільшення обсягів транзитних перетікань електричної енергії позивача мережами 150 кВ відповідача, які призвели до зростання технологічних витрат електричної енергії. Апелянт зазначає, що такий фінансово-економічний стан фактично унеможливив забезпечення належного фінансування виробничої діяльності та призвів до виникнення боргу. Скаржник посилається на постанову НКРЕКП від 09.12.2023 № 2333 та постанову НКРЕКП від 19.12.2024 № 2211, якими встановлено тарифи на послуги з розподілу електричної енергії для ПрАТ «Кіровоградобленерго», структура яких не передбачає отримання прибутку від здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії. Апелянт зазначає, що відповідно до висновку експерта № 14/03-25 від 28.03.2025 тариф, встановлений для відповідача, є меншим від економічно обґрунтованого на 9,1%, що призводить до збитковості діяльності товариства лише за 1-й квартал 2025 року відповідач зазнав збитків у розмірі 69 879,5 тис. грн, а за 2025 рік 279 518 тис. грн. Апелянт вважає, що суд мав розглянути питання щодо зменшення суми нарахованих інфляційних втрат, оскільки саме такий підхід відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, і посилається на постанови Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 924/1277/20 та від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23. Задовольнивши позовні вимоги про стягнення нарахованих інфляційних втрат у повному обсязі, суд, на думку апелянта, порушив встановлений ст. ст. 2, 15 ГПК України принцип пропорційності і не забезпечив розумний баланс інтересів позивача та відповідача. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ «Кіровоградобленерго» та вважає її необґрунтованою та безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на наступне: Позивач зазначає, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, дія яких поширюється на всі види грошових зобов`язань. Частиною першою цієї статті встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а частиною другою обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, в якій зроблено висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання. ПрАТ «НЕК «Укренерго» наголошує, що 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, не є такою ж самою мірою відповідальності як штрафні санкції та не залежать від поведінки відповідача. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21 та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, в яких зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Отже, 3% річних та інфляційні втрати є компенсаційними втратами та не є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання, якими є штрафні санкції (неустойка) відповідно до ст. ст. 549, 550 ЦК України, ст. ст. 217, 218 ГК України. Щодо відсутності вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання, позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а згідно з абз. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16, в якій зазначено, що форс-мажор як причина прострочення оплати не звільняє порушника від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, оскільки це компенсація. Щодо підстав для зменшення розміру процентів, позивач зазначає, що правова

позиція Верховного Суду щодо права суду зменшувати відсотки річних (не 3% річних) викладена лише у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості, при цьому сума санкцій перевищувала майже в два рази суму заборгованості. Позивач наголошує, що у справі № 912/743/26 пред`явлено до стягнення відсотки річних у встановленому законом мінімальному розмірі 3%, тому правовідносини у цих справах не є подібними. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, в якій зазначено, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, де пред`явлено до стягнення 3% річних, оскільки суди виходили з різних фактичних обставин, і суд апеляційної інстанції помилково зменшив розмір 3% річних. Також позивач зазначає, що правовідносини у справі № 912/743/26 та № 924/1277/20 не є подібними, оскільки у справі № 924/1277/20 розмір відсотків річних за домовленістю сторін збільшено з 35 до 365% річних. ПрАТ «НЕК «Укренерго» посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, в якій зазначено, що три проценти річних є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних, не підлягає зменшенню судом. Позивач зазначає, що сума 3% річних у розмірі 115 479,21 грн у співвідношенні до розміру порушеного відповідачем зобов`язання 11 799 250,63 грн становить лише 0,98% від суми боргу, а отже надмірність у розмірі нарахованих 3% річних не вбачається. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2026 апеляційну скаргу ПрАТ «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26 було залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн. На виконання ухвали суду апелянтом подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26. Витребувано з Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи № 912/743/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 07.07.2026 о 12.30 годині. 07.07.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції: Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного. Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26 в частині стягнення 3% річних у розмірі 115 479,21 грн, вважаючи, що суд не дослідив та не вирішив питання зменшення розміру стягуваних сум, чим порушив принцип пропорційності, встановлений ст. ст. 2, 15 ГПК України, та не забезпечив розумний баланс інтересів сторін. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 639 476,36 грн та судового збору у розмірі 9 059,47 грн апелянтом не оскаржується. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати, позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення 3% річних за період з 20.12.2024 по 23.05.2025 у розмірі 115 479,21 грн та інфляційні втрати за період з грудня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 639 476,36 грн, з урахуванням часткових оплат відповідачем заборгованості. Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, перевірений судом першої інстанції та визнаний правильним. Відповідач не подав контррозрахунку на спростування заявлених позивачем вимог. Зважаючи на те, що Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго» оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині задоволення позовних вимог про стягнення суми 3% річних, у розмірі 115 479,21 грн, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Рішенням господарського суду встановлено, та не заперечується сторонами, невиконання відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати наданих послуг з передачі електричної енергії. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В постанові від 08.03.2020р. у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що за ч. З ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. З ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35). Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (висновок наведений у постанові Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18). У постанові від 24.04.2024р. у справі № 657/1024/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Щодо доводів скаржника про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020р. у справі № 912/1120/16. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018р. у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18. Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Водночас, колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 912/743/26 та у справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. При цьому, у цій справі № 912/743/26 сторони у спірному договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України. В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 р. у справі №903/602/24 конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень статті 625 ЦК України) та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому, розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних відсутні. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.05.2026 у справі № 912/743/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 14.07.2026. Головуючий суддя А.О. Кошля Суддя Т.Ю. Демчина Суддя Т.В. Стефанів