Постанова 4824 № 757/21098/25-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 757/21098/25-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/1727/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Самойлік А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Мушкало Світлани Миколаївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року (суддя Бусик О.Л.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов`язання вчинити дії, установив: у травні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати відповідача розглянути його скаргу від 3 січня 2025 року відповідно до норм чинного законодавства. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у січні 2025 року звернувся до відповідача зі скаргою № 03/01/25-2 про незадовільну роботу його співробітників. При цьому дана скарга була адресована саме голові правління «Державний ощадний банк України» і він зазначив про свою незгоду про передачу на розгляд даної скарги іншим особам, а також повідомив про своє бажання бути присутнім під час розгляду даної скарги та вимагав попередити за 5 днів про дату, час та місце розгляду скарги. Однак, жодну з цих вимог відповідач не виконав. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року позов задоволено, зобов`язано Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 3 січня 2025 року в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У поданій апеляційній скарзі представник АТ «Державний ощадний банк України» - адвокат Мушкало С.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Представник відповідача зазначає, що банком було належним чином розглянуто та надано відповідь на звернення позивача від 3 січня 2025 року у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», яка підписана уповноваженою на те особою, у строки, визначені чинним законодавством. Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», що призвело до неправильного вирішення спору, адже звернення позивача за своєю суттю не є скаргою, а з його змісту не вбачається факту порушення прав і законних інтересів останнього. При цьому, суд першої інстанції послався на правові позиції Верховного Суду, які не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у даній справі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А.О. просить залишити її без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на те, що у своїй скарзі позивач просив забезпечити йому можливість бути присутнім під час розгляду його скарги, як це передбачено ст. 18 Законом України «Про звернення громадян», відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ «Державний ощадний банк України» - адвоката Мушкало С.М., яка апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити, та представника ОСОБА_1 - адвоката Григоренка А.О., який проти апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Державний ощадний банк України» зі скаргою № 03/01/25-2 про незадовільну роботу співробітниками і посадовими особами АТ «Ощадбанк», у якій просив: - невідкладно розглянути дану скаргу головою правління АТ «Ощадбанк» особисто; - до розгляду скарги залучити ОСОБА_1 та в його присутності прийняти рішення в межах норм статті 18 Закону України «Про звернення громадян» з метою реалізації права особисто викласти аргументи особі, що перевіряє скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги, подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; - в жодному разі і ні за яких обставин не передавати на розгляд скаргу іншим посадовим особам або в підлеглі структури на підставі норм статті 18 Закону України «Про звернення громадян»; - про місце, час і дату розгляду скарги попередити не менше як за 5 днів за електронною адресою та повідомити за номером телефону. 7 лютого 2025 року АТ «Державний ощадний банк України» надано відповідь ОСОБА_1 на його скаргу № 03/01/25-2 від 3 січня 2025 року за підписом директора департаменту роздрібного бізнесу Валерії Малахової. Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян», оскільки отримавши та прийнявши до розгляду заяву позивача, не забезпечив права останнього бути присутнім при розгляді такої заяви, чим допустив протиправну бездіяльність. При цьому, суд констатував, що посилання позивача щодо незгоди передачі скарги на розгляд іншим посадовим особам або в підлеглі структури не ґрунтуються на вимогах законодавства та суперечать положенням статті 15 Закону України «Про звернення громадян». Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За змістом частини 1 статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. У преамбулі Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян»визначено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян»(далі - Закон), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно зі статтею 15 Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У статті 18 Законувизначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, зокрема має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. На підставі частини 1 статті19 Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання (частина 1 статті20 Закону). Як убачається з матеріалів справи, на скаргу ОСОБА_1 від 3 січня 2025 року, у якій була вимога про особисту участь під час розгляду скарги, АТ «Державний ощадний банк України» надало письмову відповідь (с.с.6). Зі змісту даної відповіді вбачається, що ОСОБА_1 не був присутнім при розгляді його скарги, тобто не брав участь у перевірці поданої ним скарги та відповідно не мав можливості особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, як то визначено приписами статей 18, 19 Закону України «Про звернення громадян». Також матеріали справи не містять доказів, що АТ «Державний ощадний банк України» запрошував ОСОБА_1 на засідання органу, який розглядав скаргу. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час розгляду скарги позивача відповідачем не було дотримано вимог статей 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», що порушує права ОСОБА_1 та відповідно є підставою для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, що банком було розглянуто та надано відповідь на звернення позивача від 3 січня 2025 року у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», яка підписана уповноваженою особою, та у строки, визначені чинним законодавством, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки такі доводи не спростовують висновків суду, що у порушення вимог статей 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» банком розглянуто звернення позивача без його присутності. Посилання в апеляційній скарзі на те, що звернення позивача за своєю суттю не є скаргою, а з його змісту не вбачається факту порушення прав і законних інтересів позивача, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду з огляду на таке. Згідно статті 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцієюта чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Як уже вказувалося вище, ОСОБА_1 3 січня 2025 року звернувся до АТ «Державний ощадний банк України» зі скаргою, у якій посилався на те, що оператори контакт-центру АТ «Ощадбанк» не передають з належною оперативністю інформацію про неправомірні дії з рахунками клієнтів банку і тим самим додатково позбавляють можливості клієнтам повернути кошти, які вони втратили в результаті протиправних дій і в результаті некваліфікованих та невчасних дій співробітників банку йому була нанесена матеріальна шкода, тобто порушені права споживача банківських послуг. У даній скарзі ОСОБА_1 просив невідкладно її розглянути особисто головою правління банку; залучити його до розгляду скарги у відповідності до вимог статті 18 Закону; не передавати розгляд скарги іншим посадовим особам або у підлеглі структури; повідомити про місце, час і дату розгляду скарги. Так, зі змісту скарги не вбачається, яким чином позивач просить поновити його права і захистити законні інтереси, порушені на його думку, діями банку. Водночас, зміст скарги, її обґрунтованість чи необґрунтованість не є предметом розгляду у даній справі, оскільки позивач звернувся до суду з позовом, у якому, посилаючись на те, що у порушення положень Закону України «Про звернення громадян» вимоги скарги про його присутність під час розгляду звернення та розгляд особисто головою правління банку не були виконані, просив зобов`язати АТ «Державний ощадний банк України» розглянути скаргу від 3 січня 2025 року у відповідності до норм чинного законодавства України. Таким чином, є безпідставними доводи скарги, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 3 Закону України «Про звернення громадян». Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову та зобов`язання АТ «Державний ощадний банк України» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 3 січня 2025 року в порядку, визначеному Закону України «Про звернення громадян», та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, а відтак підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не встановлено. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц. З матеріалів справи убачається, що 19 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А.О. через систему "Електронний суд" надіслав до Київського апеляційного суду заяву, у якій зазначив, що має намір подати докази розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. 25 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А.О. надіслав до Київського апеляційного суду клопотання про стягнення судових витрат, у якому просив долучити докази судових витрат на правничу допомогу та включити до судових витрат позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000грн, що фактично понесені під час розгляду справи апеляційним судом. До вказаного клопотання додано: - копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 19-06/23 від 19 червня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Григоренком А.О.; - копію додатку № 3 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 19-06/23 від 19 червня 2023 року, у якому погоджено, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги становить 2 000грн за одну годину надання правничої допомоги адвокатом (тарифікація від 15 хвилин), 2 500грн за забезпечення адвокатом судового представництва замовника у суді першої інстанції або у відповідному суді апеляційної інстанції чи у суді касаційної інстанції (тарифікація від однієї години); - копію акту № 4 від 19 березня 2026 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 19-06/23 від 19 червня 2023 року, у пункті 2 якого зазначено, що адвокатом надана клієнту правнича допомога за Договором № 19-06/23 від 19.06.2023 та додатком № 3 від 03.03.2025 до договору у межах справи № 757/21098/25-ц, розмір гонорару за надання правничої допомоги складає 8 000грн на стадії розгляду справи в Київському апеляційному суді; - копію звіту про витрачений час на надання правничої допомоги та супутніх витрат, який є додатком № 1 до акту № 4 від 19 березня 2026 року, та згідно якого 24.09.2025 - підготовка і подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 757/21098/25-ц (витрачений час 2 години, вартість 4 000грн); 19.03.2026 - підготовка і подання клопотання про долучення доказів витрат на правничу допомогу адвоката та ухвалення додаткового рішення у справі (витрачений час 2 години, вартість 4 000грн); - копію квитанції № 2950795754 від 20 березня 2026 року на суму 8 000 грн. Таким чином, представником позивача надані належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу на загальну суму 8 000грн. Представник відповідача у запереченнях на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу зазначає, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують реальність і обґрунтованість розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги; у клопотанні представника позивача відсутні докази необхідності, неминучості витрат та їх підтвердження обставинами справи. Більше того, вважає, що заявлені до стягнення витрати на підготовку клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню у відповідності до правової позиції Верховного Суду. Щодо необхідності покладення на відповідача вартості підготовки і подання клопотання про долучення доказів витрат на правничу допомогу, колегія суддів погоджується із запереченнями представника відповідача у цій частині, враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 лютого 2024 року в справі № 910/9714/22 про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Водночас, колегія суддів відхиляє заперечення представника відповідача, що представником позивача не надано доказів необхідності та неминучості витрат на правову допомогу, не надано доказів, які підтверджують реальність і обґрунтованість розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Як убачається з наданих представником позивача доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, позивачу надано адвокатом послугу з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу (витрачений час - 2 години, вартість - 4 000грн). Враховуючи суть спору, результат розгляду справи, характер наданих адвокатом послуг, розгляд справи на стадії апеляційного перегляду, витрачений час на складання відзиву на апеляційну скаргу, а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000грн є розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Мушкало Світлани Миколаївни залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року - без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук